65Позасюжетні компоненти літературного твору

Сюжéт (фр. sujet — тема, предмет від лат. subjectum — підмет, суб'єкт) — сукупність подій, дій, що визначають характер зображуваного; система подій у літературному творі, через які письменник розкриває характери персонажів і весь зміст твору; тема, об'єкт зображення в живописному, музичному творі і т. ін. Класифікація позасюжетного елементів у творі (авторські відступи, вставні епізоди, описи: портрет, пейзаж, світ речей).

66Поняття літературного коду

67Порівняння : будова, різновиди і функції

Порівня́ння — троп, який полягає у поясненні одного предмета через інший, подібний до нього, за допомогою компаративної зв'язки, тобто єднальних сполучників: як, мов, немов, наче, буцім, ніби. Порівняння. Це — зіставлення одного предмета а іншим з метою більш яскравої й наочної характеристики одного з них.

68Постколоніальна критика : проблематика і методологічні науки

69Постструктуралізм і реконструкція : проблематика і методологічні науки

70Проблема періодизації історико-літературного розвитку

Наприкінці XIX ст., з одного боку, завершується столітній період розвитку нової української літератури, а з іншого — з'являються нові її якісні риси, що набувають розвитку пізніше — у XX ст. Таким чином, доба XIX ст. являє собою цілісний комплекс традицій і новаторства в літературному процесі, об'єднаний, єдністю ідейно-естетичних закономірностей. В літературах нового часу в параметрах художніх напрямів і течій функціонують різні стилі, що виступають як явище історичне.

71Програми, маніфести, дискусії як вияви літературного життя

72Психоаналіз у літературознавстві 20 століття

73Р.Веллек та О.Воррен про структуру літературного твору

74Референтивна функція поетичного мовлення

75Рима, її різновиди і функції

Ри́ма- суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка. Різновиди рими

За місцем ритмічного наголосу в словах рими поділяються на чоловічі (наголос на останньому складi), жіночі (наголос на передостанньому складі), дактилічні (наголос на третьому складі з кінця) та гіпердактилічні (наголос на четвертому складі з кінця). За якістю співзвуч бувають багаті та бідні, за частинами мови — граматична (іменникова, дієслівна тощо), неграматична (римуються слова різних частин мови), за повнотою суголось — тонічні і приблизні, за розташуванням у строфі — суміжні (парні), перехресні, кільцеві (охопні), тернарні, кватернарні, за грою значень — каламбурні, залежно від інтервалу чи за відсутністю його. Подеколи трапляється різнонаголошена рима.

Правлячи за основний чинник строфотворення, рима поширена й у астрофічному вірші, може не вживатися у строфі (білий вірш, білий сонет).

76Різновиди автологічної лексики

Автологія – вживання слів і виразів у художньому творі в їх прямому (власному) значенні в противагу словам і виразам із переносним значенням.

77Різновиди викладу, що імітують внутрішнє мовлення : специфічні ознаки, будова і мистецькі функції

Монолог – переважно в драматичному творі або кінофільмі роздуми персонажа вголос, розмова з самим собою або з глядачами. За допомогою монолога автор розкриває переживання персонажа, складність і суперечливість його поглядів, а іноді інформує глядачів про ті обставини, яких нема змоги показати на сцені, але які впливають на дію.

Від звичайних монологів відрізняють внутрішні монологи чи внутрішню мову – зміну уявлень у свідомості людини, розмову про себе і з самим собою. В художній прозі внутрішні монологи дають змогу краще розкрити переживання людини, її психологію.

78Різновиди викладу, що імітують писемне мовлення : специфічні ознаки, будова і мистецькі функції

79Різновиди викладу, що імітують усне мовлення : специфічні ознаки, будова і мистецькі функції

80Різновиди літературних персонажів

81Різновиди металогічної лексики

Металогія - у противагу автології (вживанню слів у їх прямому значенні) це вживання в художньому творі слів і виразів у переносному, образному значенні, як це властиво тропам.

82Різновиди суб’єкта викладу в літературному творі

83Силабіка

Силабі́чне віршува́ння — система віршування, в основу якої покладена рівна кількість складів (часто — 13, рідше — 11) при невпорядкованому вільному розташуванні наголошених та ненаголошених.

Силабічне віршування характеризується наголосом який припадає на клаузулу та на відповідний склад перед цезурою, котра ділить віршовий рядок на дві рівновеликі частини:

84Силабо-тоніка

Сила́бо-тоні́чне віршува́ння — система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку.

85Синтаксичні(стилістичні) фігури

Синтаксичні засоби увиразнення мовлення складає група так званих стилістичних фігур мовлення, тобто своєрідних відмітних форм синтаксичного впорядкування фрази: «стилістичні фігури — це особливі побудови, що відхиляються від звичайного синтаксичного типу й дають оригінальну форму для образного вираження думок і почувань людини».

Стилістичні фігури художнього мовлення, по-перше, завжди є наслідком свідомого вибору, спеціального розрахунку письменника з метою вплинути на свого читача, і, по-друге, можуть виконувати різноманітні, не пов'язані виключно з комунікативною, художні функції, зокрема, індивідуалізації та типізації мовлення, виділення окремих слів та частин фрази, особливо важливих у смисловому відношенні, композиційну, функцію емоційного увиразнення.

86Синтаксичні засоби уривчастого мовлення

87Синтаксичні засоби ущільненого і поширеного мовлення

88Система літературних образів

89Специфіка літературної критики

Літерату́рна кри́тика — відносно самостійний вид творчої діяльності, спирається на практичний тип мислення задля поцінування художньої своєрідності нових літературних творів, їх естетичної вартості, виявлення провідних тенденцій літературного процесу.

Літературна критика — засіб регулювання і корекції літературного процесу, спілкування письменників з читачами. Основна суспільна функція літературної критики — регулятивна, яка підтримується і забезпечується як нормами і кодифікованими правилами, так і громадською думкою провідної освіченої верстви.

Провідними жанрами літературної критики є анотації, рецензії, статті, огляди, есе, літературні портрети, діалоги, дискусійні статті, монографії. Літературна критика активно функціонує в органічному зв'язку з журналістикою, спеціальною пресою, тому її часто характеризують як різновид публіцистики, породженої рефлексією з приводу мистецтва