61Поетична лексика

Поетична лексика - це вживані переважно в поетичному мовленні слова, які надають йому мелозвучності, урочистості, піднесеності, образності. Вони здатні викликати в читача естетичну насолоду. Частина таких слів прийшла в українську мову з фольклору: гай зелененький, хрещатий барвінок, коник вороненький, козак молоденький, козаче-соколе, дівчина-калина, білеє личко, карії очі, голубонька, серденько, чистеє поле, синєє море, місяць яснесенький, темная нічка, буйний вітер, вишневий садочок, дрібні сльози, жива вода, золотії шабельки, кленові мости, ясні зорі. Значну кількість поетичних слів українська мова успадкувала із старослов'янської: стяг, правиця, чоло, вуста, рамена, перли, благословляти, возлюбити, соратник, приязнь та ін. Таку лексику прийнято називати книжною. До поетичної лексики української мови надходить поповнення і з художнього мовлення: чари, розкіш, мрія, надія, щирий, неозорий, леліяти, дитинно та ін. У романі використані такі: чистий струмочок, сині хмарки, сльозинка, ясная зіронька, голубонька, світлеє сонечко, сідельце.

62Поетична метрика

Поетична метрика (від гр. metrikos – розмірений) – система правил у віршуванні даної національної літератури, насамперед – теорія віршових розмірів. Зіставлення різних систем віршування у різних народів стало в ХІХ ст. предметом порівняльної метрики. Метрика не охоплює всього віршознавства, виводячи за свої межі і відхилення реальної акцентуації у віршах, і питання про паузи, інтонацію, інструментовку і навіть строфіку. Нині за метрикою залишають тільки розгляд побудови віршового рядка. Метричне віршування (від гр. metron – міра) – система віршування, побудована на правильному чергуванні довгих і коротких складів у мові. Таким було античне віршування.

63Поетична строфіка

Строфа́ (грец. strophé — поворот, зміна, коло) — фонічно викінчена віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об'єднана здебільшого спільним римуванням, представлена інтонаційною та ритміко-синтаксичною цілісністю, відмежована від аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками (закінчення римованого ряду, відносна змістовна завершеність тощо). Строфіка – один з розділів віршознавства, який вивчає строфи, їх будову, класифікацію, історію виникнення і дальшу еволюцію, а також аналізує художньо-злбражувальні властивості строф і їх використання у віршах. Строфоїд – така строфо подібна будова вірша, коли єдиного виду строфи в ньому встановити не можна, але наявність рим або епіфор дає підставу відчувати певні елементи строфічної організації. Отже, на відміну від канонічних строф кількість рядків у строфоїді невизначена і може мінятися. Приклад – відомий вірш Т. Шевченка «Мені тринадцятий минало».

64Поетична фоніка

Фоніка — звукова організація поетичного мовлення; віршові засоби, які надають ліричному творові милозвучності, посилюють його емоційність та виразність. Будучи розділом фонетики, водночас фіксує відхилення від фонетичних мовних нормативів, які мають естетичну вартість. У широкому значенні фоніка — галузь літературознавства (віршознавства), яка висвітлює естетичну функцію звуків у художньому творі як певної звукової цілості, аналізує та відповідно класифікує їх. Насамперед об'єктом аналізу стає добір певних фонем, їх фреквентність та послідовність. У вужчому — фонічні властивості творів стильової течії, напрям у творчості окремого автора (наприклад фоніка Шевченка, фоніка футуристів, українська фоніка).