Тема 2. Методи визначення віку гірських порід і геологічних процесів минулого

Специфіка поняття “вік” у геології зумовлена суттєвою різницею швидкості геологічних і біологічних процесів, а також часом існування геологічних і біологіч­них об’єктів. У геології є різні шкали вимірювання часу, що пов'язано з різними способами його визначення. Використовують палеонтологічні, геомагнітні, евста­тичні, археологічні та інші шкали. Різні хронологічні шкали узгоджують із загаль­ною шкалою абсолютного віку. Абсолютний вік вимірють одиницями кратними земним рокам (найчастіше мільйонами років). Проблеми кореляції геохронологічних шкал спричинені неповнотою збереження і різною інформативністю геологічної та палеонтологічної інформації. Розуміння поняття відносного віку як відображення структурних співвідношень між геологічними тілами. Вплив суб'єктивного фактора у інтерпритації даних визначення геологічного віку. Геологічні тіла є продуктами дії послідовності певних процесів; сучасний стан гірських порід зумовлений чинниками різного віку. Яскравий приклад – поліметаморфічні комплекси докембрію, які в розвитку пройшли декілька етапів.

2.1. Біостратиграфічні методи визначення віку порід

Біостратиграфічний метод (метод Сміта) зародився в Англії 1799 р. Майже одночасно в Європі його розробив М.Кюв’є. Палеонтологічний метод швидко поширився в Європі; він дав змогу порівняти розрізи різних країн і на цій підставі запропонувати загальну стратиграфічну і геохронологічну шкали. На 2-й сесії МГК (1881) такі шкали було прийнято. Геологи отримали надійний інструмент визначення відносного віку осадових товщ у розрізнених виходах і кореляції зведених розрізів різних регіонів. Визначити біостратиграфічний вік гірської породи означає визначити її належність до певної одиниці геохронологічної шкали. Методологічною основою біостратиграфічного методу є еволюційна теорія, згідно з якою (закон Дарвіна-Доло) організм не може повернутися до минулого стану, який вже був у його предків. Живі організми дуже чутливі до змін у стані навколишнього середовища. На підставах вивчення форм прояву змін біологічних ознак можна з’ясувати зміни палеофаціальних умов. Дуже важлива особливість біостратиграфії – величезна швидкість геологічного поширення нових видів та родів. Приклад – поява і миттєве, в геологічному розумінні, поширення рапан у Чорному морі.

Значення стратотипових розрізів окремих одиниць стратиграфічної шкали як еталона під час палеонтологічних досліджень. Стратотипи різного рівня значення: місцеві, регіональні, континентальні.

Поняття “керівної форми”у палеонтології. Основні вимоги – короткочасне існування організму та його широке географічне поширення. Обмежене застосуван­ня методу керівних форм. Поняття про форми “ендеміки” та “космополіти”. Явище рекуренції керівних форм. Зональний метод, розроблений д'Орбіньї і А.Опелем (1856–1858) як продовження розвитку біостратиграфії. В цьому методі керівні види розглядають як члени послідовного ряду еволюції. Поняття “біозони” і зональні види. Зони монотаксонні і політаксонні. Метод “характерних комплексів” викорис­товує повну інформацію про наявні палеонтологічні рештки. Виділяють форми: керівні, характерні, доживаючі, транзитні. Напрями подальшого розвитку біостратиграфії.