Давні платформи у ранньому палеозої

На початку палеозою давні платформи Північної півкулі й надалі поступово прогиналися. Це розпочалося у пізньому протерозої. Наприкінці раннього палеозою цей процес припинився, і на їхній поверхні відбулася масштабна регресія моря. Гондвана впродовж раннього палеозою була високо піднятою континентальною областю.

Східноєвропейська платформа на ранньопалеозойському етапі була континентом. Море покривало лише крайню західну частину, а в середній частині платформи утворювало велику затоку. В цій затоці відбувалися систематичні регресії та трансгресії загального субширотного напряму. На початку палеозою ця затока розділяла два платформні континенти – скандинавський та південний. Західні і південно-західні частини платформи, де розташована Західна Україна, постійно були покриті неглибоким морем, де формувалися теригенні пісковиково-глинисті відклади. Наприкінці силуру на просторі платформи панував регресивний режим. У крайових морях і затоках поширилися лагунні умови. Там нагромаджувалися глинисто-карбонатні осади з численними рештками гастропод, брахіопод та ін. Розріз нижнього палеозою Придністров'я має велику потужність (більше 1 км) і його вважають стратотиповим для Східноєвропейської платформи.

Сибірська платформа на початку палеозою майже вся була покрита мілководним морем чи величезними лагунами. Наприкінці раннього палеозою на сході та півдні платформи виникли обширні континентальні області. На відміну від Східноєвропейської платформи тут панували умови аридного клімату, завдяки яким утворилися потужні (для кембрію – до 5 км) гіпсоносні і соленосні товщі.

Молоді епібайкальські платформи. Складчасті структури байкалід на деяких ділянках прилягають до давніх платформ. Тімано-Печорська епібайкальська область межує на північному сході зі Східноєвропейською платформою; Байкало-Єнисейська область облямовує на заході і півдні Сибірську платформу; на північ від Північнокитайської платформи розташовані китайські байкаліди. Всі ці області у ранньому палеозої були зонами денудації. Наприклад, у Тімано-Печорському районі осадових відкладів кембрію та ордовіку нема. З кінця ордовіку й упродовж силуру там відбулася трансгресія, завдяки якій область перетворилася у мілководне море з численними островами, де в умовах аридного клімату формувалися товщі (потужністю до 500 м) вапняків, мергелів, доломітів і червоноколірних пісковиків. Карбонатні породи завдяки цьому багаті на рештки молюсків, брахіопод, коралів.

Кліматичні умови раннього палеозою

. На початку кембрію майже на всіх континентах були тропічні умови. Про це свідчить поширення у кембрійських розрізах сульфатно-карбонатних, евапоритових формацій, велике розмаїття палеобіот, розвій біогермних споруд, а також родовища осадових залізних руд, бокситів, фосфоритів. Чіткої кліматичної різниці між екваторіальними і полярними областями не простежувалося. Середня глобальна температура становила 20 - 28°С. На Землі панував клімат тропічного вологого та аридного типів. Кліматичні зони різного зволоження були підпорядковані динамічному режиму океану. Під час трансгресій клімат ставав м’якшим та вологішим. Регресії супроводжувалися аридизацією клімату. На початку кембрію відбулася глобальна трасгресія, яка підвищила рівень світового океану на 140 м, однак регресія наприкінці кембрію знову знизила його рівень на 135 м.

В ордовику, загалом, кліматичні умови були такі ж, як у кембрії. Однак уже почалася певна кліматична диференціація, завдяки якій на Південному полюсі виникли зони холодного полярного клімату. Ці зони фіксовані ордовицькими тилітами на північному заході Африки і північному сході Південної Америки. Вважають, що тоді північний полюс був розташований у Північній Африці, а лінія екватора проходила через Північну Америку і Гренландію. Порівняно з сучасністю контрасність клімату в ордовику була незначною. Наприклад, різниця середньо­річних температур між екватором і полюсом становила 20–30°С (сьогодні вона сягає 70°С). Середньорічна глобальна температура ордовіку становила 20–26°С. Похолодання клімату відбулося наприкінці ордовику, одночасно із загальною регресією і з відповідним зниженням рівня океану на 200 м. Цікавими є дані про зв'язок вертикального інтервалу ранньоордовицької трансгресії з середньою глибиною океану (С.А. Мороз, 1996). Визначено, що зростання рівня води на 258 м супроводжувався зменшенням середньої глибини океану до 3,12 км. Тобто загальна маса океанічної води під час масштабної трансгресії не змінилася.

Кліматичні умови силуру, порівняно із ордовиком, змінилися слабко. На Землі були поширені зони теплого тропічного і субтропічного клімату. На Південному полюсі, розташованому посередині сучасної Атлантики між Північною Африкою і Південною Америкою і надалі була полярна кліматична зона. Середня температура на Землі у силурі становила 18–22°С. У зонах аридного клімату, на Північноамериканській, Східноєвропейській платформах та в 3ахідній Австралії, за даними вивчення включень у кристалах солі евапоритових басейнів, температури води були 32–48°С.