8.6. Український щит

Український щит – це виступ на денну поверхню фундаменту древньої Східноєвропейської платформи. Площа щита близько 250000 кв.км. Він має складну будову, в якій беруть участь метаморфічні та магматичні утворення різного віку – від архею до пізнього протерозою.

Головними структурними елементами є масивні тектонічні блоки син- та антиклінорного типів. Блоки розділені глибинними розломами субмеридіонального напрямку. До антиклінорних блоків належать Волино-Подільський, Кіровоград­ський, Приазовський, до синклінорних – Білоцерковсько-Одеський, Придніпровсь­кий. На думку Г.І.Каляєва (1977) антиклінорні блоки належать до протоплатформ, а синклінорні – до протогеосинкліналей. Протоплатфомні блоки складені біотитови­ми, роговообманковими, піроксеновими гнейсами та мігматитами. Первинний склад їх неясний. Характерні комплекси калієвих гранітів (кіровоградсько-житомирський комплекс гранітів та мігматитів, граніти типу "рапаківі"). Протогеосинклінальні блоки складені геосинклінальними формаціями різних фацій метаморфізму – від гранулітової до зеленосланцевої.

Волино-Подільський блок складений мігматитами та гранітогнейсами гранулітової фації метаморфізму, серед яких у вигляді ксенолітів і окремих пачок наявні гнейси амфіболітової фації, джеспіліти, мармури, кальцифіри, графітові, піроксенові та силіманіт-кордієритові гнейси. Наявність у межах блоку метаморфітів різних фацій можна пов'язати з проявами діафторезу (собіти–діафторити регресивної амфіболітової фації), а також з наявністю різновікових комплексів (дані Г.І.Каляєва про факти концентрації основних та ультраосновних інтрузій у зонах контактів гранулітовнх та амфіболітових товщ).

Внутрішня структура блока визначена спокійними брахіформними гранітогнейсовими куполами, між якими розвинуті складніші синклінальні зони.

Важливу роль у внутрішній будові блока відіграють магматичні утворення. Граніти кіровоградсько-житомирського комплексу формують ядра купольних структур. Коростенський комплекс складений формацією типу "рапаківі", утворює величезні батоліти, які завершують геосинклінальний етап розвитку щита. Платформний чохол утворений теригенними пісковиковими товщами, інколи з вулканітами сублужного складу. Осади чохла прорвані дайками діабазів.

Придніпровський блок обмежений на заході Криворізьким, а на сході – Орехіво-Павлоградським розломами. Для порід блока характерна порівняно невисокий ступінь регіонального метаморфізму. В загальному розрізі беруть участь декілька різновікових комплексів: архейський конксько-верховцевський, пізньо­архейський-ранньопротерозойський кварц-кератофіровий, ранньопротерозойський комплекс криворізької серії, пізньопротерозойська фрунзенська серія.

Конксько-верхівцівський спіліт-діабазовий комплекс є найдревнішим на Українському щиті. Його вік, визначений калій-аргоновим методом за роговою обманкою, сягає 3,5 млрд. років. Комплекс поширений у вигляді окремих виходів розміром до 50 км, розташованих між гранітогнейсовими куполами. Припускають, що раніше вулканогенна товща займала більшу територію, однак потім була "розірвана" на окремі частини і частково знищена процесами гранітизації. Комплекс складений амфіболітами, біотит-роговообманковими ортосланцями і гнейсами, апоспілітами, слюдяними сланцями і залізистими кварцитами. За хімічним складом амфіболіти відповідають толеїтам і лужним олівіновим базальтам. Залізисті породи представлені хлорит-магнетитовими, роговообманково-магнетитовими кварцитами та сланцями. Інколи їхня потужність зростає (Чортомлицький синклінорій) до 150–200 м, і вони набувають промислового значення. Потужність конксько-верхівцівського комплексу у центральній Сурській зоні дорівнює близько 3500 м, у крайових частинах вона зменшується до 500 м.

Кварц-кератофіровий комплекс залягає на спіліт-діабазовому. Складений він кварц-біотитовими, серицит-хлоритовими сланцями, апокератофірами, метаморфі­зованими туфопісковіками, кварцевими пісковіками і гравелітами. Потужність комплексу в Білозерському синклінорії сягає 2600 м.

Криворізька серія формує крила лінійних вузьких синкліноріїв Криворізько-Кременчуцької зони меридіонального простягання. В межах України вона простягається на 250 км і далі прямує до району Курської магнітної аномалії. В розрізі криворізької серії виділяють дві частини. Нижня складена кварцитами і кварцовими пісковиками з прошарками амфіболітів та філітів; місцями породи трансгресивно залягають на древні саксаганські граніти з метаморфізованою корою звітрювання; потужність нижньої частини – 200–300 м. Верхня залізорудна частина складена джеспілітами і філітами. Потужність її зростає до 2000 м.

Фрунзенська (родіонівська) серія залягає зі стратиграфічним неузгодженням на криворізькій серії. У внутрішній будові виділяють два вікові комплекси. Ранній складений доломітовими (з графітом) мармурами, графітовими, кварц-карбонатними, кварц-біотитовими сланцями. Базальний горизонт представлений кварцито-пісковиками із магнетитовим цементом і залізистими сланцями, які розробляють як залізну руду. Рудні відклади є продуктами розмиву і перевідкладення джеспілітів криворізької серії. Виявлено цікавий факт збереження графітовими сланцями включень вуглеводнів органічного походження, що підтверджено даними ізотопії вуглецю. В західному напрямі від Кривого Рогу графітові сланці по латералі заміщені графітовими гнейсами. Потужність раннього комплексу досягає 800 м. Верхній комплекс складений кварцито-пісковиками, конгломератами і різноманітними сланцями. Його розглядають як моласову формацію. Породи зім'яті в напружені складки і нерівномірно метаморфізовані (від фації зелених сланців до амфіболітової). Інколи породи гранітизовані. Потужність досягає 2000 м.