8.3. Літосфера і структура кори докембрію

Уявлення про первинний склад планетної речовини Землі. Недонасиченість первинної мантії кремнеземом. Виплавлення з неї утворили катархейську кору, складену з анортозитів із включенням ультрабазитів. Перші осади на поверхні Землі раннього архею – це продукти руйнування магматитів основного й ультраосновного складу. У катархеї почалася диференціація кори і виникли "острови" протоконтинен­тальної кори. Важливе значення метеоритного бомбардування. Утворення овальних структур "сірих гнейсів" у місцях падіння метеоритів. Між овальними структурами в депресіях накопичувався вулканогенно-осадовий матеріал. На початку архею вже виокремилися зеленокам'яні пояси, де в умовах підвищеного геотермічного градієн­та (за С.А.Морозом – 54 /км) нагромаджувалися спочатку основні й ультраосновні, а наприкінці архею з’являються середні й кислі вулканіти. З кінцевими стадіями розвитку зеленокам'яних поясів пов'язане утворення гранітних плутонів.

Земна кора наприкінці архею мала тришарову будову. Знизу вверх виділяли: гранулітовий, тоналітовий (сірі гнейси), метаосадово-вулканогенний шари. Біля 2,6 млрд років тому відбулася глобальна кеноранська (біломорська, лаврентіївська, родезійська) тектономагматична фаза. Зеленокам'яні пояси закрилися в умовах бокового стиснення. Між ними в сірих гнейсах відбулися потужні процеси гранітизації з утворенням граніто-гнейсових куполів. Наприкінці архею оформилися ядра древніх платформ. На початку протерозою вже була досить жорстка і потужна кора, яку глибинні розломи розкололи на величезні блоки різного тектонічного режиму. Почався платформно-геосинклінальний етап розвитку Землі. В ранньому протерозої близько 2 млрд. років тому, була континентальна двошарова кора. Верхній шар – гранітогнейсовий, нижній складений гідротизованими ультрабазита­ми. На поверхні утворилися перші червоноколірні товщі, джеспіліти, тіліти. Завершився ранньопротерозойський етап карельською (сфекофенською, гудзон­ською) тектономагматичною епохою. Остаточно сформовані древні платформи утворили єдиний материк – Мегагею.

У пізньому протерозої продовжувався геосинклінальний етап. Заклалися такі рухомі пояси: Грампіанський, Апалачський, Урало-Монгольський, Середземно­морський, Західно-Тихоокеанський. Виокремилися прогини міо- й евгеосинкліналь­ного типу. На древніх платформах у зонах розтягу відбувся рифтогенез, сформували­ся авлакогени. На поверхні з'явилися перші сульфатні осади, що виникли з хлоридно-карбонатно-сульфатної морської води. Характерні потужні карбонатні товщі (доломіти, вапняки, строматолітові біогерми). Подекуди утворилися пластові поклади фосфоритів, залізистих кварцитів; розвинуті червоноколірні пісковіки і тиліти. У венді з'явилися перші евапорити (гіпси, ангідрити). У різних районах від­булися тектоно-магматичні фази: готська (1,5–1,4 млрд. років), гренвільська (1 млрд. років тому), дальсланська (0,9–6,8 млрд.років), байкальська (0,65 млрд. років тому). У пізньому протерозої утворилася западина Тихого океану – суперматерик Гондвана і виокремились платформи північної півкулі, розділені геосинклінальними поясами. Для палеогеографічних умов пізнього протерозою характерна слабка диференційова­ність земної поверхні. Потужна вуглекислотна атмосфера сприяла парниковому слабозональному клімату. Для строматолітів Тіману й Афганістану методом магнезіальної палеотермометрії встановлені температури довкілля у 35–45° С. На суші панували пустельні ландшафти. Серед осадів відомі всі типи фацій.

У пізньому докембрії відомі декілька зледенінь, зафіксованих у стратиграфіч­них розрізах наявністю тилітів. Найдревніше з них (гуронське) відбулося на границі архею і протерозою. Наймолодше зледеніння (лапландське) проходило на рубежі венду і кембрію.