24.Виникнення та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства

Передумови створення:

На початку 40-х років 19 ст. студенти й викладачі Київського університету організували таємний гурток «Київська молода»,учасники якого вивчали праці французьких філософів-утопістів,цікавилися національно-визвольною боротьбою поляків,чехів,хорватів та інших слов’янських народів. Поступово гурток оформився в нелегальне товариство – Кирило-Мефодіївське братство – 1846 р.

Організатори: професор київ.університету М.Костомаров; студент В.Білозерський; чиновник М.Гулак; П.Куліш; Т.Шевченко. Учасники – молоді люди віком 19-30 років,більшість з яких походила з дрібномаєтних дворян.

Мета діяльності: утвердження національної української державності з демократичним ладом у конфедеративному союзі слов’янських держав.

1847 р. – КМБ припинило своє існування

25.Соціально-економічне та політичне становище на Західній Україні першої половини 19 ст.

Характерною рисою розвитку західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII – першій половині XIX ст. було чергування періодів реформ з періодами реакції. Тогочасне суспільне життя функціонувало в режимі: «вперед – стоп – назад». Реформи Марії-Терези та Иосифа II (У 1779 p. Марія-Тереза видала патент (імператорський наказ), у якому вимагала від поміщиків поводити себе з селянами «по-людськи». Її спадкоємець Иосиф II пішов ще далі: у 1782 p. його патентом було скасовано особисту залежність селян від дідичів та надано їм певні права обирати професію без згоди пана, одружуватися, переселятися, передавати майно в спадщину тощо; 1784 p. сільським громадам були надані права самоврядування; 1786 p. запроваджено триденну панщину) були спробою модернізувати імперію, осучаснити та гармонізувати в дусі освіченого абсолютизму соціальні та національні відносини. Смерть цісаря-реформатора, події Великої Французької революції, егоїстичні бажання феодалів підштовхнули до дії консервативні кола імперії. Тривалий період реакції, що надовго запанував у Австрійській державі, для західноукраїнських земель характеризується поступовим відновленням феодалами втрачених позицій в аграрному секторі, посиленням експлуатації селян, гальмуванням промислового розвитку, перетворенням краю на колоніальну провінцію, поглибленням суспільної кризи. Реакцією народу на ці процеси було посилення соціального та національного руху.

На початку 30-х років XIX ст. центром національного життя та національного руху в Галичині стає Львів. Саме тут виникає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання «Руська трійця», засновниками якого були троє друзів-студентів Львівського університету : М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький, які активно виступили на захист рідної української мови. Вони визначили та оприлюднили основне ядро ідей національного відродження, своєю різнобічною діяльністю здійснили перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурницького, робили перші спроби спрямувати вирішення національних проблем у політичну площину.

Революційна хвиля 1848–1849 pp., що охопила Європу, зумовила кардинальні зрушення не тільки в аграрній сфері Австрійської імперії. Під її потужним впливом зазнала змін вся суспільна організація держави. Імператор Фер-дінанд змушений був декларувати буржуазно-демократичні свободи та проголосити конституцію. Ці радикальні зрушення сприяли пожвавленню суспільного руху в західноукраїнських землях.

У середині XIX ст. українська спільнота здобула свій перший досвід парламентаризму. У скликаному в липні 1848 р. австрійському парламенті інтереси українців представляли 39 депутатів (27 з них селяни). Депутати від народу виступали за безплатне скасування кріпацтва, поліпшення становища селян, розглядали різні аспекти національних відносин (зокрема, подали петицію, підписану 15 тис. осіб, що містила вимогу поділу Галичини на польську та українську частини).

Наприкінці першої половини XIX ст. революційна хвиля, досягнувши свого піку, поступово пішла на спад. За цих обставин абсолютно логічним був наступ реакції консервативно-охоронницькі сили імперії одну за одною почали відвойовувати втрачені позиції. Вже в березні 1849 p. було розпущено австрійський парламент, невдовзі відмінено конституцію. У нових умовах, коли абсолютизм відновив свої права. Головна Руська Рада виходила за межі жорстко централізованої системи імперії і 1851 p. була розпущена.

Ці та інші модернізаційні зрушення позитивно відбилися на житті західноукраїнських земель, активізували суспільну діяльність населення, особливо у культурній сфері. Однак незабаром знову запанувала реакція, яка перекреслила більшість революційних завоювань.