66

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

київський державний інститут

декоративно-прикладного мистецтва

імені Михайла Бойчука

«Затверджую»

В.о. проректора з навчальної

роботи Т.М.Козинець

«_____»_____________2010р.

ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ

НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ

«Урбоекологія та екодизайн»

Для студентів факультету

«Дизайн»

Програма адаптована до кредитно-модульної системи

оцінки знань студентів.

Напрям 0202 «Мистецтво»

Спеціальність 020210 «Дизайн»

Освітньо – кваліфікаційний рівень « Бакалавр »

Курс II

Семестр 3-4

Залік 3

Київ – 2010

Обговорено і схвалено на засіданні кафедри дизайн середовища

«___» __________________2009 р. Протокол № ______________

зав. кафедри _______________________ Малік Т.М.

Рекомендовано радою факультету «Дизайн»

Протокол № ____ від «___» ________________2009 р.

В.о. декана ________________

Начальну програму склав:

Викладач кафедри дизайну середовища :

Ковешнікова О.В.

2 курс 3 семестр

Вступ. Антропогенні проблеми .Змістовний апарат дисципліни «Урбаекологія»

Тема №1.Урбоекологія ,як прикладна наука, предмет і об’єкт її дослідження. Основні екологічні поняття. Основні принципи екологічного дизайну.

Лекція1.1. (1 год.) Містобудування в умовах зростаючого антропогенного впливу. Характер містобудівного оточення. Антропогенний генезис міського ландшафту.

-історія урбанізації

-основні екологічні фактори та антропогенні впливи

-оптімальне співвідношення між природним довкіллям та міськими ландшафтами

Лекція 1.2. (1год. ) Енергетичні об’єкти міст. (ТЕС) ,(АЄС). Основні стратегії по енергозбереженню. Види забруднень навколишнього середовища.

-рівень забруднень від (ТЕС) (АЄС)

-види забруднень навколищного середовища

-енергозберегаючи архітектурно планувальні заходи

Лекція 1.3. (1 год.). Об’єкти екологічного дизайну . Конструктивно - будівельна екологія, як прикладна наука. Практично –проектне завдання (1 год.)

-дизайнерські рішення ,як один з запобіжних факторів по зменшенню антропогенного навантаження на довкілля

-сучасні приклади проектування біопозитивних споруд

Тема №2 Історичний генезис та динаміка міського ландшафту (ландшафти середньовіччя, ренесансу, бароко, класицизму) .

Лекція 2.1(1год.) Класифікація міських біогеоценозів. Структурні одиниці міської екосистеми.

-структурні одиниці екосистем

-історичний генезіс ландшафтів

Лекція 2.2.(1 год.) Засоби озеленення урбонізованих ландшафтів

. Влаштування озеленення на штучних поверхнях

-інженерні схеми влаштування озеленення на будівлях

-архітектурно-ландшафтне середовище міста

- варіанти планувальних схем міста з урахуванням збереження ландшафтної основи

Лекція 2.3. (1 год.) Охорона та консервація пам’яток садово- паркового мистецтва .Природоохоронні та історіко культурні ландшафти

-пам’ятки садово- паркового мистетцтва.

-історіко-культурні ландшафти в структурі міста

Тема №3.. Архітектурно- будівельна біоніка.

Лекція3.1 (1год.) Проблема екосліду .Розвиток містобудівних теорій

Лекція3.2(1год.) біотичні та абіотичні компоненти міського середовища.

Природні та будівельно-екологічні принципи планування міського середовища

Лекція 3.3. (1год.) Аркологія. Визначення належності об’єкта до біопозитивних, нейтральних чи хворих споруд. Архітектурно- планувальні заходи по поліпшенню стану міського середовища .Аналіз циклу життя споруди

-конструктивні схеми будівль на складному рельєфі

-типи підземних будівль

-влаштування напівзаглублених житлових будинків

-будівництво на шельфах

-вибір екологічно обгрунтованих матеріалів

Лекція3.4.(1 год) Енергозберегаючи будівельні матеріали

-чинники,що впливають на вибір екологічного матеріалу

-види оздоблювальних матеріалів

-соняшні батареї,схеми активних та пасивних систем соняшного обігрву

-еко реконструкція промислових споруд

Завдання для самостійної роботи:

1. Написати реферат на запропоновані теми .

2. Накреслити схеми озеленення влаштованого на штучних поверхнях.

3. Розробити проект біопозитивного житлового будинку.

1. Кучерявий В.П. Урбоекологія. – Львів: Світ, 1999. – 346 с.

2. Стольберг Ф.В. Экология города. – Киев: Либра, 2000. – 464 с.

3. Клауснитцер Б. Экология городской фауны. – М.: Мир, 1990. – 246 с.

Тема №1.Урбоекологія ,як прикладна наука, предмет і об’єкт її дослідження. Основні екологічні поняття. Основні принципи екологічного дизайну.

Лекція1.1. (1 год.) Містобудування в умовах зростаючого антропогенного впливу. Характер містобудівного оточення. Антропогенний генезис міського ландшафту.

-історія урбанізації

-основні екологічні фактори та антропогенні впливи

-оптімальне співвідношення між природним довкіллям та міськими ландшафтами

Місто (лат) urbs. Урбоекологія – нова ланка в екологічній науці. Об’єктом її вивчення є міські біогеоценози, зокрема їх екотопи (ґрунти, клімати), тобто абіотичні компоненти екосистеми, та біоценози (угруповання рослин, тварин, мікроорганізмів) – біотичні компоненти, пов’язані між собою потоком речовин та енергії.

Окремо в урбоекології розглядається популяція людей, яка хоч і є явищем соціальним, з точки зору популяційної екології являє собою поліценотичну популяцію, тобто таку, що протягом свого життя переміщується з одного біогеоценозу в інший, з однієї екологічної ніші в іншу (житло, місце праці, транспорт, рекреація, транзитні переходи тощо).

Урбоекологія розглядає урбанізацію як об’єктивний історичний процес підвищення ролі міст у розвитку цивілізації, з одночасною трансформацією природного довкілля, а точніше, довкілля існування людини – творця такого феномена як місто. Тому значна увага надається дослідженням генезису міського ландшафту і його біогеоценотичного покриву.

Урбоекологія – це наука про взаємозв’язки і взаємодію в часі і просторі двох систем – міської (в складі підсистем – соціальної, технічної, енергетичної, інформаційної, керівної, адміністративної та ін.) і природної, а також про ноосферне управління урбоекосистемою .

Урбоекологія – наука, яка вивчає міські екосистеми (урбоекосистеми) та міста в цілому як угруповання, штучно створені людиною як місця її постійного проживання.

Урбоекологію як нову наукову дисципліну слід вважати відгалуженням соціальної екології. Виходячи із вчення Вернадського, ґрунтуються на п’яти основоположних принципах:

1. Функціональної єдності суспільства і навколишньої природи та постійної їх взаємодії в еволюційно-сформованій двокомпонентній глобальній соціоекоситемі. Вивчаючи різні аспекти цієї взаємодії, керуються законами екологічного, соціального й економічного розвитку її блоків.

2. Єдиного соціально-економічного і екологічного підходу до вивчення взаємодії суспільства з природним середовищем як матеріальної та духовної основи людського буття.

3. Цільової спрямованості наукової думки і технічних досягнень на оптимізацію взаємодії між природою і суспільством.

4. Реального усунення потенційних заперечень між науково-технічним прогресом і необхідністю збереження екологічної рівноваги

5. Багатоцільового використання природних екосистем і екологічного забезпечення стабільності природокористування як економічної основи для процвітання суспільства.

Суспільна і природнича наука пояснюють найскладніші стосунки, які склалися в екосистемах міста, зокрема вплив суспільної діяльності на елементи природи, окреслюють місце природних комплексів у життєдіяльності живих організмів і насамперед людини.

Для урбоекосистем характерні такі особливості:

• домінування людей за чисельністю та біомасою;

• відсутність ланцюгів живлення, які завершувались би людиною та хатніми тваринами як консументом вищого порядку;

• однобічна залежність від агроценозів, де знаходяться продуценти та з яких до урбосистем поступають продукти живлення людини та її хатніх тварин;

• штучні насадження (парки, сквери, газони тощо), які слугують основою окремих антропогенізованих екосистем зі своїми консументами (комахи, птахи та ін.) та збагачують атмосферу киснем;

• потенційна або реальна більш-менш неконтрольована наявність збудників захворювань людини, їхніх переносників, резервуарних хазяїв, синантропних та культурофільних видів та ін.;

• значні концентрації шкідливих для здоров’я людини речовин в повітрі, воді та ґрунтах;

• створення штучного мікроклімату в приміщеннях, який найбільш наближений до оптимальних для людини показників температури, вологості повітря тощо;

• штучна регуляція щільності населення, відмежування транспортних комунікацій та промислових підприємств від житлових («спальних») масивів;

• промислова утилізація побутових та промислових відходів;

• використання як джерел енергії залишків прадавніх рослин (вугілля), нафти, природного газу, а також енергії потоків води (гідроелектростанції), вітру та атомної енергетики.

З розвитком цивілізації зростає кількість енергії, необхідної для забезпечення життєвих потреб людини; так, в кам’яному віці вона складала 2-4 тис. ккал на добу, в до індустріальні часи (приблизно до середини 18-го сторіччя) – 12 тис. ккал, в індустріальну епоху – 70 тис. ккал, в сучасних розвинених (постіндустріальних) країнах – до 250 тис. ккал. (в цю цифру входять енерговитрати на побут, виробництво, культурні міроприємства та ін.).

Енергоємність основних енергоносіїв складає (ккал/кг): торф – 3591, буре вугілля – 5122, кам’яне вугілля – 7426, кокс – 6503, мазут – 10405, бензин – 10300.

Неважко підрахувати, що для життєзабезпечення сучасної людини необхідно витрачати кожну добу близько 70 кг торфу, або 50 кг бурого вугілля, або 35 кг кам’яного вугілля, або 40 кг коксу, або 25 кг мазуту чи бензину. Враховуючи, що всі ці ресурси за винятком торфу вичерпні, тобто вони в наш час не відтворюються, можна прогнозувати на найближчі десятиріччя світову енергетичну кризу. Використання відтворюваних енергоресурсів (енергія течії води, вітру, припливно-відпливна, підземних гарячих вод, вулканів, розщеплення атому, термоядерного синтезу) обмежене або великою собівартістю цих видів енергії, або небезпечністю для здоров’я людини (радіація та загроза ядерних вибухів при добуванні атомної енергії тощо).

З урахуванням того, що зараз населення Землі досягає 6,5 млрд. людей, і приблизно половина його мешкає в містах, роль урбоекології як науки дедалі більше зростатиме.

Особливості дії кліматичних факторів в містах

Клімат (від давньогрецького klima – схил) – стан атмосфери, типовий для даної місцевості, який проявляється в певному режимі погоди. На Землі розрізняють певні кліматичні зони – полярну, помірну, тропічну тощо; в містах, кожне з яких лежить в межах певної зони, клімат має свої більш-менш виражені відміни від середньозонального і має назву мікроклімат.

На формування міського мікроклімату в першу чергу впливають такі антропогенні фактори:

• щільність забудови (25-75% загальної площі міста);

• різноманітні штучні покриття (дахи, дороги, тротуари та ін..), які складають до 50% території міста, які практично не пропускають воду, майже повністю поглинають сонячні промені як видимої, так і ультрафіолетової та інфрачервоної частин сонячного спектра, перетворюючи близько 90% їхньої енергії на теплову;

• випромінення теплової енергії та викиди в атмосферу різноманітних речовин внаслідок роботи комунальних та промислових підприємств та міського транспорту.

В таблиці подані основні закономірності формування мікроклімату великого міста:

№	Метеорологічні елементи	Відміни мікроклімату міста від оточуючих територій
1	Сонячна радіація	Знижується на 20 і більше відсотків залежно від зниження прозорості повітря внаслідок присутності в ньому твердих часток сажі, пилу тощо
2	Середньодобова температура повітря	Підвищується пропорційно щільності забудови на 1-40С
3	Середньорічна температура повітря	На 20С вище
4	Швидкість вітру	Понижується пропорційно щільності забудови на 20-70%
5	Вологість повітря	Знижується в середньому на 6 %
6	Тривалість світлового дня	На 30 хвилин менша

Урбанізація є світовим історичним процесом, який відбувається під впливом багатьох факторів з неоднаковою вираженістю і роллю у різних районах планети. Ці фактори можна згрупувати за шістьма ознаками:

1. Промислове виробництво

2. Невиробнича місто утворювальна діяльність

3. Інтенсифікація сільського господарства

4. Міжфункціональна взаємодія (інтеграція різних видів діяльності)

5. Вплив світового господарства, розвиток міжнародної торгівлі

6. Наслідки демографічного вибуху.

Урбанізація є найголовнішим процесом розвитку суспільства. Вона відчуває на собі впливи і прояви багатьох факторів і підпорядкована основним історичним законам соціального розвитку.

Урбанізація – це передусім соціальне явище. Місто є продуктом суспільного розвитку, цивілізації, однак одночасно це й автономна екосистема або елемент глобальної екосистеми – біосфери.

На місто накладаються різнорідні фактори – абіотичні (рельєф, клімат, водний режим), біотичні (рослинний покрив, фауна, мікроорганізми), техногенні (забудова, інфраструктура, транспортна мережа і т. п.), соціальні (суспільна організація, спосіб життя, традиції тощо).

Місто як урбоекосистема є функцією трьох основних підсистем.

УЕС=ф(п+с+т) П – природна підсистема, С – соціальна підсистема, Т – техногенна підсистема.

Порушення, або шум в одній з підсистем внаслідок зворотного зв’язку проявляється в системі місто або в сусідній підсистемі. Наприклад, соціальна нерівність, негативно вплинула на розвиток озеленення (природну підсистему). Щільна не озеленена забудова окрема окремих районів міст негативно впливає на соціальну підсистему. З таких місць населення намагається переїхати в приміську зону або інші добре озеленені або ж в інші добре озеленені райони міста. Недосконалість технічного середовища, що характеризується великою кількістю промислових підприємств, надмірною щільністю забудов, недосконалістю транспортних комунікацій, а також мізерним фінансуванням зеленого господарства і природоохоронних програм погіршує стан природного середовища, що веде місто як соціосистему до стану, який називають екологічною кризою..

У світі у 2000 р (за даними ООН) є близько 26 мегаміст, з яких понад 2/3 – у мало розвинених країнах

Слаборозвинуті країни з 34 5 –ю урбанізацією зосередили 1.5 млрд людей – більше, ніж усе населення Європи, Північної Європи, Латинської Америки і Японії, разом узятих. Підраховано, що мало розвинуті країни можуть досягти принаймні 57 % урбанізації до 2025 р. У високорозвинених країнах, де відсоток урбанізації становить 73 %, ріст міського населення відбувається повільніше, ніж у мало розвинутих країнах, однак урбанізація до 2025 р. може досягти до 2025 р. 84 %. Бідність посилює урбанізації, все більше і більше людей мігрують з сільських районів у міські. Замість того, щоб стати комерційними і індустріальними центрами, багато міст страждає від убогості, занепаду навколишнього природного і соціального середовища.

Америці – 79, Австралії й Океанії – 81. Східній Азії – 50, Південній Азії – 39, Африці – 40.

Джерела і шляхи урбанізації. Визначення поняття “місто”.

Питання: що відрізняє місто від сільських поселень? Передусім, місто уже на початку свого існування являло собою факт концентрації населення, знарядь виробництва, капіталу, тоді як для села характерним і досі є протилежне – ізольованість і роз’єднаність. Міста стали не лише центрами економічного, політичного і духовного життя народу, але й головними двигунами прогресу.

Перші міста в Європі, Азії, Африці і Центральній Америці виникли в період розпаду первіснообщинного і встановлення рабовласницького ладу. На сьогодні не існує однозначного визначення міста. Наприклад, у Данії містом називають населений пункт із населенням понад 250 чол., у Японії – 30 тис., у СРСР 5-12 тис. Визначення міст, які даються різними авторами: “угруповання людей, які ведуть своєрідний спосіб життя”, “частина земної поверхні, яка відрізняється від оточуючої сільської місцевості певним типом антропогенного перетворення у вигляді забудови великими будинками та іншими характерними спорудами”, “сукупність мешканців, зареєстрованих у вигляді облікової одиниці і керованих мером”.

Урбанізація зародилася в глибині феодального міста, найбільшого розвитку досягла в капіталістичний період, руйнуючи і забруднюючи природне середовище.

Урбанізація як об’єктивний процес має свої позитивні риси, проте поряд з багатьма соціально-економічними проблемами вона створила комплекс екологічних, які загрожують у деяких випадках здоров’ю та існуванню міського населення. Ці проблеми можна згрупувати за елементами природного середовища: чисте повітря – забруднене повітря, чиста вода – забруднена вода, акустичний оптимум – шуми, сприятливий клімат – кліматичний дискомфорт, озеленені території – не озеленена забудова, доглянутий ландшафт – зруйнований ландшафт. Якщо на карту міста нанесені позитивні характеристики, тобто екологічні оптимуми, ми маємо справу із здоровим оточуючим середовищем, якщо навпаки – місту загрожує екологічна криза. Ці проблеми вирішують як на місцях, крім того, вони включені у програму ООН “Людина і природа”.

У всьому світі ведеться пошук шляхів оптимізації оточуючого середовища. Старі і нові міста мають бути зручними для праці і відпочинку громадян. Тому сьогодні надзвичайно гостро поставлене завдання оптимізації оточуючого природного середовища міста. Його вирішення вимагає принципово нових екологічних підходів.

Соціальний аспект перетворення села у місто полягає головним чином у формуванні соціального ядра і початку соціального розподілу праці. Щодо тенденцій зміни природи, то у містах виявляється тенденція до зміни, знищення або заміни звичайних умов місцевості штучними.

Виділяють три основних типи історичних міст:

1. Давні міста (до 4 ст. До н. Е.);ї

2. Середньовічні міста (5 – середина 17 ст.);

3. Міста нового і новітнього часів (із середини 18 ст. До наших днів).

Давні міста мали великий розмір і велику кількість мешканців, проте їх навряд чи можна назвати урбанізованими.

На рубежі нашої ери (населення планети тоді становило близько 230 млн чол.), окремі міста досягали великих розмірів Вавилон і Олександрія – до 500 тис. У період свого розквіту Рим налічував близько 1,5-2,0 млн мешканців. Ці міста мали певні ознаки урбанізації (висока щільність забудови, значні території замощень, помітна зміна природного ландшафту), урбанізованими їх ще не називають.

Рим мав гігантські комплекси видовищних споруд (Великий цирк на 250 тис. глядачів, Колізей із амфітеатром на 87 тис.,), храми, тріумфальні арки, віадуки, досить розвинений житловий фонд і інженерне обладнання. Його водопроводи доставляли мешканцям міста достатню кількість свіжої питної води. Проте квартали міських бідняків були забудовані тісно, у 3-6 поверхів, не були вирішені проблеми каналізації і сміттєзбирання. У зимовий період повітря Риму забруднювалося димом домашніх вогнищ.

Середньовічні міста, які починають оживати після тривалого занепаду, пов’язаного із занепадом Римської імперії, також не мають сучасних ознак урбанізації. У містах проживає 3-5 % населення (населення Землі коливається в межах 440-550 млн). Більшість міст цього часу налічує 5-20 тис мешканців. Лише в окремих столичних містах (Лондон, Париж, Мадрид, Лісабон, Москва), населення становило 200-500 тис.

З середини 17 ст. у міру зростання темпів капіталістичного розвитку набирає обертів урбанізація. В цей час кількість населення Землі збільшується до 952 млн у 1800 р. і до 1656 млн у 1910 р. Частка міського населення зростає, але навіть на початку 20 ст. не перевищує 10-20 %. В Англії становить 70 % (перша урбанізована країна у світі).

1/Перша стадія урбанізації. Місто практично не відрізняється від села, яке теж було відгороджене від полів земляним валом або частоколом, мало постійну забудову, загальні місця поховання і звалищ. У селі були ритуальні будівлі.

Раннє село і місто використовувало в основному органічні джерела енергії – рослинної, тваринної, місцеві джерела води. Землю обробляли тривалий час, в якості добрив використовували людські і тваринні екскременти. Концентрація неорганічних відходів низька, відсутнє забруднення повітря. Розмір міста і кількість його населення на першій стадії урбанізації залежали від площі і продуктивності сільськогосподарських земель.

2.Друга стадія урбанізації пов’язана з подальшим економічним розвитком, який характеризується інтенсивним використанням сільських природних і трудових ресурсів. Переробка сільськогосподарської сировини, а також гірничі розробки і виплавка металів вимагали залучення такої кількості населення, яку б могла прогодувати земля, що належала місту. Розвиток економічних зв’язків між містами зумовив будівництво доріг, розвиток морського і річкового транспорту. Відрізняється стадія лише деякою перевагою міста над с/г оточенням.3/Третя стадія урбанізації збіглася з періодами технічної і науково-технічної революції, відрізняється стійкою перевагою урбанізованого середовища над природними ландшафтами і трансформацією невеликих урбанізованих територій у великі. Природне середовище міста якісно змінюється, зумовлюючи негативні екологічні і соціальні наслідки. На території міста утворюються значні площі штучної підстилаючої поверхні, змінюється ґрунтовий покрив. Нові джерела енергії, промислове виробництво, зокрема сталеварне, коксове, хімічне, автомобільний транспорт викидають у повітря і воду відходи, які не можуть перербити природні саморегулюючі екосистеми. Установлено, що урбанізовані території  можуть   розглядатися,   як   еколого-містобудівні   системи,   що   формуються  в  процесах  саморегуляції, а їх  поведінка визначається принципом внутрішньої динамічної рівноваги. Головною умовою та критерієм сталого розвитку ЕМС стає досягнення мети – стану екологічної рівноваги та головного обмеження розвитку системи – параметрів демографічної ємності. Головною ознакою такого розвитку є коливання чисельності населення у припустимому діапазоні сталості на рівні цієї ємності. З'ясовано, що відносно цього діапазону, який відповідає параметрам урівноваженого розвитку системи, визначаються умови сталого розвитку та характеристики якості середовища: сприятливі, – коли параметри рівноваги ще не досягнуті; екологічно оптимальні – у випадку, коли ці параметри досягнуті; несприятливі, – коли  вони порушені. На цих засадах сформульовано принципи еколого-містобудівної оцінки умов та напрямків сталого розвитку, а саме критеріальності,  відносності та доповнюваності характеристик; розроблено відповідну оціночну модель. Визначено, що на етапах розвитку еколого-містобудівної системи характеристики  якості середовища циклічно змінюються, що  зумовлює періоди привабливості – непривабливості урбанізованих територій для населення й виявляється у чергуванні процесів концентрації – деконцентрації функцій їх розвитку. 3. В основі розвитку урбанізованої території лежить динаміка еколого-містобудівної системи, рушійною силою якої є механізм саморегуляції чисельності та щільності населення. Дія механізму виявляється в умовах наявності резерву демографічної ємності регіону у стимулюванні зростання міст та чисельності населення; в умовах її дефіциту – у перенаселеності території, що призводить до деградації середовища та депопуляції. Це виявляється збільшенням та зміною просторової форми зони депопуляції України, що визначає необхідність розширення територіальних меж регіону, в границях якого можливо забезпечити умови сталого розвитку. 

4. На підставі містобудівної інтерпретації концепцій екологічної ніші та регіональної стабільності отримано нову методику визначення демографічної ємності у показниках щільності та просторового обмеження інтенсивного освоєння території. Методика має високу збіжність отриманих результатів із обрахунками І.К.Бистрякова та ряд переваг: доступність даних і нескладність розрахунків; можливість виходу на містобудівні пропозиції, щодо регулювання параметрів регіонального планування. Виявлено, що в стані рівноваги взаємодія між функціональними компонентами ЕМС описується симетричними співвідношеннями (чисельність дорівнює ємності), між територіальними – пропорцією 1:3  між інтенсивно освоєною  (міста, рілля) та рештою території. Ця пропорція визначає межу екологічно безпечного „стиснення” середовища, що не викликає зворотного „стиску” населення. Згладженою формою такого стиску є урбанізація, жорсткою – депопуляція. У цьому сенсі урбанізація може визначатися як згладжена форма прояву дії механізму екосистемної саморегуляції, а містобудівна діяльність, – як конструктивна екологія простору існування населення.

5. Визначено систему показників і доповнюючих умов сталого розвитку; викладено еколого-містобудівні принципи та встановлено параметри екологічної рівноваги; сформовано балансово-нормативну модель сталого розвитку, що визначила систему екологічних нормативів регіонального планування. З'ясовано, що в Україні загалом додержуються функціональні умови рівноваги, а територіальні умови порушено. Це визначає необхідність коригування концепції перспективного розселення. У  якості теоретичної основи коригування запропоновано концепцію врівноважуючої урбанізації на основі методу екологічного балансу.

6. Метод екологічного балансу, як сукупність правил і норм обґрунтування параметрів та напрямків регіонального розвитку, відрізняється від комплексної оцінки території тим, що базується на містобудівній інтерпретації принципу екологічної рівноваги, критерії та еколого-містобудівних нормативах сталого розвитку. Метод дозволяє визначити сучасний етап розвитку регіону, якісний стан його середовища, параметри та напрямки сталого розвитку, відповідну стратегію та задачі системного реформування. Визначено новий тип об'єкту регіонального планування – міжрегіональні  зони, у межах яких можливе забезпечення умов екологічної рівноваги та сталий розвиток. На основі концепції врівноважуючої урбанізації, яка є альтернативою директивному плануванню та управлінню містобудівним розвитком територій, запропоновано модель модернізації опорного каркасу розселення країни, що передбачає зсув сучасних осей переважного містобудівного розвитку із зон з підвищеною щільністю населення та вичерпанням ємності середовища на території депресивних у наш час регіонів – потенціальних полюсів демографічного зростання, які мають її певний запас.

Біотехноло́гія (Βιοτεχνολογία, від грец. bios — життя, techne — мистецтво, майстерність і logos — слово, навчання) — використання живих організмів і біологічних процесів у виробництві. Біотехнологія — міждисциплінарна галузь, що виникла на стику біологічних, хімічних і технічних наук. З розвитком біотехнології пов'язують вирішення глобальних проблем людства — ліквідацію недостачі продовольства, енергії, мінеральних ре Ландша́фтна еколо́гія — розділ екології та географії, який вивчає просторову різноманітність і елементи ландшафту (наприклад поля, живоплоти, групи дерев, річки або міста) і те, як їх розташування впливає на розподіл і потік енергії та індивідуумів в навколишньому середовищі (який, у свою чергу, може безпосередньо вплинути на розподіл елементів). Ландшафтна екологія зазвичай має справу з прикладними і цілісними проблемами. Термін ландшафтна екологія був запропонований Карлом Троллом, німецьким географом в 1939. Він розробляв цю термінологію і безліч ранніх понять ландшафтної екології як частину його ранній роботі, що вивчає взаємодії між навколишнім середовищем і рослинністю.

Центральна теорія ландшафтної екології походить від «Теорії острівної біогеографії» Макартура і Вілсона. Ця робота розглядала сукупність флори і фауни на островах як результат колонізації від континентальної опори і стохастичного вимирання. Поняття острівної біогеографії були узагальнені від фізичних островів до абстрактних ділянок природного місця існування моделі мета популяції Льовіна. Це узагальнення прискорило розвиток ландшафтної екології, забезпечивши збереження біорізноманітності — нового інструменту оцінки впливу фрагментації природного місця існування на життєдіяльність популяцій. Недавнє зростання ландшафтної екології пов'язане з розвитком технології географічних інформаційних систем (ГІС) і наявності широкомасштабних даних про природне середовище (наприклад. супутникові фотографії або фотографії з повітря).

Ландшафтна екологія — розділ екології, присвячений причинам і наслідкам просторової різнорідності (Форман 1995). Різнорідність — критерій того, як частини ландшафту відрізняються один від одного. Ландшафтна екологія стежить, як просторова структура впливає на достаток організмів ландшафтного рівня, а також за поведінкою і функціонування ландшафту в цілому. Це включає вивчення зразка, або внутрішнього порядку ландшафту, в процесі, або безперервній дії функціонування організмів (Тернер 1989). Ландшафтна екологія також включає геоморфологію, як додаток до моделі і архітектури ландшафтів (Еллабі 1998).

Геоморфологія — вивчає те, як геологічні утворення впливають на структуру ландшафту.

сурсів, поліпшення стану охорони здоров'я і якості навколишнього середовища.

екологічні принципи планування міського середовища

Інтенсивний розвиток промисловості у другій половині ХХ ст. зумовив ріст великих і крупних міст, створення міських агломерацій. Ці процеси спричинили не лише забруднення повітряного і водного басейнів, грунтового покриву, а й  збіднення рослинного і тваринного світу урбоекосистеми, зменшення площі природно-просторових ресурсів, що зумовило погіршення стану міського середовища, і, як наслідок, підвищення рівня захворюваності та смертності населення у зв’язку із серцево-судинними, нервовими хворобами, хворобами органів дихання і онкозахворюваннями тощо.

       Дослідження стану міського середовища, яке безпосередньо оточує людину і включає в себе не лише зовнішню сферу - природне середовище, але й матеріальну структуру міста та характеризується багатогранністю антропогенних факторів, які виникли внаслідок господарської діяльності людини, є актуальною проблемою сьогодення, яка має теоретичне та народногосподарське значення. Адже на сучасному етапі розвитку в великих містах  України, з кількістю жителів від 100 до 500 тис. чол., проживає близько третини міського населення країни. Враховуючи сказане, особливої уваги заслуговують такі питання, як:

       - аналіз стану природної і техногенної підсистем урбоекосистеми;

       - удосконалення методики оцінки екологічного стану її території з використанням методів математичної статистики;

       - створення еколого-географічної моделі, яка б відображала цілісність досліджуваної системи і її територіальний поділ за умовами навколишнього середовища, сприятливого для життя людини;

       - розробка заходів поліпшення екологічного стану, насамперед, шляхом оптимізації природної підсистеми.

Місто повинне функціонувати в оточенні території, яка характеризується еко-логічною рівновагою, що забезпечує стійкий і гармонічний розвиток. Відтворення ос-новних компонентів природного середовища, збереження різноманіття геосистем мо-же бути досягнуте при гармонічному включенні міста в регіональну природно-еко-логічну систему, з урахуванням її природних і соціально-економічних особливостей. У свою чергу, оточення міста створює «середовищний фон», що визначає більшою мірою масштаби та специфіку його розвитку. На формування концепції даного до-слідження мали вплив досягнення таких представників сучасної філософської науки як М. Вебер, А. Тойнбі; теорія економічного росту Р. Солоу. Важливу роль відіграли фундаментальні положення теорії планетарного розвитку, розроблені В.Вернадским і розвинені в працях його сучасних послідовників (Н. Моїсеєв, членів римського клубу (Б. Гаврилишина, П. Мерлен, Дж. Форрестер).

Всі роботи й наукові дослідження в даному напрямку умовно можна розділити на три групи, які формують загальнонаукову методологію й сучасні концепції страте-гічного планування; дослідження, які розкривають теоретико-методологічні підходи просторової організації містобудівних систем, роботи; які стосуються регіональної проблематики екологічної реабілітації міського середовища,

Лекція 1.2. (1год. ) Енергетичні об’єкти міст. (ТЕС) ,(АЄС). Основні стратегії по енергозбереженню. Види забруднень навколишнього середовища.

-рівень забруднень від (ТЕС) (АЄС)

-види забруднень навколищного середовища

-енергозберегаючи архітектурно планувальні заходи