107.Декларація про держ.Суверенітет Укр 1990р

Декларація про державний суверенітет України — документ про проголошення державного суверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року.

Декларацією визнавалося право української нації на самовизначення, держава повинна була захищати й охороняти національну державність українців. Єдиним джерелом державної влади визнавався народ, а Верховна Рада УРСР могла виступати від його імені. У документі йшлося про принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Генеральний прокурор мав здійснювати контроль над виконанням законів. Територія України проголошувалася недоторканною. Уперше після багаторічного замовчування Декларація визнавала невід'ємні права і свободи людини. Вона складається з 10 розділів. У розділі про економічну самостійність проголошувалося, що "земля, її надра, повітряний простір, водні й інші природні ресурси є власністю українського народу, тобто громадян усіх національностей України". Передбачалося створення власних збройних сил. Україна брала зобов'язання не поширювати, не виготовляти й не нарощувати ядерну зброю. Одним із ключових пунктів - "Екологічна безпека" - передбачалося створення національної комісії для радіаційного захисту населення, що було необхідно у зв'язку з аварією на ЧАЕС. Майбутня зовнішня політика України, визначена Декларацією, вбачалася як нейтральна, першочерговим її завданням визначалося забезпечення національних інтересів України.

108.Акт проголошення Незалежності Укр:передумови,політ особливості прийняття,значення.

Причин та передумов власне відродження незалежної України саме в 1991 році було чимало. Українці не могли вічність зносити тягар меншовартості і непотрібності у складі СРСР. Але серед найпопулярніших і найбільш широко вживаних можна назвати такі.

Зовнішні чинники:

1) поразка соціалістичного табору в «холодній війні», порушення світового балансу сил у зв'язку з розпадом соціалістичної системи;

2) помітне погіршення соціально-економічної та політичної ситуації в СРСР;

3) втрата центром контролю за подіями на місцях;

4) синхронне посилення відцентрових тенденцій у союзних республіках;

5) поразка путчу, тимчасова деморалізація консервативних сил;

6) намагання Росії зберегти домінуючу роль у післяпутчовий період.

Внутрішні чинники:

1) існування в Україні системи формально легітимних (законних за радянським правом) органів державного управління;

2) бажання київської номенклатури звільнитися з-під опіки центру;

3) певна стабільність українського товарного ринку;

4) активізація націонал-демократичного крила політичних сил республіки;

5) післяпутчове посилення відцентрових настроїв у суспільній думці;

6) дотримання політичного нейтралітету армійськими формуваннями, небажання правоохоронних органів виступити проти власного народу;

7) багатовікова боротьба народу за створення власної незалежної держави.

 Факт проголошення незалежності України не можна назвати випадковістю або спонтанністю. Цей процес почав свій відлік іще дуже давно, просто був повільним, незначним та ще й постійно пригнобленим. 

Так відбувається завжди у історії, і так трапилося з Україною. В певний момент наростання незадоволення і обурення народу стає настільки масштабним, що досягає свого апогею, і вибухає. Українцям набридло бути лише частинкою чогось, постійно займати другі позиції, тому, власне, 24 серпня 1991 року ми і засвідчуємо факт незалежності України.

День Незалежності України прийшов як результат тисячолітньої боротьби українського народу за право мати свою національну державу, проте, як пізніше виявилося, Україна була не готова чи то не навчена правити самостійно, і тому і досі ми можемо спостерігати спроби верхівки української влади займати вагомі позиції у світі.

109.Всеукраїнський референдум і обрання першого Президента Укр 1 грудня1991 року — загальнонаціональний референдум на території колишньої УРСР щодо проголошення незалежності України. Відбувся 1 грудня 1991 року. На референдум було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Текст Акту проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою 24 серпня 1991 року, було наведено у виборчому бюлетені. Громадяни України висловились на підтримку незалежності. У референдумі взяли участь 31 891 742 осіб — 84,18% населення України. З них 28 804 071 осіб (90,32%) проголосували «За».

Всеукраїнський референдум 1991 року був організований Верховною Радою та урядом УРСР.

Для проведення референдуму по всій Україні було створено 34 093 дільниць для голосування. 37 885 555 осіб було внесено до списків громадян, що мали право проголосувати. 31 943 820 осіб або 84,32% тих, хто мав право голосувати, отримали бюлетені для голосування. З них взяли участь в референдумі31 891 742 осіб або 84,18%.

Одночасно з референдумом проходили перші в історії незалежної держави Україна вибори Президента України.

Акт проголошення незалежності України було підтримано в усіх 27 адміністративних регіонах України: 24 області, 1 автономна республіка, та 2 міста зі спеціальним статусом. До бюлетеня було внесено запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Ствердно на це запитання відповіли 28 міл 804 тис. українців (або 90,32%), взяли участь у голосуванні 31 міл 891 тис.громадян (або 84,18%).

Того ж дня виборці віддали перевагу президентській формі правління, що передбачалась від 5 липня 1991 року постановою Верховної Ради УРСР "Про вибори Президента Української РСР". У ході референдуму відбулись і вибори Президента нової Української держави. На найвищу державну посаду було обрано голову Верховної Ради України - Леоніда Кравчука, який набрав 19,6 мільйона голосів виборців (61,59%).  5 грудня 1991 року на сесії Верховної Ради Леонід Кравчук прийняв присягу Президента України на вірність народу України.