54. Пилип Орлик “Пакти і конституції прав і вольностей Війська Запорізького”

5 квітня 1710 року в місті Бендери (Молдова) відбулася козацька рада, на якій гетьманом України було проголошено Пилипа Орлика. При його обранні на раді старшин було прийнято документ, що визначав права і обов'язки гетьмана.Таким чином, конституцію було прийнято 5(16) квітня 1710 року на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер (турецька назва — Бендери, нині це територія Молдови). Тому її інколи називають ще Бендерською конституцією «Конституція Пилипа Орлика»-договір гетьмана Війська Запорозького ПилипаОрлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. У тексті документа її автори називають територію держави Малою Руссю, Військом Запорозьким, Україною Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі(стаття 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді. Надзвичайно важливими були пункти які стосувалися повернення Січі традиційних вольностей і прав та гарантувати запорожцям гетьманську підтримку. Орлик у проекті конституції підтвердив права та привілеї, свого часу надані Києву та іншим укр..містам.(за Магдебурзьким правом) Оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу. цей протекторат не був підданством українського народу Швеції. Він орієнтувався на зовнішню незалежністьУкраїни і міцність її внутрішнього устрою.

55. Тимчасове відновлення гетьманського правління за часів к.Розумовського

Тимчасове відновлення гетьманства було пов'язане з клопотанням козацької верхівки та складним зовнішньополітичним становищем Російської імперії (загострення у кінці 40-х pоків 18 століття відносин з Туреччиною і Польщею) і намаганням у зв'язку з загрозою війни залучити на свій бік козацьку старшину. Під час царювання Єлизавети Петрівни (1741—1761 рр.) її чоловік О. Розумовський, переконав імператрицю розпустити Правління Гетьманського уряду і відновити Гетьманщину. Цариця під впливом фаворита і під враженням від пишного прийому, влаштованого в її честь в Києві, дала свою згоду. Правда, декілька років українцям прийшлося почекати, поки кандидат в гетьмани, молодший брат фаворита Кирило, підростав і одержував освіту за кордоном. У березні 1750 року, в Глухові, він був обраний гетьманом. К. Розумовський, хоч і здобув освіту за межами України, але, отримавши гетьманську булаву, енергійно взявся за справи Гетьманщини. Йому вдалося провести судову реформу, обмежити вплив царської адміністрації, взяти під свою руку Київ та Запорозьку Січ та розпочати модернізацію козацького війська шляхом систематизації його воєнної підготовки, забезпечення уніформою та вдосконалення артилерії. Планував новий гетьман заснувати університет у давній столиці Мазепи Батурині (відбудованому в часи Розу-мовського), а також охопити початковою освітою всіх козацьких синів. Розумовський намагався відстоювати фінансову автономію України. За Розумовського Гетьманщина переживала «золоту осінь» своєї автономії. Одночасно, при ньому значно зросла роль старшинської верхівки. Новий гетьман проводив більшу частину часу в Петербурзі, де був президентом Імператорської Академії наук та відігравав велику роль при дворі та уряді. У час його відсутності Україною управляла старшина В Україні стали регулярно збиратися старшинські з’їзди, на яких вирішувались питання поточної політики. Старшина змусила К. Розумовського видати у 1760 році указ про обмеження вільного переходу селян. Взагалі друга половина XVIII ст. характерна подальшим посиленням кріпацтва. За російськими законами українські селяни поступово позбавлялись усіляких прав, їх життя і майно усе більше залежали від сваволі поміщиків. Згідно з царськими указами 1760 і 1765 років феодали отримали право відправляти селян до Сибіру на поселення і каторжні роботи без будь-якого судового розгляду. Розумовському вдалося розширити автономію України; керівництво її справами і зносини з нею були переданні з Сенату до Колегії закордонних справ. Але зберігався царський контроль над фінансами Гетьманщини. 1754 року було скасовано мито на ввіз і вивіз товарів, головне джерело прибутків Гетьманщини.Правління останнього гетьмана, хоч і було досить тривалим, мало під собою надто слабке підґрунтя — царський каприз.К. Розумовський допоміг Катерині II прийти до влади. Він повернувся в Україну і у жовтні 1763 року зібрав старшину на раду в Глухові. Рада ухвалила петицію до імператриці з проханням відновити втрачені права Гетьманщини, дозволити скликання українського шляхетського сейму на польський зразок. Розумовський також просив встановити спадковість гетьманства для свого роду.Розгнівана цариця наказала К. Розумовському скласти булаву, що той і зробив 10 листопада 1764 року.