24. Автономія руських земель у складі ВкЛ.

У невеликих князівствах влада належала місцевим українським князям. Удільні князі перебували у васальній залежності від великого литовського князя, несли військову службу, сплачували данину. Повноваження удільних князів на місцях були досить широкими, удільні князівства являли собою справжні автономні утворення.Автономія українських князівств посилювала сепаратистські тенденції, відкривала перспективи виходу князівств з-під влади литовського центру. Щоб не допустити цього, Литовський уряд у другій пол. XV ст. взяв курс на ліквідацію удільних князівств. Вони перетворювалися на звичайні провінції (воєводства) на чолі з намісниками, що призначалися великим Литовським князем. У 1471 році було ліквідоване Київське князівств.1434р. ліквідовано Подільське удільне князівство, 1452р. Волинське князівство ліквідовано, 1471р. Київське ліквідовано

25. Кревська унія 1385 року та її значення для українських земель

Кревська унія 1385 року — угода, укладена між Королівством Польським та Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським 14 серпня 1385р. у м. Крево (Білорусь).Угода передбачала об'єднання Литви і Польщі в єдину державу шляхом шлюбу польської королеви Ядвіґи(з династії Андегавенов) і литовського князя. За умовами унії Владислав ІІ Ягайло зобов'язувався хрещення за католицьким обрядом, обернути на користь Польщі свою великокнязівську казну, повернути до польської корони всі відторгнені на той час її території і, назавжди приєднати до неї землі Литви і Литовської Русі.

Кревська унія сприяла об'єднанню польсько-литовських сил для боротьби проти агресії Тевтонського ордену, яка вилилася у війну 1409-1411 року. Тевтонський орден на чолі з Ульріхом фон Юнінгеном після Грюнвальдської битви помітно занепав. Польські феодали намагалися використати Кревську унію для загарбання українських і білоруських земель, що були під владою Литви.

Проти Кревської унії виступила литовсько-українська опозиція на чолі з князем Вітовтом, двоюрідним братом Ягайла, яка домоглася збереження Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави. У 1392 за Острівською угодою Ягайло був змушений визнати Вітовта своїм намісником, a 1398 Вітовт проголошує себе повновладним Великим князем Литовським під номінальнoю зверхністю польського короля, чим фактично розриває Кревську унію.

Значення для укр. земель:

Внаслідок підписання Кревської унії та реалізації її умов погірши­лося становище українських земель. У 90-х роках XIV ст. удільні князівства українських земель були ліквідовані. Це стало початком здійснення загарбницької політики польських феодалів щодо насе­лення цих земель.

26.Поширення магдебурзького права на укр. Землі,його суть.

Магдебурзьке право – це право міста на самоврядування.

Магдебурзьке право з'явилося на Русі разом з німецькими колоністами, яких запрошував король Данило I та його наступники. Німці отримали право організовувати в галицьких і волинських містах самоврядні громади (війтівства) з автономними судово-адміністративними інституціями. Відомо про існування в 1287 році війтівств у Львові, Володимирі і Луцьку, згодом - в інших великих містах Галицько-Волинської держави. Очевидно, що в ті часи магдебурзьке право застосовувалося в руських містах тільки частково, серед німецької людності.

З переходом Галичини(тоді Руського Королівства) під Польщу першим маґдебурзьке право в повному обсязі отримав Львів у 1356 році, а також колишні князівськістолиці Галич (1367), Белз (1377), Перемишль (1389), Теребовля (1389),Холм (1392), і міста нарусько-польському прикордонні Сянок (1339), Вишня (1368), Глиняни (1368), Ярослав (1375),Городок (1389), Самбір (1390. Надалі урбанізація Галичини зростала швидкими темпами, що супроводжується стрімким поширенням магдебурзького права. З початку XV ст. магдебурзьке право поширилося на решті українських земель. Спочатку в містах, що були центрами воєводств, комітетів — Кам'янець-Подільський (1432), Луцьк (1432, Мукачево(1445), Київ (1494), Брацлав (1497). Протягом XV—XVII століть його отримала більшість міст України. Воно було сприятливим фактором для руського населення в тих містах, де русини становили більшість.

Суть м.п.: звільнення міста від влади феодала; містом керував обраний магістрат; магістрат склдався із ради і лави; лаву очолював війт; раду очолював - бурмистр; жителі міста були особисто вільними; встановлювався порядок організації ремісничих обєднань – цехів; самостійно вирішувались питання торгівлі, побуту культурного та освітнього життя.

Поширення магдебурзького права на території України сприяло формуванню нових рис ментальності місцевого населення. Йому стають притаманні демократизм, менша орієнтація на центральну владу, бажання будувати суспільне життя на основі правових норм тощо. Отже, магдебурзьке право сприяло формуванню в Україні засад громадянського суспільства.