22. Занепад Галицько-Волинської держави за наступників Данила Галицького

Після смерті князя Данила в 1264 р. з правлінням його наступників почався поступовий занепад Галицько-Волинського князівства. За правління синів Данила — Шварно, Лева і Мстислава — князівство при формальному збереженні єдності фактично розпалося на три частини. Галицько-волинські князі, визнаючи формальну залежність від Золотої Орди, фактично вели самостійну зовнішню політику. Вони підтримували міцні зв'язки з Тевтонським орденом та Литвою і таким чином відстоювали свою незалежність від агресивних зазіхань Польщі та Угорщини, контактували з Австрією, Німеччиною, Польщею, Угорщиною, тощо. Єдність Галицько-Волинської держави відновлювалася за правління наступника Лева - князя Юрія І Львовича (1299-1315 p.). Скориставшись ослабленням Золотої Орди, він зміцнив свою владу. Юрій І прийняв королівську корону і став називатися «королем Русі і князем Володимирії». Значним досягненням Юрія І Львовича було утвердження константинопольським патріархом Галицької митрополії (1303—1437). Наступником Юрія І стали його сини Андрій та Лев II (1315-1323 pp.). Вони поділили державу на сфери впливу, але правили спільно, й тому її розпаду не відбулося. Князі проводили активну зовнішню політику. У цей час активізується експансія Литви на землі князівства, внаслідок чого було втрачено Дорогочинську і Берестейську землі. Андрій і Лев II налагодили союзницькі відносини з Польщею і Тевтонським орденом, які мали антилитовську спрямованість. Боротьба з Ордою закінчилася для князів трагічно: у битві з військами хана Узбека у 1323 р. вони загинули. Внаслідок цього пряма лінія династії Романовичів урвалася, що призвело до посилення політичного впливу галицького боярства, зростання чвар і усобиць, активізації втручання сусідніх держав. Майже два роки Галицько-Волинська держава залишалася без правителя і лише у 1325 р. внаслідок компромісу між боярством, Польщею, Угорщиною, Литвою, Золотою Ордою новим правителем було обрано племінника Андрія та Лева І— 14-річного мазовецького князя Юрія II Болеслава (1325-1340 pp.). Новий князь не став маріонеткою бояр і намагався проводити самостійну політику. Проте доба могутності Галицько-Волинської держави залишилася у минулому і розпочався її занепад. Юрій II Болеслав проводив відповідну політику: лояльно ставився до католицизму і його поширення на землях князівства, сприяв переселенню поляків і німців у свої володіння. Невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу місцевому боярству для активних насильницьких дій. Внаслідок змови князя у 1340 р. було отруєно. Після цього зберегти єдність Галицько-Волинської держави вже не вдалося. Протягом короткого часу Галицько-Волинську державу було поділено між Литвою і Польщею (1349 р.). До Литви відійшла Волинь, до Польщі — Галичина. Молдавське князівство захопило Буковину (Шипинська земля).

23. Поширення влади Великого князівства Литовського на руські землі

Литовське князівство скористалося ослабленням сусідніх земель й почало збільшувала власні території. Першим надбанням Литви на українських землях стала Волинь. Потім упродовж одного-двох десятиліть під контроль - Київщина з Переяславщиною, Чернігово-Сіверщина та Поділля. Приєднання цих земель перетворило Литовське князівство на велику феодальну державу, яка мала назву: Велике князівство Литовське. Великий князь литовський зобов'язувався обороняти руські землі, вимагаючи натомість від населення покори. Литовці дозволяли місцевій українській знаті обіймати найвищі адміністративні посади. Русинські бояри ставали на службу до великого князя литовського, за що за ними закріплювалися їхні родові землі. На місцях залишалася вся попередня система управління. Збереження традиційного укладу здійснювалося за принципом: «Старого не змінюємо, а нового не впроваджуємо».Культура русів справила значний вплив на литовців. Вони переймали від українців та білорусів військову організацію й способи оборони, особливості зведення фортець, традиції господарювання і владарювання. Руська мова стала мовою великокняжого двору й державної канцелярії.

Отже, державна організація та суспільний устрій Литовсько-Руської держави були органічним продовженням державного ладу Київської держави. Велике князівство Литовське до кінця XIV ст. являло собою своєрідну федерацію земель-князівств, у тому числі українських — Київського, Чернігово-Сіверського, Волинського, Подільського. Кожним із них правив удільний князь, з династії Гедиміновичів.

1363р. – Синьоводська битва, Ольгерд розбив монголів Золотої Орди і укр. землі приєднав до ВкЛ. Литва перебрала у Русі: руська мова стала мовою діловодства, «руська правда» стала основою литовського права, Литва перейняла православну віру.

На Поділлі правили племінники Ольгерда Коріатовичі, відбувалося економічне піднесення, розбудовувалися міста. В серед. 15 ст. між Литвою та Польщею іде війна і Зх. Поділля відійшло до Польщі.

Вітовт ліквідував укр. удільні князівства – Київське, Волинське, Подільське, Чернігово-Сіверське.

Політика литовського князя Вітовта, спрямована на ліквідацію уділів, завдала удару українській державності, тому що саме удільні князівства втілювали державницьку ідею на землях Русі-України, що перебували у складі Великого князівства Литовського.