20. Класифікація приголосних за місцем творення

 За місцем творення (або за активним мовним органом) усі приголосні поділяються передусім на губні і язикові.  Губні приголосні творяться в результаті зближення нижньої губи з верхньою або верхніми зубами. До губних приголосних належать: [б], [п], [в], [м], [ф]. Язикові приголосні залежно від того, яка частина язика артикулює до пасивного мовного органа ( зубів, піднебіння, або задньої стінки глотки), поділяються на: 1. Передньоязикові.( д д' т т' з з' с с' дз дз' ц ц' ж ш дж ч р р' л л' н н') 2. Середньоязикові.( й ) 3. Задньоязикові.( Ґ х ) 4. Глотковий, або фарингальний. При творенні корінь язика зближується із задньою стінкою глотки.( г)

За пасивним органом: За пасивним органом передньоязикові поділяються на:

• альвеолярні (піднебінно-зубні): [ж], [ч], [ш], [дж], [р], [р']

• зубні : [д], [т], [з], [з'], [с], [с'], [ц], [ц'], [дз], [дз'], [л], [н]

• зубно-альвеолярні:[д’ ] [т’ ] [н’ ] [л’ ]

• губно-губні: [б ] [п ] [ в] [м ]

• губно-зубні:[ф ]

21.Класифікація приголосних за способом творення шуму

За способом творення (інакше — за характером перепони, яка виникає між активним та пасивним мовним органом, і способом її подолання):

1. Зімкнені (при вимові цих звуків активний та пасивний органи змикаються):

а) проривні (чисті зімкнені) (під час їх вимови активний і пасивний мовні органи утворюють зімкнення, яке проривається струменем видихуваного повітря): [б, п, д, д', т, т', ґ, к];

б) зімкнено-щілинні (африкати — лат. affricare — терти) (під час їх вимови активний та пасивний органи спочатку утворюють зімкнення, а потім вузьку щілину, через яку проходить струмінь видихуваного повітря): [ц, ц', дз, дз', ч, дж];

в) зімкнено-прохідні (носові) (м'яке піднебіння опускається й закриває вхід у ротову порожнину, струмінь видихуваного повітря проходить через носову порожнину): [м, н, н'].

2. Щілинні (активний і пасивний органи утворюють вузьку щілину):

а) серединні (під час їх вимови струмінь видихуваного повітря проходить уздовж посередині язика, краї якого з боків при­тиснені до верхніх зубів, утворюючи своєрідний жолобок): [в, ф, й, з, з', с, с', ж, ш, г, х];

б) бокові (під час їх вимови крила язика опущені й струмінь видихуваного повітря проходить з обох боків): [л, л'].

У способі творення приголосних виокремлюють також однофокусні та двофокусні артикуляції. Якщо на шляху видихуваного струменя повітря виникає одна істотна перешкода – один фокус, то утворені таким чином приголосні називаються однофокусними (напр. с, с’), якщо ж перешкод дві (передній і задній фокуси) – такі приголосні є двофокусними (ж, ш, дж, ч).

3. Дрижачі (вібранти) (кінчик язика 3-4 рази то зближується з піднебінням, то утворює з ним вузьку щілину): [р, р'].

22. Визначення фонеми. Фонема і звук.

Фоне́ма — найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє розпізнає морфеми,слова, їхні форми в мовному потоці. Фонему вивчає функціональна фонетика, або фонологія.

Функції фонеми

Зазвичай виділяють:

• Конститутивну(будівельна): фонеми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться одиниці вищих рівнів;

• ідентифікаційну: із суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова;

• дистинктивну(розрізнювальну): фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму.

Фонема як певний знак, модель матеріалізується в мовленні у вигляді звуків, серед яких вирізняють головний вияв фонеми (інваріант) та її варіанти (алофони).

Алофони можуть бути в більшій і меншій залежності від навколишнього середовища. Найсамостійніший, не¬залежний алофон фонеми — це і є о с н о в н и й її алофон, який ми звичайно й називаємо, представляючи фонему в цілому.

Виявлення фонеми в її самостійних ознаках, тобто незалежно від місця в слові, впливу сусідніх звуків, наголошеності й ненаголошеності, індивідуальних фізіологічних особливостей людини називається головним виявом фонеми.

Варіанти фонем є трьох типів:

Під позиційним варіантом розуміють вияв фонеми як звуку тільки в певній означеній позиції в слові. Позиційним варіантом є звуковий вияв фонеми /и / як [и^е] або [е^и] у ненаголошеній позиції.

Комбінаторним варіантом фонеми називають звук, який з'являється замість головного вияву даної фонеми внаслідок змін, що відбуваються в артикуляції під впливом звукового оточення, наприклад, комбінаторним варіантом є реалізація фонеми /т′/ у звукові [д′] під впливом наступного дзвінкого: /молод′ба/. . Наприклад, у слові ряд фонема /а/ реалізується звуком заднього ряду [´а] , що після пом’якшеного приголосного у вимові просувається вперед.

Факультативним варіантом фонеми називається її не обов'язковий, але можливий у літературній мові звуковий вияв. Наприклад, перед фонемою /і/ звичайна для літературної мови фонема /т′/ /ст′іл/, хоч окремі носії в деяких словах реалізують її в звукові [т] [стіл].

Сукупність позицій, у яких можлива звукова реалізація фонеми називається дистрибуцією.

Отже, фонеми — це незалежні одиниці в системі фонетичних протиставлень. Натомість алофони — це звукові відмінності, що залежать від конкретних фоне¬тичних умов. Алофони перебувають у відношеннях до¬даткової дистрибуції, фонеми в таких відношеннях не перебувають.