52. Чергування голосних о та е з і . Відхилення від чергування о та е з і.

У системі голосних, чергування [о] та [є] з [і] в основі слова або в коренях споріднених слів виникло в результаті розвитку давніх ультракоротких, або зредукованих, голосних: заднього ряду [ь] і переднього [ь]. У слабкій позиції, тобто в кінці слова або перед складом із голосним повного творення, зредуковані спочатку вимовлялися слабо, а потім, десь у XI—XII ст., зовсім занепали. Якщо в попередньому складі був короткий голосний Іо] або [є], то він внаслідок занепаду наступного зредукованого спочатку подовжувався (так зване замінне подовження), пізніше переходив у дифтонг і нарешті — в [і]. Так, наприклад, давньоруське воз-ь змінилося в українській мові спочатку на [во:з]; довге [о:] пізніше замінювалося дифтонгом, який підлягав рядові змін —

[уо] — [ уи] — [ уі] і нарешті переходив у монофтонг [і], даючи форму Ів'із]11. Подібно, хоч і не цілком так само, розвивалися форми з голосним [є] перед складом із слабким зредукованим. Але в інших формах, де не було занепаду зредукованих, не відбувалося подовження попередніх [о] та Іе]. Отже, коли форми називного відмінка однини іменників воз-ь, соль, печь і под. дали в сучасній українській мові віз, сіль, піч, то в формах інших відмінків (воза, возу, вози, соли, печи тощо) голосні [о] й [є] залишалися; таким чином виникло чергування голосних [о] та [є] з [і] в основах українських іменників при їх відмінюванні. Так само пояснюється й чергування цих голосних в основах дієслів (стою — стій, несу — ніс), а також у коренях споріднених слів (робота — робітник, готовий — готівка, село — сільський, веселий — весілля та ін.).

53. Історичні чергування приголосних під впливом /j/

Історичні чергування приголосних – це успадковані суч укр. мовою наслідки перехідних акомодаційних палаталізацій задньоязикових приголосних перед голосними переднього ряду та змін приголосних перед наступним [j], які відбувалися ще на праслов’янському мовному ґрунті.

Внаслідок акомодаційного впливу передньоязикових голосних артикуляція задньоязикових приголосних ґ, к, х пересувалися у сферу твердо подібної артикуляції, і вони палаталізувалися, а далі змінювалися на шиплячі і на свистячі.

До найпоширеніших у суч укр. літер мові належать чергування приголосних, зумовлені:

1. Першої перехідною палаталізацією

/Г/ –/ж / друг – друже – дружити,

/К/ –/ ч/ рік – річний, вік – вічний,

/Х/ –/ ш/ страх – страшний, колихати – колишу,

2. Другою перех палаталізацією:

/Г/ – /з’/ друг – друзі,

/К/ –/ ц’/ рука – руці,

/Х/ –/ с’/ муха – мусі,

3. Палаталізацією під впливом [j] (зумовлена позицією пригол перед [j]):

/Г/ -/ж/ допомогти – допоможу,

/К/ – /ч/ плакати – плачу,

/Х/ –/ш/ колихати – колишу,

/Д/ – /дж/ або ж садити – саджати – сажа,

/Т/ –/ ч/ крутити – кручу кручений – круча,

/З /– /ж/ мазати – мажу,

/С/ – /ш/ носити – ношу ношений,

/Ст./ – /шч/ простити – про/шч/ений,

/Р/ – /р’/ морити – морю,

/Л /– /л’/ колоти – колю

/Н/ – /н’/ боронити – бороню.

/Б, п, в, м, ф/ + /й/ = /бл, пл., вл, мл, фл,/

Любити – люблю, ліпити – ліплю, ловити – ловлю, ломити – ломлю, розграфити – розграфлю.

4. Подовження приголосних перед давньою сполукою -ьj-е

Одружений – подружжя,

Тиша – затишшя,

Річка – заріччя.

5. Утратою подовження

/Жж/ – /ж/ подруж (від подружжя),

/Шш/ – /ш/ піддаш (від піддашшя),

/Д’д’/ – /д’/ знарядь (від знаряддя),

/Н’н’/ – /н’/ знань (від знання)