15.Голосні української мови.Загальна характеристика. Лінгвістичні(фонологічні)особливості.

Голосні - це звуки людської мови, в основі яких лежить музикальний тон(голос),утворюваний при розкритому мовному каналі внаслідок коливань голосових зв’зок і дальшої модифікації цих коливань у надгортанних порожнинах .

Місце творення голосних визначають за рухом язика в горизонтальній площині ротової порожнини.Виділяються голосні звуки переднього ряду,які за формою язика та його локацією є дорсальними передніми ,([е], [и], [і]) та заднього,які є дорсальні задні ([а], [о], [у])

Залежно від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні звуки низького ([а]), середнього ([е], [о]), високо-середнього ([и]) і високого ([і], [у]) ступенів підняття.

За участю губ голосні поділяються на неогублені (нелабіалізовані) й огублені (лабіалізовані). До огублених належать [о], [у], решта голосних звуків неогублені.

Вікритість / закритість голосного визначають за більшим чи меншим розкриттям ротової порожнини ,спричиненим роботою нижньої щелепи. За цією ознакою голосні поділяють на широкі й вузькі, або відкриті й закриті. Відкриті : а,е,о. Закриті: і,и,у. М’язова напруженість пов’язана зі ступенем закритості голосного. Більш напруженими вважаються закриті голосні, менш напруженими – відкриті. За акустичними дихотомією голосні поділяються на : - компактні ( а,о,е) / дифузні (у,и,і) - дієзні – підвищення напівтону ([і], [и])/ бемольні – пониження напівтону ([о], [у]) голосні [а], [е] не належать ні до дієзних, ні до бемольних.

Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки мо¬жуть бути наголошеними і ненаголошеними.

16.Система приголосних фонем в українській мові

Приголосні звуки — це звуки людської мови, в основі
яких лежить шум з більшою чи меншою домішкою музикального тону, утворюваний у надгортанних порожнинах при подоланні експіраторним струменем повітря
повної чи часткової перепони мовних органів.

Основною ознакою приголосних звуків є шуми, які вини­кають унаслідок проходження видихуваного повітря через різні перепони, утворювані органами мовлення.

В українській мові є 32 приголосні фонеми. їх розрізня­ють так:

а) за участю тону й шуму: сонорні — тон переважає над шумом: м, в, н, н', л, л', р, р', й («ми винили рій»); дзвінкі — шум переважає над тоном: б, д, д', дз, дз', з, з', дж, ж, r, r («буде гоже ґедзю у джазі»); глухі — склада­ються тільки з шуму: п, ф, т, -т’, ц, ц’, с, с', ч, ш, к, х («усе це кафе «Птах і чаша»);

б)  за місцем перепони на шляху видихуваного повітря: губні — утворюються зближенням чи зімкненням нижньої губи або з верхньою губою, або з верхніми зубами: м, в, п, б, ф («мавпа Буф»); зубні — утворюються зближенням чи зімкненням кінчика язика передніми зубами та альвеолами: д, д', т, т', з, з', дз, дз', с, с', ц, ц', л, л', н, н' («де ти з'їси ці лини»); передньопіднебінні — утворюються зближенням відтягнутого назад кінчика язика з твердим піднебінням: р, р', й, дж, ж, ч, ш; задньоротові — задньоязикові г, к, х, що творяться внаслідок активної участі задньої частини слинки язика, та глотковий г;

в) за способом подолання перепони: зімкнеш (проривні) — під час промовляння їх активний і пасивний органи мовлення утворюють зімкнення, шо проривається під натиском видихуваного повітря: м, б, п, н, н', д, д', т, т', г, к; щілинні (фрикативні) — під час вимови їх струмінь видихуваного повітря проходить крізь вузьку щілину: в, ф, л, л', з, з', с, с', г, х; зімкнено-щілинні (африкати) — вимова їх починається із зімкнення і закінчується проходженням видихуваного повітря крізь утворену щілину: дз, дз', ц, ц*, дж, ч. До зімкнено-шілинних слід віднести й звуки р, р', артикуляція яких, як і будь-яких африкатів, починається із зімкнення, яке переходить у щілину; різниця полягає лише в тому, що під час артикуляції звуків р, р' це повторюється 3—4 рази (тому ці звуки називають вібрантами);

ґ) за підняттям середньої спинки язика до піднебіння: тверді — середня спинка язика не піднімається: м, в, н, л, р, б, д, дз, з, дж, ж, г, г, п, ф, т, ц, с, ч, ш, к, х; м 'які — середня спинка язика піднімається: н', л', р', й, д', дз', з', т-,

г) за характерним шумом: шиплячі: ш, ч, ж, дж («щ(шч)е їж­джу»); свистячі: с, с', ц, ц', з, з', дз, дз' «Сце їздзу» (Дитячий лепіт).

17. Артикуляційно-акустична характеристика сонорних приг.

Сонорними, або сонантами (лат. sonore — звучно, голосно), називають приго­лосні, що складаються з голосу й шуму з перевагою голосу. При артикуляції сонорних мовні органи хоча й зближуються в основному таким само способом, як і при твореннішумних приг., проте щілина при цьому утворюється досить широка і повітряний струмінь, проходячи крізь неї, не створює сильного шуму, властивого шумним приг.. В укр. мові 9 сонорних приг.: [в], [м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р'], [й].

18. Артикуляційно-акустична характер.передньояз. зубних приг.

Передньояз.при́г.— приголосний звук, при вимові якого передня спинка разом з кінчиком язика впирається в передні зуби та початок альвеол, а нижня частина язика притискується до нижніх зубів. (тобто передня частина язика артикулює до пасивного мовного органа. Зуби- пасивний мовний орган). Зубні [д], [д'], [т], [т'], [з], [з'], [с], [с'], [ц], [ц'], [дз], [дз'], [л], [л'], [н], [н']

Для того, щоб краще запам'ятати зубні приголосні, використовують речення: Де ти з'їси ці лини.

Зубні приголосні (передньоязикові), звуки, творені зімкненням і проривом або лише наближенням передньої частини спинки язика та його кінчика до верхніх сікачів (експльозивні: т, д; носове н; спіранти: с, з; і палятальні, допарки до них: ть, дь, нь, сь, зь, під час вимови яких спинка передньої частини язика наближається до твердого Піднебіння). Якщо зімкнення згаданих органів мови переходить у процесі артикуляції в щілину, постають африкати (дз, ц)  Від вібраційних рухів кінчика язика проти ясен за горішніми сікачами постає вібрантне р ; У вживанні 3. п. особливістю укр. мови є те, що перед е, и вони виступають тільки в твердому варіянті, за винятком тих категорій, де пом’якшення зумовлене морфологічно (сине, життєпис [О. Горбач і Ю. Шевельов]

Приклади: [т,д] • кінчик та передня частина спинки язика упирається у верхні зуби та альвеоли;• бокові краї язика стискаються з верхніми кутніми зубами, чим створюють перешкоду для повітря;• струмінь повітря розриває зімкнення між язиком та верхніми зубами;

[з,с] • губи розтягнуті в посмішку;• зуби розкриті на декілька міліметрів трохи оголені;• широкий кінчик язика за нижніми зубами;• спинка язика піднімається до твердого піднебіння, чим утворює щілину; • струмінь повітря проходить посередині спинки язика, по утвореному жолобку;• м'яке піднебіння закриває прохід в носову порожнину;

19. Класифікація приголосних за участю голосу та шуму.

За участю голосу й шуму приголосні звуки поділяють на:

Сонорні -приг., при творенні яких голос переважає над шумом [в], [м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р'], [й]

Шумні -приг., що творяться за допомогою голосу й шуму. Залежно від наявності голосу, вони поділяються на: дзвінкі - шум переважає над голосом [б], [д], [д'], [г], [з], [з'], [ж], [ґ], [дж], [дз], [дз'] глухі - складаються тільки з шуму [к], [п], [с], [с'], [т], [т'], [ф], [х], [ш], [ц], [ц'], [ч]

Крім того, шумні звуки (дзвінкі і глухі) утворюють акустичні пари (крім [ф]). Сонорні звуки таких пар не мають.

Дзвінкі	Глухі
[б]	[п]
[д], [д']	[т], [т']
[ж]	[ш]
[з], [з']	[с], [с']
[дж]	[ч]
[дз][дз']	[ц], [ц']
[ґ]	[к]
[г]	[х]