13.Типи наукової транскрипції

Запис живої мови за допомогою фонетичного алфавіту на основі звукового принципу зветься транскрипцією. Є багато різних типів транскрипцій, заснованих на різних принципах, залежно від мети, яку вони перед собою ставлять, проте головнішими є два типи: фонетична транскрипція та  фонематична транскрипція.

Фонетична

Фонетична транскрипція має велике значення для фіксації акустичних та артикуляційних властивостей звуків безвідносно до їх соціальної природи, тобто смислорозрізнювальної функції. Фонетична транскрипція має призначення передати вимову якнайточніше, застосовуючи різноманітні додаткові знаки: наприклад, ненаголошене е, и: [не^ису], Довгота звука позначається [:] і наголос ['], наприклад, [роз:у'ти] /роззути/. Кількість знаків може бути більша чи менша, і транскрипція відповідно буде точніша чи спрощена. Найчастіше в основу фонетичних транскрипцій кладуть латинський алфавіт з розробленою системою додаткових знаків, проте існують і фонетичні транскрипції на базі алфавітів окремих мов або кількох мов. В українському мовознавстві прийнято користуватися фонетичною транскрипцією на основі українського алфавіту. Усі слова в транскрипції пишуться з малої літери. Текст, записаний фонетичною транскрипцією, береться в квадратні дужки.

Фонематична

Спосіб запису живої мови, при якому передаються тільки фонеми даної мови без урахування тих відтінків, що неістотні у фонологічному відношенні, називається фонематичною транскрипцією.

У фонематичній транскрипції використовується значно менша кількість додаткових знаків, ніж у фонетичній транскрипції. У цілому вона досить близька до орфографічного письма української мови: /село/. У фонетичній транскрипції ці слова мали б такий вигляд: [се"ло].

Обидва способи транскрипції мають однаково велике значення, але використовуються з різним призначенням.

Розрізняють іще деталізовану і спрощену фонетичну транскрипцію. Кожною з них користуються в міру потреби.

14.Голосні та приголосні .Загальна характеристика

Голосними називаються звуки, що складаються тільки з голосу. При їх творенні повітря повільно проходить через ротову порожнину і не зустрічає жодних перешкод.В українській мові шість голосних звуків - [а], [о], [у], [е], [и], [і]. Найістотнішою ознакою розрізнення голосних звуків є зміна об'єму й форми ротової порожнини, зумовленої рухами губ і язика. За роботою губ українські голосні переділяються на лабіалізовані, під час вимови яких губи заокруглюються і витягуються вперед ([о], [у]), і нелабіалізовані, що утворюються без активної участі губ ([а], [е], [і], [и]).

Голосні звуки [а], [о], [у] можуть вживатися і після твердих, і після м'яких, [и] - лише після твердих.

Приголосними називаються звуки, що мають у своєму складі голос і шум або тільки шум. При їх творенні повітря зустрічає на своєму шляху перешкоди. Приголосних звуків в українській мові 32. Вони утворюють пари за дзвінкістю - глухістю і за твердістю - м'якістю.

Дзвінкі: [б], [д], [дж], [г], [ґ], [з], [з'], [ж], [дз], [дз'];

Глухі: [п], [т], [ч], [к], [х], [с], [С], [ш], [ц], [ц'], [ф].

Глухий звук [ф] не має відповідного дзвінкого.

М'які: [д'], [ті, [з'], [сі, [л'], [н'], [ц'], [дз'], [й], [р'].

Тверді: [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [ц], [дз], [р], [б], [п], [в], [м], [ф], И, М, [к], [х], [ж], [дж], [ч], [ш].

М'який звук [й] не має відповідного йому твердого. Тверді приголосні [б], [п], [м], [в], [ф], [г], [г], [к], [х], [ж], [ч], [ш], [дж] не мають відповідних їм м'яких, але перед [і] напівпом'якшена їх вимова є орфоепічною нормою сучасної української літературної мови.

До губних приголосних належать [б], [п], [м], [ф], [в].