11. Акустичні властивості звуків.

Мовні звуки , як і будь-які інші звуки в природі – коливальні рухи пружного середовища (повітря становить характер звукової хвилі). Об’єктом акустичної фонетики є фізичне середовище, в якому відбувається мовлення. Звукове коливання стає предметом акустичної фонетики.

Фізичні характеристики мовного звука поділяються на 2 види :

• якісні (висота, сила(інтенсивність), тембр).

• кількісні. (тривалість)

Висота акустично виражається у кількості коливань за секунду(Гц). Чим більше герців, тим вища тональність. Висота основного тону породжується голосовими зв’язками. Обертони(надтони) виникають внаслідок резонансу. Вищі від основного тону. Явище резонансу дає нам можливість розрізнити голосні.

Сила звука залежить від амплітуди (Дц). Інтенсивні голосні: а,е,о.

Тембр звука залежить від сукупності основних і додаткових тонів (обертонів). Тембр звука створює його специфіку, надає звукові притаманного лише йому забарвлення. Він є найважливішим для розрізнення звуків мовлення на слух.

Тривалість звука вимірюється в мс. Акустична і артикуляційна тривалість різна. Акустична – менша.

Класична теорія акустичної фонетики спирається на праці Г.Фанта (1964). За теорією Фанта, людина породжує звук певної частоти - основний тон. Проте, рухаючись у мовленнєвому тракті, хвиля резонується і набирає додаткових тонів (гармонік). Водночас хвиля фільтрується: одні тони стають сильніші, інші, навпаки, слабшають - залежно від артикуляційних рухів. Відтак кожен звук набуває свого частотного складу - спектра. Прийоми в акустичній фонетиці

• осцилографування (зображення форми звукової хвилі);

• спектрографування (зображення частотного сектру звука. Виділяють загальну спектрограму - у площині частота-рівень інтенсивності, а також сонограму - у площині частота-час);

• інтонографування (зображення контура інтенсивності звука);

• тонографування (зображення контура частоти основного тону).

12.Аспекти фонетичних досліджень

1) анатомо-фізіологічний (артикуляційний) Досліджує звук мови з точки зору його створення: Які органи мови беруть участь в його вимові; Активні або пасивні голосові зв'язки

Витягнуті чи губи вперед і т. д. 2) акустичний (фізичний) Розглядає звук як коливання повітря та фіксує його фізичні характеристики: частоту (висоту), силу (амплітуду), тривалість.

3) функціональний аспект (фонологічний) Вивчає функції звуків у мові, оперує фонемами.

Говорячи про методи фонетичних досліджень, ми виділяємо теоретичну фонетику, в якій використовують теоретичні методи дослідження, і експериментальну фонетику, де застосовують емпіричні методи дослідження (безпосереднє спостереження й інструментальні методи дослідження).

Стосовно практичного застосування фонетичних знань визначають нормативну фонетику, знання якої застосовують у межах лінгвістичних дисциплін, і прикладну фонетику, знання якої знаходять застосування в межах інших наук (наприклад, логопедії, сурдопедагогіці, криміналістиці, психології, соціології тощо) чи набувають широкого практичного застосування в суспільстві.

Для дослідження звуків описова фонетика використовує безпосереднє спостереження і різні експериментальні методи: палатографію (визначає місце зіткнення язика з піднебінням при творенні звука); тензопалатографію (вимірювання сил артикуляції); рентгенографію (дає змогу визначити положення всіх органів мовлення при творенні звука); осцилографію (перетворення звукових коливань на електричні, запис їх на екрані й встановлення таким чином довготи, висоти та інтенсивності звуків); спектрографію (фіксування спектра звука, тобто визначення його загальної акустичної картини, сукупності значень амплітуд його частотних складників). Лінгвістична дисципліна, яка вивчає звуки мови за допомогою точних приладів та апаратів, називається експериментальною фонетикою. Осібно виділяють зіставну фонетику, яка виявляє і характеризує спільне й відмінне в звукових системах та просодичних засобах двох чи більше мов.