8.Будова мовного апарату. Активні та пасивні мовні органи.

Мовлення є функцією центральної нервової системи. Також у процесі мовотворення бере участь дихальна система. Але найголовнішою мовною системою мовлення є мовний апарат людини.

Він складається з гортані, яка продовжує трахею та трьох надгортанних порожнин – глоткової, ротової та носової.

1.Гортань є голосотвірним органом. Саме в ній містяться голосові зв’язки.

2.Надгортання порожнини виконують важливу для остаточного оформлення звукових елементів функцію – єдиного акустичного резонатора, який під час артикуляції окремих звуків, чи їх послідовностей, здатний змінювати і об’єм, і форму.

3.Глотка має два виходи: в ротову(зів) та носову(носоглотка) порожнини.

4.Носова порожнина бере участь у творенні звуків, які мають носове забарвлення. Вихід частини видиху вального повітря через ніс стає можливим унаслідок опускання язичка.

5.Ротова порожнина є найважливішою для творення звуків. У ній міститься найбільша кількість мовних органів, необхідних для артикуляції. Ці мовні органи поділяються на:

Активні мовні органи Ті, які мають здатність рухатись, і беруть безпосередню участь у творенні звуків. Це язик, губи, м’яке піднебіння, яке переходить у язичок(увалу), стінка глотки, голосові зв’язки та нижня щелепа.

Пасивні мовні органи Вони не рухаються, однак їх участь у звукоутворенні обов’язкова. Активні мовні органи, змикаючись із пасивними, чи наближаючись до них, формують повну, або часткову перешкоду на шляху видухувального повітря. До пасивних МО належить: зуби, альвеоли та тверде піднебіння.

9.Артикуляційні характеристики звуків.

Артикуляція – сукупність руху мовних органів, спрямована на творення звуків мови.

Фази артикуляції:

• налаштування – приступ – екскурсія.(мовні органи з індиферентного стану переходять до характерного артикуляційного положення, потрібного для вимови конкретного звука.)

• витримки – експозиція( мовні органи перебувають у відносно стабільному і незалежному положенні, потрібного для артикуляції звука)

• відступ – рекурсія ( мовні органи переходить до стану спокою)

Ці три фази ми можемо спостерігати лише в ізольовано вимовлених звуках. Якщо звук перебуває в оточенні інших, то початкова і кінцева фази зливаються з відповідними сусідніх звуків – коартикуляція.

Артикуляційна база – типові для певної мови положення і система руху мовних органів.

Одна з артикуляійних класифікацій – класифікація, побудована на роботі головного артикулятора – язика. За цією класиф. укр. мові властиві 2 форми язика : предорсальна (передня) і дорсальна.

За допомогою палатографування можна побачити артикуляцію тих звуків, фокуси творення яких потрапляють в зону різців, іклів,малих кутніх зубів, великих кутніх зубів .

Є диференційні ознаки, що дозволяють розрізняти звуки між собою і групи, які стають основою для опису звукової системи з функціонального боку творення:

- ознака за місцем творення ;

- ознака за способом творення;

Предметом артикуляційної фонетики є мовленнєвий апарат людини. Артикуляційна фонетика досліджує енергетичний відділ, що складається з дихального апарату людини (легені, бронхи, трахеї), і покликаний забезпечити необхідний струмінь повітря;генераторний відділ, що позначає гортанний апарат (гортань і голосові зв’язки), і покликаний генерувати фонаційне(голосове) звучання як провідне джерело звуку; резонаторний відділ, тобто надгортанний апарат (ротова, носова і глоткова порожнини), що забезпечує артикулювання необхідного звуку.

Джерела виникнення звуку:

• фонаційне джерело, тобто коливання голосових зв’язок, що забезпечує утворення голосних, сонорних і дзвінких приголосних;

• шумове джерело. Шумні звуки можуть утворюватися двома шляхами – турбулентним й імпульсним. Турбулентний шум, тобто турбулентне завихрення повітряного потоку, з’являється у звуженнях артикуляційного тракту і забезпечує утворення глухих щілинних. Імпульсний, або вибуховий, шум твориться в наслідок різкої зміни тиску повітря при явищах зімкнення і розмикання, як наслідок, утворюються глухі проривні;

• фонаційно-імпульсне джерело. Синкретичний спосіб утворення звуків (поєднує особливості фонаційного й імпульсного джерел). Таким способом творяться дзвінкі проривні.