56. Словесний наголос.

Наголос (або акцент – від лат. аccentus – наголос) – надсегментне явище фонетичної системи мови: він не існує поза словом, складом. Наголос накладається на звук і склад, організовує послідовність складів, об’єднуючи їх в єдине ціле і остаточно надаючи цій єдності рис слова.

Розрізняють наголоси словесний (виділяє склад у слові), синтагматичний (виділяє слово в синтагмі), фразовий (виділяє останнє слово фрази, підсилюючи його словесний та синтагматичний наголоси), логічний (виділяє будь-яке важливе за смислом слово синтагми та фрази), емфатичний (робить слово емоційно насиченим; є різновидом логічного наголосу).

Словесний наголос буває: за способом фонетичної реалізації: динамічний, тонічний, часокількісний. за фіксованістю місця у слові: вільний ,стійкий. за рухливістю при словозміні: рухомий, нерухомий.

На думку більшості науковців, в українській мові словесний наголос є динамічним за фонетичною природою. Також є вільним щодо закріпленості за певним складом (наголошеним може бути будь-який склад у слові: віра (1), колиска (2), університет (5) тощо) й рухомим при зміні граматичної форми слова (вода-води, люблю-любиш).

Основними функціями словесного наголосу є кульмінативна (забезпечує фонетичне об’єднання слова), делімітативна (уможливлює відокремлення слова від інших) й дистинктивна (зумовлює розмежування різних словоформ одного слова або окремих слів).

Також словесний наголос в українській мові може виконувати словорозрізнювальну функцію (замОк – зАмок, характЕрний - харАктерний) та форморозрізнювальну функцію (книжкИ – кнИжки, вИзнаю - визнаЮ).

Іноді може виконувати стилістичну функцію: слова висОко, глибОко вживаються переважно у поетичному мовленні; у деяких випадках наголос розрізняє загальновживані слова і професійну лексику – кредИт і крЕдит (бухгалтерський термін).

У живому мовленні односкладові слова, як правило, не мають самостійного наголосу й приєднуються до наступних або попередніх слів, утворюючи з ними фонетичне слово. Ненаголошені слова, поєднані з наступним наголошеним в одне фонетичне слово, називають проклітиками: на рАдість. Ненаголошені слова, приєднані до попереднього ненаголошеного слова, називають енклітиками: стривАй же.

В художньому стилі фонетичне слово може поєднувати до чотирьох або більше слів і містити як і енклітики, так і проклітики: та _кудИ_ ж_ ти.

Рідко наголос у фонетичному слові приймає на себе службове слово: нА ніч, світ зА очі.

У фонетичних словах, а також у багатоскладових, поруч із основним наголос може з’являтися побічний наголос: пОсеред_ двОру, вИсокотехнологІчний.

Деякі слова в українській мові можуть вживатися з паралельним, або варіативним (подвійним) наголосом: веснЯний – веснянИй, мабУть – мАбуть, такОж – тАкож.

57. Фразовий наголос. Мелодика. Паузи

У багатосинтагменому висловленні одна з синтагм є провідною, на ній реалізується фразовий наголос, основною функцією якого є фразо організуюча, або кульмінативна. Фраза – це основна одиниця мовлення в його звуковій формі, яка має смислову цілісність та інтонаційну структуру. Нерідко відповідає поняттю речення, проте не має синтаксичних обмежень, які властиві реченню. Фразовий наголос створює цілісність фрази, об’єднуючи її інтонаційний контур.

В односинтагменій емоційно нейтральній фразу фразовий наголос реалізується на останньому слові, накладаючись на наголос словесний. У фразі з логічним виділенням виступає логічний наголос, який може розташовуватись у будь-якій позиції. Якщо фраза вимовлена з високим ступенем емоційності, в ній реалізується емфатичний наголос.

Мелодика – найважливіший компонент інтонації, рух основного тону голосу, який утворює тональний контур висловлювання та його частин.

Паузи використовуються як засіб смислового та емоційного виділення слова або синтагми. У зв’язку з цим розрізняють паузи логічні і психологічні. Найбільші паузи у кінці речень (вони позначаються знаком //), менші (позначаються знаком /) — в кінці частин складного речення, а також усередині речення між синтагмами. Логічні паузи, з одного боку, служать для того, щоб підкреслити перехід від однієї думки до іншої, а з другого — виконують одночасно і фізіологічну функцію, даючи мовцеві можливість поповнити повітря в легенях.

Логічна пауза механічно формує такти, фрази і тим самим допомагає з’ясувати їх зміст, психологічна ж дає життя думці, фразі і такту, намагаючись передати їх підтекст.

Також розрізняють паузи синтагматичні і фразові.