54. Склад і складоподіл

Склад є одиницею силабічної підсистеми фонетичної системи мови. Його специфічність в тому, що він об’єднує в собі ознаки сегментних (найменший вимовний відрізок, який вичленовується з мовного потоку) і несегментних (є базою для словесного наголосу та інтонаційних засобів) фонетичних одиниць, тому склад визначають як сегментно-просодичну одиницю. Склад – мінімальний відрізок мовлення, що характеризується артикуляційно-акустичною спаяністю звуків, має єдину вершину, що реалізується через голосний.

Фонетично склад є формою організації звуків у слові. З акустичного погляду це поєднання звуків, у якому спостерігається відносне зростання і спад інтенсивності звучання. З артикуляційного – послідовне наростання м’язового напруження мовних органів, досягнення максимуму цього напруження у вершині складу і наступне ослаблення, тобто відрізок потоку мовлення, що артикуляторно відокремлюється від сусідніх послабленням м’язового напруження. З фонологічного — це форма-модель організації фонем у мовленні, абстрактне поняття, що узагальнює типи комбінування фонем (силабема).

У структурі складу найвиразнішою з артикуляційного та акустичного погляду є його вершина — звук, в якому здійснюється максимальна артикуляційна напруженість і акустична звучність. Цей звук називається складотворчим, або складовим. В українській мові складотворчими є голосні. Кількість складів у слові визначається кількістю голосних у ньому.

За структурою склади поділяються на відкриті (закінчуються на голосний), і закриті (закінчуються на приголосний); прикриті (починаються на приголосний) та неприкриті (починаються на голосний). В українському мовленні переважають відкриті прикриті склади.

Звуки в українській мові мають ступені звучності: глухий – 1, дзвінкий – 2, сонорний – 3, голосний – 4. Складоподіл органічно показує межі складових цілісностей, в яких проходить злам звучності. Звук з меншим ступенем звучності йде до наступного складу.

Правила переносу під впливом орфографічних норм часто не збігаються з поділом на склади.

55. Просодична система української мови. Одиниці надсегментної фонетики

Сучасна фонетика має вивчати не тільки звуки (фонеми), але й ті звукові (просодичні) засоби, які накладаються на послідовність звукових одиниць і служать для об’єднання їх у значущі одиниці. Відтак у фонетиці, крім сегментного рівня, виділяють надсегментний рівень, який часто синонімізують із просодією мовлення.

Просодія, або просодика – це система фонетичних засобів (висотних, силових, часових), що реалізуються в мовленні на всіх рівнях мовленнєвих сегментів (склад, слово, словосполучення, синтагма, фраза, період, текст), що відіграють смислорозрізнювальну роль; сукупність надсегментних, або ритміко-інтонаційних властивостей мовлення.

Просодичні характеристики обслуговують у мові ряд автономних систем, найважливіші з яких – наголос та інтонація.

Компоненти просодії: мовленнєва мелодія, наголос, часові і тембральні характеристики, ритм, словесні тони (для тональних мов). У цьому значенні просодія – синонім інтонації. Просодія співвідноситься з усіма сегментними одиницями і в такому значенні протиставляється системі сегментних засобів.

Просодика має й вужче значення, в якому вона стосується саме складу.