3.Зв'язок фонетики з іншими лінгвістичним дисциплінами.

Фонетика як наука про звукову систему й звукові зміни мови тісно пов’язана з такими мовознавчими дисциплінами ,як орфоепієя, графіка, орфографія, пунктуація, а такою з лексикою, граматикою ( морфологією і синтаксисом) і стилістикою.

Орфоепія як розділ мовознавства,який вивчає функціонування вимовних норм і виробляє орфоепічні правила,цілковито ґрунтується на фонетиці. Орфоепія використовує дані фонетики, повністю базується на них, встановлюючи правильність вживання тих чи інших звуків, звукосполук, різних типів наголосу, мелодики, проте не займається вивченням їх артикуляційно-акустичної природи, що робить фонетика. Так, н-д, з погляду укр. орфоепії, не можна вимовляти у слові був третій звук як [ф]- [буф],оск., в укр.мові звук [в] є сонорним і тому не тільки не оглушується в цій позиції, а навпаки – локалізується,переходячи в короткий голосний [ў] і под.

Графіка (і письмо) є засобом збереження звукового мовлення в часі й просторі. Зображуючи наше мовлення на письмі, ми користуємося літерами (буквами) , кожна з яких має певне звукове значення. Використовують також й небуквенні графічні знаки: знак наголосу, дефіс,апостоф,розділові знаки та ін., але головним графічним засобом є буква,яка перебуває у тісному зв’язку зі звуком. Орфографія укр..мови також значною мірою грунтується на фонетичному принципі, за яким написання відповідає звуковому вираженню слова. Зв’зок фонетики з лексикою є не менш очевидним – кожне слово становить собою певну послідовність звуків,організовану за властивими укр.мові законами їх сполучуваності й наголошування. Про тісний зв'язок фонетики і морфології свідчить, наприклад, таке явище, як чергування звуків, що є фонетичним засобом вираження ряду граматичних значень і вносить значні зміни в морфологічний склад слова. : нести – носити, козак – козацький. Зв’язок фонетики із синтаксисом засвідчений у терміні синтаксична фонетика,яким позначають розділ мовознавства,що вивчає: 1)фонетичні явища,які зумовлюють виникнення різних мовленнєвих варіантів слів ( зміщення наголосу і под..);2)надсегментні фонетичні явища, які виконують різні синтаксичні функції (зв’зку, відокремлення,парцеляції і ен.), комунікативну функцію(розрізнення комунікативних типів висловлень), модальну, експресивну тощо. 4.Фонетика і орфоепія. Орфоепічні норми та їх значення

Фонетика - орфоепіяКрім фонетики, звукова сторона мови безпосередньо вивчається в орфоепії ( наука про вимовні норми). Орфоепія використовує дані фонетики, повністю базується на них, встановлюючи правильність вживання тих чи інших звуків, звукосполук, різних типів наголосу, мелодики, проте не займається вивченням їх артикуляційно-акустичної природи, що робить фонетика. Так, наприклад, орфоепія встановлює правильність двох варіантів вимови слова безсилий – [без]силий і [бес]силий, віддаючи перевагу другому, але не займається вивченнямартикуляції та акустичних характеристик звуків [с] і [з], бо це робиться у фонетиці. Так само, наприклад, в орфоепії визначається правильність наголошування слова несетЕ на кінцевому, а не на середньому складі й зовсім не звертається увага на саму при роду словесного наголосу і українській мові. У фонетиці, навпаки, вивчається артикуляційно-акустична природа наголосу і його лінгвістичні функції й не звертається увага на конкретні випадки наголошування слів і їх форм.

Орфоепічні норми – це загальноприйняті правила літературної вимови. Систему норм літературної вимови вивчає орфоепія.  Українська орфоепія включає норми вимови звуків (голосних і приголосних), а також звукосполучень у процесі асиміляції, подвоєння, подовження, спрощення, збігу звуків. Дотримання цих норм забезпечує безперешкодне сприймання виголошеного тексту, а також унеможливлює спотворення змісту слів і речення в цілому. Наприклад, у реченні: Грип - це інфекційне захворювання ніхто не сплутає слово грип зі словом гриб. Однак оглушення кінцевих дзвінких приголосних основи, на жаль, - поширене явище українського розмовного мовлення, якого слід уникати. В іншому разі ми ризикуємо бути смішними, коли, вживаючи, наприклад, слово міг (чоловічий рід минулий час від дієслова могти), вимовляємо кінцевий глухий звук [х], а не дзвінкий [г|, пор.: Він справді міг, я не заперечую. 5.Основні орфоепічні норми в межах голосних.

Усі голосні звуки української мови під наголосом вимовляються чітко: [го'лос], [ти'хо].

• Звук а завжди вимовляється як звук низького піднесення; у позиції після м'якого приголосного перед твердим і на кінці слова, між м'якими приголосними та після шиплячих він ніколи не змінюється на е: м'іс'ац', з'ат'.Взагалі орфографічному а та я незалежно від наголосу послідовно відповідає у вимові звук а.

• Звук е під наголосом вимовляється чітко, виразно, як звук переднього ряду і середнього піднесення, він не наближається до и: орел, села, ден'

• Звук и під наголосом завжди вимовляється чітко, виразно, як звук переднього ряду, наближений до середнього, і високого піднесення із зниженою артикуляцією: мир, писар

Але:Ненаголошений [е] наближається певною мірою до [и]. Голосний [и] в ненаголошених позиціях має вимову, наближену до [е]: [cеило'], [ве'ле(и)те(и)нь]. Ненаголошені [е] та [и] у вимові часто зовсім не розрізняються. (Але: виразно вимовляються вони у таких випадках: а) коли виступають закінченнями іменників, прикметників, дієслів тощо, напр.: [са'ни], [пи(е)са'ти]; б) коли [е] та [и] виступають сполучними звуками у складних словах: п'ятиріччя, полезахисний; в) на початку слів іншомовного походження: [етало'н].

• Звук і вимовляється виразно, чітко як у наголошеній, так і в ненаголошеній позиції, він звичайно відповідає орфографічним і та ї: л`іто, jісти

На початку слова і також вимовляється чітко, не наближаючись до інших голосних, зокрема й після прийменників на приголосний: Іван, імjа

Однак у словах інший, іноді, інколи початковий звук і наближається до голосного и: і(и)нод`і

• Звук о під наголосом вимовляється виразно: мова,колос

Ненаголошений о якісно здебільшого також не змінюється, зокрема він не заступається звуком а;

Лише перед складом з наголошеним у в основі слова звук о вимовляється з незначним наближенням до у: ко(у)жух, го(у)лубка.

•Звук у і в наголошеній, і в ненаголошеній позиції у вимові якісно не змінюється, він послідовно відповідає орфографічним у та ю: дуб, л'убл'у (орфогр. люблю).

Українській літературній мові не властиве "акання", як і для більшості українських говорів. Наприклад, у словах дорого, болото, молоко звук о в усіх складах однаковий.

6.Графіка української мови. Звуки і букви.

Графіка – це розділ науки про українську мову, в якому вивчається сукупність умовних знаків для передачі на письмі усного мовлення.

Повної відповідності між звуками та буквами в укр..мові немає. В більшості одна буква позначає один звук, але буква може також позначати два звука, або для позначення одного звука можуть вживатися дві букви.

1.Звуки [дж,дз] передаються двома буквами Д, Ж та Д ,З.

2.Буква –Щ- передає два звуки [шч]

3.Буква –Ї- позначає два звуки[ ji]

4.Букви Я, Ю, Є можуть передавати один звук [а],[у],[е] після приголосних, або два звуки після голосних, або на початку слова [ja],[jy],[je].

5.Буква –Ь-(М’який знак) позначає м’якість приголосних, що стоять перед нею, тому м’які приголосні являються окремими звуками. У сучасній українській графіці діють два основні прин­ципи — фонематичний і складовий. Суть фонематичного принципу полягає в тому, що літера позначає фонему. Фонематичному принципові графіки суперечать також такі випадки, коли в словах та їх формах реалізуються фонеми, не співвідносні щодо позначення з літерами, наприклад: будується —/будуйец'ц'`а/.

Складовий принцип графіки полягає в тому, що за мінімальну одиницю позначення фонем на письмі обира­ється склад. У межах складу встановлюється фонемна відповідність з урахуванням її безпосереднього оточення.

7.Фонетика і графіка Фонетика – це галузь мовознавства, в якій вивчається звукова система мови у зв’язку з її смисловою роллю, а також різноманітні звукові зміни, що відбуваються у мовленні при сполученні звукових елементів між собою.

Графіка – це розділ науки про українську мову, в якому вивчається сукупність умовних знаків для передачі на письмі усного мовлення.

Безпосереднім і тісним є зв’язок фонетики з графікою. Графіка є засобом збереження звукового мовлення в часі й просторі. Зображуючи наше мовлення на письмі, ми користуємося буквами, кожна з яких має певне звукове значення. Також використовуються небуквенні графічні знаки: знак наголосу, дефіс, апостроф та інші розділові знаки, але головним графічним засобом є буква, яка перебуває у тісному зв’язку зі звуком.