44.Чергування приголосних на основі дисиміляції

Дисиміляція – (лат. dissimilatio - розподібнення) –фонетичне явище якісного характеру, суть якого полягає у тому, що два однакових або близьких за природою звуки при контактуванні у межах слова втрачають ті фонетичні ознаки, які були для них спільними. Це явище, протилежне асиміляції.

Дисиміляція буває

а) контактна – розподібнення суміжних звуків

б) дистантна – розподібнення віддалених звуків

в) прогресивна (→), регресивна (←)

У живому мовленні явища дисиміляції реалізуються дуже пасивно. Як правило, приклади дисиміляції вже зафіксовані правописом.Здебільшого це стосується питомої,давної та активно вживаної лексики.В розмовному мовленні питома часто вживана лексика зазнає цих впливів(слово «молочний»вимовляють як «молошний»+ за аналогією слова сонячний, яєчний,що є прикладами живих чергувань).

Окремі випадки асиміляції зафіксовані у попередні періоди розвитку мови, тому їх наслідки (чергування) потрапили до арсеналу історичних чергувань або перебувають на межі між живими та історичними.

Рушник, рушниця, соняшник

/Чн/ – /шн/

Спільне: спосіб творення – зімкнення

Відмінне: розімкнення: ч – щілинна, н – прохідна

Мірошник, торішній, рушниця, сердешний (але сердешна хвороба), къто – кто – хто

Діяла як в раніші періоди розвитку мови,так і у суч. мові.

45. Чергування приголосних на основі асиміляції за м’якістю / твердістю

Асиміляції за м'якістю відбуваєтся у сполуках приголосних «твердий + м'який», вона повна, контактна, регресивна за напрямком; може відбуватися як у середині слова, так і на меж слів і супроводжуватися асиміляцією за способом творення (ротові [д], [т] перед носовим [н'] стають фаукальними) та асиміляцією за дзвінкістю, а також подовженням.

Асиміляції за м'якістю зазнають передньоязикові зубні приголосні [д], [т], [н], [л], [з], [с], [дз], [ц] – здебільшого перед м'кими цієї ж групи, тобто перед [д’], [т’], [н'], [л'], [з'], [с'], [дз'], [ц']. Наприклад, [с’^о.ог^оо^.д’н’і], [пе^ит’л’^.а]. Якщо попередній зубний належить до префікса, асиміляції за м'якістю може не вібуватися: [зл'іт]. Проте якщо кінцевий приголосний префікса і початковий приголосний корення однакові за місцем і пособом творення, вони уподібнюються за м'якістю: [в'ід':ілити], [в'ід'т'а^.гти].

Розрізняють випадки обов'зкового м'якшення, факультативного м'якшення та відсутності м'якшення.

1.Обов'язкове м'якшення відбувається при поєднанні звуків [д], [т], [н] із наступними [д’], [т’], [н'], унаслідок чого звуки [д], [т], [н] стають м'якими: [зв'ід'т'л'^.а], [д'н'іпр^оо], [п'ід':ім].

2.Факультативне (необов’язкове) м’якшення здебільшого стосується вимови передньоязикових зубних свистячих приголосних [з], [с], [дз], [ц] перед приголосними:

а) м’якими: [з’л’ітати], [п’із’н’ій], [ве^ис’н’^.анка].

б) напівпом’кшеними: [з’в’іт], [з’м’ій^.а] тощо. Якщо губний приголосний напівпом'якшений голосним [і], що чергуєтья з [о], асиміляція свистячих [з], [с], [дз], [ц] перед ними може не відбуватися: [св'ій] (бо свого).

Близьким до обов’язкового є факультативне м’якшення в межах однієї морфеми: [п'із'н'ій], [ве^ис’н’^.анка]. Факультативною тоді можна вважати відсутність аиміляції за м'якістю (збереження твердості).

3.Відсутність м'якшення (збереження твердості) характерна для сполучень приголосних:

а) [д], [т], [н], [л] із наступним [р'] і всіма напівпом'якшеними ([б'], [п'], [в'], [м'], [ф'], [ж'], [ш'], [дж'], [ч'], [г'], [к'], [х'], [г']). Наприклад, [п^оодр’^.апати], [тх^,ір], [палк^,і] тощо.

б) губних [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячих [ж], [ш], [дж], [ч], задньоглоткових [г], [к], [х], глоткового [г] та альвеолярного [р] із наступними м'якими та напівпом'якшеними: [к^оорч'і], [гл'ід], [хв^,іртка].

4.Асиміляція за твердістю в українській мові не дуже пощирена – врна трапляється значно рідше, ніж асиміляція за м’якістю, і відбувається у сполуках «м’який + твердий». Асиміляція за твердістю завжди повна, контактна, регресивна , може супроводжуватися подовженням (після спрощення); її виникнення в основному пов’язане з дією суфіксального –н-. Наприклад, [м^,ідний], [к'ін:ий].

Ще рідше асиміляція за твердістю може відбуватися на межі слів: [л'із сам].

Асиміляція за твердістю не відбувається, якщо перед твердим приголосним стоїть [л']. Наприклад, [в^,іл'ний], [стил'].