28. Фонематичність – нефонематичність подовжених фонем

Складним є також питання про фонологічну природу подовжених приголосних (твердих і пом'якшених). В українській мові є чотири типи подовжених приголос­них, що утворилися:

1. внаслідок збігу двох однакових приголосних на межі морфем (оббити, переддень) ;

2. як результат історичної фонетичної зміни — прогресивної асиміляції (зання, життя);

3. внаслі­док регресивної асиміляції в живому мовленні (зшиток—[ш:]иток);

4. у словах іншомовного походження (манна, ванна, імміграція).

В українському мовознавстві досить довгий час пану­вала думка, що подовжені пом'якшені приголосні слід кваліфікувати як самостійні фонеми, які протиставляють­ся неподовженим пом'якшеним.

Історично подовжені й пом'якшені звуки, хоч вони й не виступають на межі морфем, слід також вважати реаліза­цією двох пом'якшених фонем. Для цього є такі підстави:

а) при переносі слів ці подовжені приголосні розривають­ся; б) вони мають обмежену кількість протиставлень (пор.: синю—синню, кутя—куття).

Подовжені приголосні різної якості (тверді або пом'якшені), що виникають у сучасній українській мові внаслідок регресивної асиміляції при словотворенні й словозміні (наприклад зшиток — [ш]иток, розширити — ро[ш:]ирити, рознісши—розні[ш:]и, вітчим—ві[ч:]им, пасуться —пасу[ц^/:]а й под.), з'являються переважно на межі морфем, тому з фонологічного боку їх слід кваліфі­кувати як збіг двох однакових фонем.

За аналогією до попередніх випадків фонетичне подов­жені приголосні в словах іншомовного походження слід розцінювати як реалізацію двох однакових фонем.

29) Типи змін звуків у мовному потоці та їх фонологічна інтерпретація.

У мовному потоці практично нема випадків, які б свідчили про ізольовану вимову. Усі вони поєднуючись один з одним вибудовують фонетичні форми звукових слів(невеличкі службові слова). Відповідно перебуваючи у безпосередньому контакті один з одним, сусідні звуки не можуть реалізуватись у всіх трьох фазах власної артикуляції(це суперечить мовній та артикуляційній економії). У звязку з тим, що рекурсія(остання фаза артикуляції) та екскурсія(початкова) наступного звука взаємодіють, переходячи одна в одну, тому ми спостерігаємо явище КОАРТИКУЛЯЦІЇ, що призводить до виникнення відмінних варіантів звуків(алофонів фонем)

Усі зміни, які виникають у мовному потоці, можна поділити на два типи:

1. Позиційні – виникають під впливом загальних фонетичних умов(місце щодо наголосу, перебування на початку, вкінці, всередині чи на межі слів) і не залежить від кокретних сусідніх звуків.

2. Комбінаторні – викликані взаємодією безпосередньо сусідніх звуків(суміжних звуків)(тобто залежить від комбінації звуків).

Позиційні зміни для голосних:

Усі голосні фонеми української мови в ненаголошеній позиції, у зв'язку з ослабленням загальної артикуляційної напруженості, зазнають значних і кількісних, і якісних змін. Ненаголошеність безпосередньо пов'язана з редукцією звуків. Редукція – це скорочення кількісних або ослаблених якісних характеристик голосних.

Є два типи редукції звуків: кількісна і якісна. Під кількісною редукцією розуміють зменшення тривалості голосних при збереженні характерного тембру. В усіх позиціях (крім позиції абсолютного кінця слова) ненаголошені голосні в 2—3 рази коротші за наголошені.

Якісна редукція виявляється в тому, що ненаголошені голосні втрачають напруженість і утворюються при нейтральному або більш чи менш близькому до нейтрального положення мовних органів, що змінює якісні характеристики голосних.

Позиційні зміни приголосних:

Основою позиційних змін приголосних є вокалізація. Вокалізуватись можуть два сонорні приголосні в та й. при вокалізації та частка шуму, яка була присутня, повністю зникає, тобто переходить в коротку тривалість. Вона відбувається:

1. абсолютний кінець слова

2. на початку або всередині слова перед іншими приголосними.

Комбінаторні зміни.

Ці зміни пов’язані їз дією сусідніх звуків, свідчить про адаптацію один до одного. Адаптація може бути різною, залежить від того, звуки яких категорій безпосередньо взаємодіють.

Основними видами комбінаторних змін є акомодація, дисиміляція, асиміляція(якісні зміни), а також спрощення, стягнення і подовження(кількісні).

Акомодація може бути прогресивною і регресивною. Коли попередній звук впливає на наступний, то має місце прогресивна акомодація. Коли ж, навпаки, наступний звук впливає на попередній, відбувається регресивна акомодація. Якщо суміжними виявляються звуки різних категорій, то їх пристосування один до одного називається акомодацією. Якщо взаємодіють звуки однієї категорії і при цьому один з них уподібнюється до іншого то відбувається асиміляція. Асиміляція теж може бути прогресивною й регресивною залежно від того, чи впливає попередній звук на наступний (прогресивна асиміляція), чи, навпаки, наступний звук впливає на попередній (регресивна асиміляція)..

Дисиміляція – розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків. Це процес протилежний асиміляції. Поширена у діалектному і просторічному мовленні(бонба, дохтор)