25. Неоднаковість фонем

1) щодо поширеності функціонування. Є фонеми, які вживаються в обмеженій кількості слів і їх форм (фонеми /дж/ /дз/ /дз’/) або не в усіх позиціях у слові (фонема /и/ не буває на початку слова).

2) щодо кількості протиставлень. Кількість протиставлень для кожної фонеми є різною. Фонеми /д/ /т/ протиставляються іншим за 4 диференційними ознаками, а, наприклад, фонема /й/ тільки за однією Усі губні /б/ /п/ /в/ /м/ /ф/ виразно протиставляються іншим фонемам (бити-пити, фон-сон). Це саме стосується твердих передньоязикових /д/ /т/ /н/ /з/ /с/ /ц/ /л/ /р/ /ж/ /ч/ /ш/ (дам-сам, тим-цим, чашка-шашка). Немає протиставлень, які підтверджують фонематичність /дз/. Цей звук перебуває в невеликій кількості слів переважно звуконаслідувального характеру. Більше протиставлень, які є свідченням фонематичності /дж/ (суджу-суду). Фонематичність приголосних /к/ /х/ /г/ доводиться досить численними протиставленнями (муха-мука, гори-хори). Приголосна /ґ/ несе невелике навантаження в мові і кількісно, і функціонально. Протиставлення з іншими фонемами нечисленне, але можливе (ґрати-драти). М'які /д'/, /т’/, /з’/, /с'/, /ц'/,/дз’/, /л'/, /н'/, /р’/ є самостійними фонемами. Фонематичність більшості з них (крім /ц'/,/дз/) доводиться численними протиставленнями в квазіомонімах (лад - ладь, рад – радь). Приголосні /ц/ -- /ц' / і /дз/ - /дз/ не мають безпосередніх протиставлень, однак м'які /ц/, /дз/ слід вважати самостійними фонемами.

3) щодо різноманітності проявів Фонема /а/ може мати чотири алофони, що залежать від твердості-мякості сусідніх приголосних:[а]-між твердими,[.а.]-між мякими,[.а]-після мякого перед твердим, [а.]-після твердого перед мяким, фонем /і/ має тільки два алофони такого типу: [.і.]-між мякими та [.і]-після мякого перед твердим приголосним.

4) щодо давності існування. В українській мові є ряд фонем, що дійшли до нас з глибокої давнини й становлять собою пережитковий характер, вживаючись у незначній кількості слів (фонема /дж/), інші, будучи давніми, спільнослов’янськими за походженням, лишаються широко вживаними в сучасній укр. Літературній мові, на відмінну від інших словянських мов властива фонема /ц’/. Інші фонеми порівняно нові, вони виникли пізніше (фонема /ф/ або /и/). Нові фонеми з’являються внаслідок їх засвоєння в складі запозичених слів або в зв’язку з тим, що окремі алофони фонем, набуваючи певної незалежності щодо позиційного функціонування, починають виконувати смислову функцію, або внаслідок інших причин.

26.Фонологічність/нефонологічність напівпом*якшених приголосних

Сама назва «напівпом*якшені» вказує на те,що вияв м*якості в цих приг. не є самостійною власною ознакою(а отже диференційною) цих приг,на противагу відповідним твердим,а це є ознакою набутою як результат впливу сусіднього голосного [і].Саме тому ця ознака є похідною від впливу голосного [і],а в поєднанні з ін.наступним голосним для вказаних груп приголосних не характерна.(з лекції)

З артикуляційно-акутсичнго погляду усі вияви мякості приголосних пов*язані із просуненням язик вперед і вгору (артикуляційна ознаки) і пов*язана з цим дієзність (акустична озн).

Тобто істотного розрізнення власне мяких (й), пом*якшених (дь, ть, нь,..) і напівпом*якшених (бь, пь, шь, хь) немає.

Однак на рівні функціональному ця різниця є істотною. Власне м*який і пом*якшений пілтверджують свій фонологічний статус виконаянням належних для фонем ф-й: ідентифікативної, коститутивної, дисктинктивної.

А власне тверді приголосні (губні, шиплячі, щалньояз і глотковий г) цю ознаку просунення вперед і вгору язика і дієзність здобувають лише внаслідок впливу на них наст. Голосної – і, яка саме є глосною переднього ряду, вис ступеня підняття.

Отже, ця ознака – орієнтація на тверде піднебіння – є набутою, тому не може вважатися властивою цим звукам диференційною ознакою.

З функціонального погляду ці напівпом*якшені приголосні не викон ф-й, притаманних фонемі. Бо немає протиставлення м*яких губних, шиплячих задньояз і глоткового підповідним твердим, які працювали б на розрізнення квазіомонімів у ПИТОМІЙ ЛЕКСИЦІ.

Але!!!!!!!!!!!! Виняток – губна приголосна фонема в: сват-свят. У цій ситуації не сусідня а викликає розрізнення в-вь, а сама в є носієм ознаки палатальності, адже в подібній позиції протиставл. Тверд В.

Отже, це динамічний процес у фонетиці і фонології свідчить про те, що маємо справу з «молодою» фонемою.

Але!!!!!!!!!!! У лексиці іншомовного походження губні, шиплячі, задньояз і глотковий часом виявляють себе як самостійні фонему Напр: бюро, пюре, кювет.

Запозичена лексика засвоюється у письмовому вигляді, правописні норми ігнорують орфоепічні.

Оскільки ці слова давно засвоїлись в укр мові з такою вимовою, то мовознавці (Тоцька, Жовтобрюх) пропонують кваліфікувати їх як фонеми, але переферійної фонологічної підсистеми фонемної с-ми укр мови.

+В сильній кінцевій позиції в слові не зафіксовано жодного випадку перебування м*яких губних,шиплячих,задньоязикових,глоткового,то це дає підстави кваліфікувати ці пом*як шені звуки як комбінаторні алофони відповідних твердих фонем(з лекції). 27. Лінгвістичні особливості приголосних /дз/, /дз’/, /дж/, /ц/, /ц’/

Приголосні фонеми /дз/, /дз’/*, /дж/, /ц/, /ц’/* мають небагато протиставлень, проте їхня фонематичність є доведеною, оскільки вони виконують основні функції фонеми – конститутивну, ідентифікаційну та розрізнювальну. Так, наприклад для фонеми /дж/ переконливими є протиставлення во/дж/у – во/ж/у, ка/дж/у – ка/ж/у, хоча є чимало випадків, коли замість /дж/ у просторіччі вживається /ж/ без зміни значення: хо/дж/у – хо/ж/у/. Ще меншу кількість протиставлень мають приголосні фонеми /дз/, /дз’/*, /ц/, /ц’/*, для яких немає квазіомонімів. Це, насамперед, зумовлено тим, що ці приголосні виникли в системі приголосних фонем української мови дещо пізніше і, відповідно, є менш частотними у вживанні.