1.Фонетика як наука про звукову будову мови.

Фонетика – це розділ мовознавства, в якому вивчається звукова система мови у зв`язку з її смисловою роллю та різноманітні звукові зміни, що відбуваються в мові при сполученні звукових елементів між собою. Місце і важливість фонетики серед інших лінгвістичних дисциплін визначається тією роллю, яку відіграють в мові. Звуки є будівельним матеріалом, який допомагає створити звукові форми слів – двопланових одиниць носіїв лексичних і граматичних значень. Звукова одиниця системи мови – фонема не є мовним знаком, а отже немає плану змісту і плану вираження: її призначення інше – бути елементом, будівельним матеріалом плану вираження двусторонніх морфемних одиниць. Звук мови в проекції на систему мови – це певне наукове узагальнення, певна наукова абстракція, яка має назву – фонема. Звук мовлення – це матеріальна одиниця, це фізичне явище, яке дозволяє фонемі реалізуватися в кожній конкретній ситуації – це мовлення. Вивчення звукових явищ здійснюється в таких аспектах:артикуляційний, акустичний (фізичний), перцептивний (сприймальний) та лінгвістичний (соціальний, фонологічний, функціональний). Фонетика в вузькому розумінні включає: хар – ку артикуляційно – перцептивної та акустичної природи мовних знаків, а також їх класифікацію; вивчення змін, яких вони зазнають у мовленнєвому потоці; становлення перцептивної системи, а саме складу, наголосу, інтонації. Фонетика в широкому розумінні вивчає усю сукупність інформації про звукові одиниці мовлення. Предмет фонетики - тісний зв'язок між усною, внутрішньої і письмовою мовою. Фонетика досліджує не тільки мовну функцію, а й матеріальну сторону свого об'єкта: роботу произносительного апарату, а також акустичну характеристику звукових явищ і сприйняття їх носіями мови. Фонетика розглядає звукові явища як елементи мовної системи, службовці для втілення слів і пропозицій в матеріальну звукову форму, без чого спілкування неможливо.

2.Лінійні ( сегментні) і нелінійні (суперсегментні) звукові одиниці.

Завдяки тому, що між звучанням і значенням існує постійний зв'язок, носії мови завжди опізнають мовні одиниці (морфеми, слова, речення) саме як такі, а не інші. Мовні одиниці знаходять своє матеріальне вираження через звукові одиниці.

Розрізняють лінійні і нелінійні звукові одиниці.

Лінійні, або сегментні, звукові одиниці – це звуки й склади. Лінійними вони звуться ому, що слідують одним за одним, сегмент за сегментом, у мовному потоці. Так, звукова форма кожного слова становить один звук або послідовність кількох звуків чи складів.

До нелінійних (суперсегментних, над сегментних) звукових одиниць належать наголос та інтонація. Нелінійні звукові одиниці характеризуються тим, що їх не можна вимовити ізольовано, як звуки або склади.

(Звукові одиниці виконують у мові певні функції: твірну (конститутивну) та опізнавальну ( ідентифікаційну), які одночасно виявляються в процесі комунікації. Коли мовець перетворює предмет своєї думки в звукові послідовності, організовані певним чином, то цим самим створюється звукова форма слів і речень, тобто звукові одиниці виконують твірну функцію. Коли слухач, сприйнявши звуковий сигнал, співвідносить його з певним значенням, то в цьому процесі по звукових одиницях опізнаються лінгвістичні одиниці, тобто звукові одиниці виконують опізнавальну функцію. Крім того звукові одиниці виконують ще і розрізнювальну ( диференційну) функцію, тобто вони служать не тільки для опізнавання, а й для розрізнювання лінгвістичних одиниць. Проте розрізнювальна функція є похідною від опізнавальної).