25. Станово - представницька монархія у Франції.

Станова монархія це форма держави, в якій політична структура, властива феодалізму, характеризувалася специфічним розподілом суверенітету між государем і станової групою. Станово-представницька монархія була звичайною формою феодальної держави в більшості країн Європи в період розквіту феодалізму, (в Англії, Іспанії, Франції, Угорщини, Чехії і т.д.)

Становлення станової монархії у Франції супроводжувалося Процесом централізації і оформленням станової монархії, як і всюди в Європі, цьому передував досить тривалий період значного ослаблення центральної влади, яка у боротьбі із земельними власниками раніше йшли з перемінним успіхом, поступилася останнім, не будучи в стані не утримати влада над ними, ані забезпечити позаекономічний примус стосовно потрапив у феодальну залежність селянства. Це завдання майже цілком узяв на себе клас феодалів, особливо в особі його найбільш великих представників. З розвитком феодальних відносин і глибинними змінами феодальної формації в період її світанку міг або зміцниться локальний суверенітет, або перемагала в умовах централізації королівська влада. З двох варіантів політичного розвитку, що дізналася середньовічна Європа, Франція, дала блискучий приклад останнього. На початкових етапах процесу централізації у Франції королівська влада перебувала у вкрай скрутних умовах, перехідного характеру. Серед них слід назвати обмежені матеріальні можливості правлячої династії і компактну структуру земельних володінь великих феодалів, що створюють найбільш сприятливі умови для політичної автономії.

26. Велика хартія вольностей. Освіта англійського парламенту і його компетенція у добу середньовіччя.

Велика хартія вольностей - грамота, підписана в 1215 р. англійським королем Іоанном Безземельним. Складена латинською мовою, складається з 63 статей. Обмежувати (в основному на користь аристократії) права короля і надавала деякі привілеї лицарству, верхівці вільного селянства, містам. В.х.в. зіграла відому роль в політичній боротьбі XIII-XIV ст., що призвела до складання англійської станової монархії. Забута в кінці XV і в XVI ст., Вона була використана лідерами парламентської опозиції напередодні і на початку Англійської буржуазної революції (XVII ст.) Для обгрунтування права парламенту контролювати дії королівської влади. Входить до числа діючих актів не кодифікованою конституції Великобританії. З політичних інститутів, передбачених "баронськими" статтями Хартії, більш-менш утвердився Велика рада королівства, що мала дорадчі функції і складався з великих феодальних магнатів. У середині XIII ст. він часто іменувався "парламентом". У нього поряд з баронами і духовними феодалами були запрошені представники від лицарів і найбільш значних міст. Створення парламенту спричинило за собою зміну форми феодального держави, виникнення монархії з становим представництвом. Перше час можливості парламенту впливати на політику королівської влади були незначні. Його функції зводилися до визначення розмірів податків на рухомість і до подачі колективних петицій на ім'я короля. Поступово парламент середньовічної Англії придбав три найважливіших повноваження: право на участь у виданні законів, право вирішувати питання про побори з населення на користь королівської скарбниці і право здійснювати контроль над вищими посадовими особами і виступати в деяких випадках в якості особливого судового органу. Протягом XIV ст. поступово закріпилася компетенція парламенту у фінансових питаннях. У XV ст. парламент став вказувати призначення надаються їм субсидій і домагатися контролю над їх витрачанням. Прагнучи підпорядкувати своєму контролю державне управління, парламент з кінця XIV ст. поступово ввів процедуру імпічменту. Вона складалася в порушенні палатою громад перед палатою лордів як вищим судом країни обвинувачення проти того чи іншого королівського посадової особи в зловживанні владою. Крім того, в XV ст. утвердилось право парламенту прямо оголошувати злочинними ті чи інші зловживання. При цьому видавався спеціальний акт, затверджуваний королем і отримав назву "білля про опалі".