1. Температурний режим ранньоархейської Землі.

Протягом архею, температура на поверхні зберігалася в межах 70-90 ° С. Ймовірно, така температура поверхні підтримувалася дуже значним парниковим ефектом від великого вмісту вуглекислого газу і пари води в потужній атмосфері того часу , і вуглекислий газ , а також пари води були в ній основними компонентами.

Потік зв'язуваного вуглекислого газу в процесах гідратації силікатів був тоді невеликий - води було ще мало і її рівень не досягав рифтових зон на гребенях серединно- океанічних хребтів, де в основному і проходить гідратація силікатів , крім того , океанічна кора була в основному базальтовою , а при гідратації базальтів зв'язується трохи вуглекислого газу. Після накопичення води до середини архею рівень Світового океану досяг гребенів серединно- океанічних хребтів і зв'язування вуглекислого газу в процесах гідратації силікатів прискорилося. Подальше значне прискорення виведення вуглекислого газу з атмосфери пов'язують із зменшенням тектонічної активності до кінця архею (близько 2,6-2,5 млрд. років тому) , при якому зменшилася виплавка океанічних базальтів. Крім того , очевидно після зменшення тектонічної активності , зменшилася і швидкість дегазації вуглекислого газу з речовини земних надр , потік його в атмосферу зменшився .

Архейський період характеризувався своєрідним “розтріскуванням” ще досить тонкої та пластичної кори. Через такі “тріщини” на поверхню виливалися нові порції базальтової, а згодом середнього та кислого складу магми, яка виповнювала довгі широкі прогини в земній корі. Вулканічна

діяльність сприяла формуванню гірського рельєфу поряд з яким існували і первинні водні басейни де відбувалося накопичення уламкових осадових порід. Наприкінці архею відбулося регіональне проявлення гранітоутворення. Всі ці процеси сприяли формуванню зрілої континентальної кори на більшій частині площі сучасних материків. Під кінець архею на Землі вже існували ділянки з корою близькою за складом та будовою до континентальної кори, і, відповідно ділянки з океанічною протокорою, тобто вже існували протоконтиненти та протоокеани.

2. Структурні форми метаморфічних комплексів у масштабі відслонень.-небуде

Білет № 17

1. Номенклатура метаморфічних порід.

Номенклатура метаморфічних порід розроблена на основі умов утворення порід, що фіксуються за формою знаходження і текстурно-структурними особливостями, в меншій мірі за особливостями мінерального складу.

1. Регіонально-метаморфічні породи - гнейси, сланці

2. Контактово-метаморфічні – роговики

3. Ультра метаморфічні – мігматити

4. Метасоматичні – скарни, грейзени

5. Тектоніти(породи динамометаморфізму) – мілоніти, катаклазити

6. Породи ударного метаморфізму – імпактити

Гірські породи, які несуть сліди подрібнення, називаються катаклазитами.

При сильному подрібненні та перетеранні дрібних часток утворюються розсланцьовані породи, які називаються мілонітами.

Роговики - утворюються завдяки метаморфічних перетворень піщано-глинистих порід .

Скарни – є результатом вкорінення магми в карбонатні відклади

Грейзени – формуються в результаті пневматоліто-гідротермальних змін кислих порід.

Мігматити – це продукт часткового розплавлення порід, який супроводжується утворенням кварц-плагіоклазових, близьких за складом до

гранітів, прошарків серед метаморфічних порід, які виявилися більш стійкими до плавлення. Такі утворення мають смугастий вигляд, зумовлений чергуванням світлих за забарвленням новоутворених гранітоїдних прошарків і темнозабарвлених смуг, складених метаморфічними породами.