89. Страховий ринок: структура та правові засади регулювання.

Страховий ринок – це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється акт їх купівлі-продажу.

Основна мета страхового ринку – забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення через продаж специфічної фінансової послуги (страхової гарантії), що здійснює матеріальну компенсацію шкоди (збитку), яка заподіяна майновим інтересам страхувальників у результаті настання подій, що називаються страховими випадками. Страховий ринок можна розглядати і як особливу систему організації грошових відносин із формування і розподілу страхового фонду, щоб забезпечити страховий захист суспільства за допомогою створення структури страхових організацій, які беруть участь у продажу відповідних страхових послуг.

Основу інституціональної та територіальної структури страхового ринку складають страхові компанії, в основу класифікації яких покладено: характер власності страховиків; їх спеціалізацію; розмір статутного капіталу; територію обслуговування та ін.

Інституціональна структура базується на розмежуванні приватної, публічної і комбінованої форм власності. Відповідно до такого підходу розрізняють ринки акціонерних, корпоративних, взаємних та державних страхових компаній.

За територіальною ознакою виділяють національний, регіональний та міжнародний страхові ринки.

За галузевою ознакою страховий ринок поділяють на:

1) ринок страхування життя;

2) ринок загальних видів страхування.

В залежності від масштабів попиту і пропозиції на страхові послуги можна виділити страхові ринки:

• внутрішній — місцевий ринок, в якому є безпосередній попит на страхові послуги, що тяжіє до задоволення конкретними страховиками;

• зовнішній — ринок, що знаходиться за межами внутрішнього ринку і тяжіє до суміжних страхових організацій, як в даному регіоні, так і за його межами;

• міжнародний — означає пропозиція і попит на страхові послуги в масштабах світового господарства.

По галузевій ознаці виділяють ринки:

• особистого страхування;

• майнового страхування;

• страхування відповідальності.

Держава, як учасник ринку страхових послуг, створює правові основи страхової діяльності та здійснює контроль за дотриманням чинного законодавства. У законах і прийнятих нормативних актах сформульовані вимоги до страховиків, порядок їх створення та реєстрації, вимоги до договорів і правила страхування, обов’язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації.

Безпосередньо основи правового регулювання страхової діяльності в незалежній Україні заклав Декрет Кабінету Міністрів України "Про страхування" №47-93 від 10 травня 1993 р. У ньому визначено базові терміни і поняття, пов'язані зі страховою діяльністю та ринком страхових послуг, основні засади державного регулювання і нагляду за страховою діяльністю. З метою забезпечення державного регулювання за страховою діяльністю Кабінет Міністрів ухвалив рішення про створення відповідного органу – Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю.

Закон України "Про страхування" від 7 березня 1996 р. було викладено у новій редакції від 4 жовтня 2001 р Закон України "Про страхування"

Саме з 2001 р. у страховому бізнесі почала розвиватися

його правова регламентація. Зокрема, Верховна Рада України (у структурі

якої є підкомітет з питань небанківських фінансових інститутів комітету з пи-

тань фінансів і банківської діяльності) прийняла низку законодавчих актів.