55. Економічна сутність, роль державного кредиту та його функції.

Державний кредит - сукупність економічних відносин між державою, в особі його органів влади і управління, з одного боку, і юридичними, фізичними особами - з іншого, при яких держава виступає як позичальник, кредитор і гарант. Головна форма кредитних відносин – це ситуація коли держава виступає як позичальник коштів. Рідше вона виступає як кредитор, надаючи позички юридичним і фізичним особам. У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов'язань, узятих фізичними і юридичними особами, воно є гарантом.

Як економічна категорія державний кредит знаходиться на стику двох видів грошових відносин - фінансів і кредиту і несе риси як тих, так і інших. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави, тобто державного бюджету і позабюджетних фондів усіх рівнів.

Функції:

Фіскальна функція показує основне призначення державного кредиту - формування централізованих грошових фондів держави за допомогою залучення додаткових, умовно вільних грошових коштів. В умовах, коли структурний дефіцит Державного бюджету є швидше нормою, ніж винятком, актуальність даної функції істотно зростає. Часто державний кредит виступає основним джерелом покриття бюджетного дефіциту.

Регулююча функція виявляється в дії держави за допомогою державного кредиту на функціонування грошового обігу, стан кредитного та інвестиційного ринку, рівень інфляції, в цілому на стан економіки держави. За допомогою держкредиту держава проводить свою фінансову політику.

Розподільна функція дозволяє спрямувати грошові потоки на забезпечення збалансованості бюджету. За рахунок державного кредиту забезпечується рівномірний розподіл податкового тиску в часі. Крім того, за допомогою держкредиту можна підвищити ефективність перерозподілу грошових коштів усередині держави: як між різними адміністративно-територіальними одиницями, так і між галузями економіки.

Контрольна функція виражається в забезпеченні цільового використання кредитних ресурсів, обов'язковості і своєчасності їх повернення, правильності розрахунку й виплати винагороди. При цьому контроль здійснюється на всіх етапах кредитної діяльності: безпосередньо при залученні позикового капіталу, використанні та поверненні грошових коштів.

56. Державні запозичення, їх класифікація.

Державні запозичення — основна форма державного кредиту, коли держава є позичальником. Оформлення державних запозичень в Україні в основному здійснюється за допомогою двох видів цінних паперів — облігацій та казначейських зобов'язань (векселів).

Облігація — боргове зобов'язання держави, за яким у встановлені терміни повертається борг і сплачується дохід у формі процента або виграшу. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (на конкретні проекти).

Казначейські зобов'язання (векселі) мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Тобто, на відміну від облігацій, кошти від продажу яких спрямовуються на поповнення бюджетного фонду, позабюджетних фондів або на спеціальні цілі, кошти від реалізації казначейських зобов'язань держави спрямовуються тільки на поповнення бюджету. Вони підлягають реалізації тільки серед населення. Виплата доходу здійснюється у формі процентів або на дисконтній основі.

Казначейськими зобов'язаннями, як правило, оформлюються короткострокові позики облігаціями — середньо- та довгострокові.

Запозичення класифікуються таким чином:

1.Залежно від розміщення запозичень їх поділяють на внутрішні — на внутрішньому фінансовому ринкові (надаються юридичними і фізичними особами певної країни та нерезидентами) і зовнішні — надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій та фізичних інституцій.

2. За правом емісії розрізняють державні й місцеві позики. Державні позики випускають центральні органи влади й управління; надходження від них спрямовуються у центральний бюджет. Місцеві позики випускають місцеві органи управління, вони спрямовуються у відповідні місцеві бюджети.

3. За ознакою характеру використання цінних паперів є ринкові та неринкові позики. Облігації (казначейські зобов'язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.

4. Залежно від забезпеченості державні позики поділяються на заставні й беззаставні. Заставні позики відображають один із головних принципів кредитування — принцип матеріальної забезпеченості; вони забезпечуються державним майном або конкретними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення, їх надійність визначається авторитетом держави.

5. Відповідно до терміну погашення заборгованості виокремлюють короткострокові (термін погашення до одного року), середньострокові (від одного до п'яти років) та довгострокові (понад п'ять років).

6. Залежно від зобов'язань держави щодо погашення боргу розрізняють позики з правом і без права довгострокового погашення. Право довгострокового погашення дає змогу державі враховувати ситуацію на фінансовому ринкові.