29. Некласична психологія та методологічне запозичення.

Даний етап в розвитку науки має суттєві відмінності від попереднього по всіх трьох підстав. Перш за все, картина світу позбавляється уявлень про механічне характері детермінації. На зміну лапласовское детермінізмові приходить уявлення про імовірнісний характер причинно-наслідкових зв'язків. Найважливіша відмінність некласичної картини світу від класичної - її релятивистическое характер. У некласичної картині світу просторова середу неоднорідна за своїми властивостями. Закони мають відносний характер і можуть розглядатися лише як окремий випадок по відношенню до більш загальній системі законів (яскравий приклад - співвідношення класичної, або ньютонівської, і квантової механік як приватне - загальне). Нарешті, для некласичної наукової картини світу характерні холістичні уявлення про об'єкти наукового дослідження, тобто уявлення про те, що ціле не дорівнює простій арифметичній сумі його частин. Широко поширилися в науці 50-70-х рр.. ідеї загальної теорії систем і кібернетики змінили наукову картину некласичної психології.

Некласична наука має інший ідеал науковості. Він багато в чому заданий принципом додатковості, який ми вже згадували багато разів. Науковим визнається результат, який не має опори на безпосередні дані органів почуттів. В. С. Стьопін не без іронії зазначає, що вчений Нового часу навряд чи задовольнився б посиланнями на свідчення приладів. У некласичної науці визнаються також науковими результати, взагалі не мають прямого емпіричної основи, в тому числі і результати уявних експериментів. Як вже було сказано, для некласичної науки характерно, що теоретична модель досліджуваної реальності конструюється апріорі, а потім вчені знаходять їй емпіричне підтвердження.

Ці особливості характерні для некласичного ідеалу науковості в психології. Як було зазначено, некласична психологія включає в пізнавальну ситуацію і дослідника і випробуваного. Некласична психологія визнає додатковість різних видів опису психічних явищ, наприклад структурних та функціональних. Некласична психологія визнає науковими висновки, отримані при спостереженні одиничного випадку. Моделі, створені апріорі, також характерні для некласичної психології - згадаємо тривимірну модель інтелекту Дж. Гілфорда (1954). Некласичний ідеал науковості формувався в рамках різних психологічних шкіл; і знову необхідно назвати імена Л. С. Виготського, Ж. Піаже, К. Левіна.

Філософські підстави некласичної науки також істотно відрізняються від своїх попередників. Насамперед, як вже було зазначено, некласична наука відмовляється від допущення Абсолютного спостерігача. В. С. Стьопін показує, що в працях А. Ейнштейна, М. Борна, В. Гейзенберга і особливо Н. Бора чітко виражено розуміння залежності наших уявлень про фізичний світ від положення пізнає суб'єкта у Всесвіті і від специфіки його пізнавальних засобів, завдяки яким він виділяє в природі ті чи інші її об'єкти та зв'язку. Відповідно до цього методологічна рефлексія, в тому числі і в психології, спрямована на аналіз пізнавальних засобів вченого і вивчення того, як вони задають бачення ним досліджуваних об'єктів. Цій проблемі були присвячені, наприклад, роботи Г. П. Щедровицького, написані ним в той час, коли він працював у галузі дитячої та педагогічної психології. Некласична психологія, як показано в дослідженнях В. П. Зінченко, ставить по-іншому деякі філософські проблеми - про співвідношення зовнішнього і внутрішнього, матеріального і ідеального, суб'єкта та об'єкта. Таким браза, філософські основи некласичної психології піднялися над дуалізмом Декарта.

30. Постнекласична парадигма як визначена картина світу.Ціністний аспект як характеристика психол. знання на постнекласичному етапі психології.

31. Ознаки постнекласичної науки в сучасних психол-х дослідженнях.

32. Основні положення кі стосуються природи людини.Констуціоналіз – інвайронменталізм.

33.Основні положення які стосуються природи людини. Гомеостаз-гетеростаз.***

Положение гомеостаз-гетеростаз в своей основе имеет отношение к мотивации человека. Движет ли индивидуумом прежде всего (или исключительно) необходимость уменьшения напряжения и сохранения состояния внутреннего равновесия (гомеостаз)? Или основная его мотивация направлена на развитие, поиск новых стимулов и самореализацию (гетеростаз)? Персонологи, придерживающиеся разных точек зрения по этому вопросу, высказывают диаметрально противоположные взгляды на мотивационный фундамент поведения. По словам Бюлер: "Невозможно одновременно верить в гомеостаз и в осуществление самореализации как в конечную цель" (Buhler, 1971, р. 383).

В середине нашего столетия Джон Доллард и Нил Миллер отстаивали позицию гомеостаза. Они полагали, что личностные характеристики приобретаются посредством научения, которое всегда предполагает взаимосвязь между факторами побуждения (например, голод) и подкрепления (в данном случае пища) (Dollard, Miller, 1950). Согласно теории Долларда и Миллера, подкрепление всегда уменьшает силу первоначального побудительного стимула. Люди являются такими, какие они есть, потому что они приобрели стабильные свойства, благодаря которым становится возможным снижать напряжение побудительного мотива и сохранять состояние внутреннего равновесия. Без гомеостатической основы мотивации, по Долларду и Миллеру, развитие личности не представляется возможным.

Примерно в то же самое время, когда Доллард и Миллер впервые обосновывали принцип гомеостаза, Маслоу и Роджерс выдвинули совершенно иную концепцию мотивации человека (Maslow, 1987; Rogers, 1951). Эти теоретики гетеростаза считали, что основой мотивации людей является непрерывный поиск личностного роста и самореализации. Человек живет не только благодаря редукции потребности. Вместо того, чтобы направлять свое поведение на удовлетворение потребности, а значит, на уменьшение напряжения, люди, согласно своей природе, постоянно ищут новые стимулы и возможности испытать свои силы, чтобы достичь самореализации. Благодаря этой мотивационной тенденции и осуществляется развитие личности.

Это базисное положение породило множество логических построений. Теории личности, созданные убежденными сторонниками гомеостаза, могут предлагать в качестве предмета исследования содержание и разнообразие основных потребностей человека или его инстинктов; различные личностные механизмы, которые вырабатываются у индивидуумов с целью снижения напряжения, создаваемого потребностями; а также процессы, обеспечивающие становление механизмов понижения напряжения. А в теориях личности гетеростатной ориентации будут подчеркиваться интеграция мотивов человека, подчиненная задачам самореализации, устремленности в будущее, а также различные средства, с помощью которых люди достигают личностного роста и самореализации.