
- •Методи навчання та їх класифікація.
- •Процес виховання, його структура та рушійні сили.
- •Визначення педагогіки, її предмета, основних категорій.
- •Дидактика як галузь педагогіки, її виникнення і розвиток.
- •Мета і завдання виховання.
- •Методи наукових досліджень у педагогіці. Наведіть варіанти їх застосування у вивченні мотивів навчання учнів.
- •Методи навчання.
- •Основні закономірності та принципи виховання.
- •Етапи науково-педагогічного дослідження. Проілюструйте їх на прикладі вивчення інтересів учнів підліткового віку.
- •Структура та організація процесу навчання.
- •Розумове та моральне виховання.
- •Поняття “особистість”, “індивідуальність”, “розвиток”, “формування особистості дитини”.
- •Екологічне та правове виховання.
- •Методи виховання.
- •Фактори впливу на розвиток і формування особистості. Взаємозв'язок між ними.
- •Трудове та естетичне виховання.
- •Міжособистісні конфлікти у педагогічному колективі.
- •Соціально-психологічний клімат у колективі.
- •Поняття про процес навчання. Характеристика структурних компонентів навчального процесу.
- •Фізичне та громадянське виховання.
- •Управління загальноосвітньою школою.
- •Функції процесу навчання, їх взаємозв’язок на прикладі одного з уроків (тема та клас – за вибором студента) визначте виховну та розвивальну цілі уроку.
- •Методи, прийоми і засоби виховання.
- •Рушійні сили процесу навчання. Мотивація навчальної діяльності школярів.
- •Методи формування свідомості особистості.
- •Закономірності та принципи навчання.
- •Методи організації діяльності, спілкування та формування досвіду суспільної поведінки.
- •Диференційоване навчання в школі.
- •Шляхи реалізації принципів науковості та доступності у навчанні.
- •Методи стимулювання діяльності і поведінки.
- •Форми організації навчання.
- •Принципи наочності, систематичності та послідовності у навчанні. Умови їх реалізації в практичній діяльності вчителя.
- •Методи самовиховання.
- •Проблема відставання учнів у навчанні.
- •Принцип свідомості й активності учнів у навчанні. Шляхи його реалізації у процесі навчання.
- •Генетико-моделюючий метод виховання.
- •Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів/студентів.
- •Принцип урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів у процесі навчання. Шляхи його реалізації.
- •Позакласна виховна робота.
- •Закономірності та принципи навчання.
- •Зміст освіти в загальноосвітній середній школі, його інваріантна та варіативна складові. Навчальний план, навчальні програми, підручники, посібники.
- •Організаційні форми виховної роботи. Колективні творчі справи.
- •Методи навчання та їх класифікація.
- •Поняття про методи, прийоми, засоби та форми організації навчання.
- •Позашкільні заклади в системі освіти і виховання.
- •Розв”язання та усунення педагогічних конфліктів.
- •Методи навчання, їх класифікація. Прийоми, засоби навчання.
- •Формування колективу, його вплив на виховання особистості.
- •Структура управління освітою в Україні.
- •Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності учнів. Умови їх ефективного застосування.
- •Сутність, зміст, функції виховного колективу.
- •Управління загальноосвітнім навчальним закладом.
- •Методи стимулювання та мотивації навчально-пізнавальної діяльності учнів різних вікових категорій. Умови їх ефективного застосування.
- •Основні форми методичної роботи в школі.
- •Методи контролю та самоконтролю в навчанні. Вимоги до їх ефективного використання.
- •Формальні та неформальні групи. Дитячі та юнацькі громадські організації.
- •Інноваційна спрямованість педагогічної діяльності.
- •Засоби навчання, умови їх ефективного використання. Охарактеризуйте засоби навчання, які стимулюють інтерес учнів до навчання. Розкрийте умови, від яких залежить ефективність їх застосування.
- •Класний керівник. Функції, напрями і форми роботи.
- •Педагогічна майстерність, її елементи.
- •Умови оптимального вибору методів навчання. Наведіть приклади з практики роботи педагогів-новаторів.
- •Напрями і форми роботи класного керівника.
- •Невербальна комунікація.
- •Розкрийте поняття "форми організації навчання". Охарактеризуйте основні з них.
- •Критерії оцінювання ефективності виховного процесу.
- •Вербальна комунікація.
- •Основні засади класно-урочної системи навчання. Її переваги та недоліки, доповнення та модифікації в сучасних умовах.
- •Виховна робота з педагогічно занедбаними дітьми.
- •Педагогічні конфлікти: види, причини виникнення.
- •Урок як основна форма організації навчання в середній школі. Дидактичні, організаційні, психологічні, виховні та гігієнічні вимоги до сучасного уроку.
- •Принципи, шляхи та засоби перевиховання.
- •Соціально-психологічний клімат у педагогічному колективі.
- •Типи та структура уроків.
- •Взаємодія школи та сім”ї у виховані молоді.
- •Педагогічне спілкування як взаємодія.
- •Домашня самостійна робота школярів. Шляхи оптимізації домашньої навчальної роботи.
- •Сім”я як соціально-педагогічне середовище.
- •Структура та організація процесу навчання.
- •Педагогічні вимоги до контролю знань, умінь і навичок учнів.
- •Особливості і перспективи розвитку сучасної сім”ї.
- •Освітня система в Україні. Стандарти освіти.
- •Види, методи та форми контролю й оцінювання навчальних досягнень учнів. Визначте шляхи підвищення об’єктивності оцінювання .
- •Зміст освіти в сучасній школі.
- •Форми і методи роботи вчителя з батьками учнів.
Невербальна комунікація.
Комунікаційний процес реалізується за допомогою певних засобів - знакових систем. За критерієм знакових систем можна виділити невербальне та вербальне спілкування. Невербально спілкування відбувається, як правило, не-усвідомлено, мимовільно. Хоча люди певним чином контролюють своє мовлення, можна шляхом аналізу міміки, жестів, інтонації оцінити правильність, щирість мовної інформації. Для розуміння невербальних елементів спілкування необхідне, як правило, спеціальне навчання. Невербальні засоби передання інформації людина освоює раніше, ніж вербальні. Немовля починає розрізняти емоційні стани матері, реагує на інтонацію голосу, вираз обличчя, жести, дотики. У дорослих при контактах з незнайомими перше враження виникає саме завдяки засобам невербального спілкування (візуальний контакт, експресія, емпатія - здатність до співпереживання). Одітим з важливих параметрів, що характеризують невербальну комунікацію, є міжособистісний простір - дистанція, яка неусвідомлено встановлюється в процесі безпосереднього спілкування між людьми. Чим тісніші стосунки між людьми, тим менша просторова дистанція між ними в процесі спілкування. Ця дистанція залежить від національних еталонів поведінки, соціального статусу, віку, психологічних особливостей. Надто близька, як і віддалена, дистанція негативно відбивається на ефекті спілкування. "Найближче" спілкуються близькі знайомі, родичі Збільшення міжособистісного простору може викликати неприємні почуття. Зацікавлені один в одному співрозмовники зменшують дистанцію спілкування, психічно тривожні намагаються збільшити відстань. Жінки схильні перебувати дещо ближче до співрозмовника, ніж чоловіки. Середньоєвропейські межі дистанції між співрозмовниками - друзями становлять 0,5-1,2 м (міжособистісний простір), для неформальних соціальних та ділових стосунків - 1,2-3,7 м (соціальний простір); простір, більший ніж 3,7 м, дає можливість утриматися від спілкування або перевести його в площину формальних стосунків. Міжособистісний простір впливає на візуальний контакт (контакт очима). Найінформативніший елемент зовнішнього вигляду людини -обличчя. Тому візуальний контакт е надзвичайно важливим у не вербальному спілкуванні Фіксація погляду на іншому означає не тільки зацікавленість, а й зосередженість. Але пильний тривалий погляд на людину викликає в неї відчуття збентеженості й може сприйматися як ознака ворожості. Взаємний візуальний контакт легше підтримувати, обговорюючи приємні питання. З того, як люди дивляться один на одного, можна з'ясувати, які між ними стосунки. Ми схильні довше дивитися на тих, ким захоплюємося, уникаємо погляду в ситуації суперництва. Підтримання візуального контакту допомагає партнеру відчути ставлення до нього співрозмовника. Погляд може регулювати розмову. Коли один з учасників діалогу закінчує говорити, то він дивиться на співрозмовника, очікуючи на продовження бесіди. Під час спілкування інформативну функцію виконують експресивні реакції (від лат. expressio - виразність). До них належать: міміка, пантоміміка, жести, інтонація голосу. Вони характеризують інтенсивність вияву переживань людини. Характерною ознакою міміки (експресивних рухів м'язів обличчя) є її універсальність та специфічність для вираження різних емоцій. Інтерпретація емоцій пов'язана з подвійної) природою міміки. З одного боку, міміка зумовлена природженими факторами відображення універсальних емоцій на обличчі, таких як жах, радість, біль. Вони зрозумілі людям різних культур. З іншого - міміка залежить від особливостей певної соціальної культури, конкретних норм, еталонів. Національні, етнічні, культурні стандарти відбиваються на мімічних реакціях, зумовлюють певну форму їх протікання. Посмішка означає позитивне ставлення до Іншої людини, сльози є універсальною ознакою скорботи, одначе форма вияву цих реакцій - коли, як, як довго слід посміхатися чи плакати - залежить від національних, соціокультурних особливостей. Позитивні емоції досить рівномірно відбиваються на обох боках обличчя, негативні емоції - чіткіше на лівому боці. Найбільш експресивними є туби людини, її брови, рухи м'язів у нижній частині обличчя. Емоційні переживання людини можна визначити з її пантоміміки: жестів, пози, рухів. Жести, міміка, інтонація допомагають людині, яка говорить, зосередити увагу співрозмовника, виразиш своє емоційне ставлення до інформації, яку вона передає. Набір жестів, котрі застосовує людина у спілкуванні, дуже різноманітний. Загальні з них такі: 1) комунікативні жести - замінюють мовлення у спілкуванні й можуть уживатися самостійно: привітання та прощання; погрози, привертання уваги, запрошення, заборони; стверджувальні, запитувальні, за перечув альні, подячні; брутальні й дратівні; 2) підкреслюючі жести - супроводжують мовлення людини й посилюють мовний контекст; 3) модальні жести -виразні рухи, що означають оцінку, ставлення до ситуації. До них належать жести невпевненості, страждання, роздумів, зосередженості, розпачу, відрази, здивування, незадоволення тощо. Аналіз засобів невербальної комунікації дає змогу виявити такий аспект комунікативного процесу, як наміри його учасників. Вони справляють суттєвиий вплив на характер міжособистісних стосунків.