1. Галузі педаго­гічної науки. Обґрунтуйте зв’язок педагогіки з іншими науками. У процесі історичного розвитку між галузями педагогічних знань склалися різноманітні зв'язки та відношення. Так утворилася система педагогічних наук. Система педагогічних наук. Сучасна педагогічна наука охоплює до двадцяти галузей, що сформувалися у процесі розвитку педагогічних знань. До них належать загальна педагогіка, вікова педагогіка, корекційна педагогіка, соціальна педагогіка, професійні педагогіки, історія педагогіки і школи, часткові (предметні) методики та ін. Загальна педагогіка — галузь педагогіки, що вивчає головні теоретичні й практичні питання виховання, навчання й освіти, досліджує проблеми навчально-виховного процесу. Її структуру становлять такі розділи: основи педагогіки, теорія навчання та освіти, теорія виховання, теорія управління навчально-виховним процесом. Вікова педагогіка (дошкільна, шкільна педагогіка, педагогіка дорослих) — галузь педагогіки, що досліджує закони та закономірності виховання, навчання й освіти, організаційні форми і методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп. В умовах гуманізації освіти важливе значення мають навчання і виховання дітей із певними відхиленнями в розвитку. Корекційна педагогіка— галузь педагогіки, предметом якої є виховання, навчання та освіта дітей із вродженими чи набутими відхиленнями у фізичному або психічному розвитку. До неї належать сурдопедагогіка (навчання й виховання глухих і глухонімих), тифлопедагогіка (навчання й виховання сліпих і тих, хто має вади зору), олігофренопедагогіка (навчання й виховання розумово відсталих і дітей з уповільненим розумовим розвитком), логопедія (навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення), виправно-трудова педагогіка (перевиховання неповнолітніх і дорослих злочинців). Наприкінці XX ст. активізувався розвиток соціальної педагогіки. Соціальна педагогіка — галузь педагогіки, що вивчає закономірності та механізми становлення й розвитку особистості в процесі здобуття освіти та виховання в різних соціальних інститутах. Її предметом є соціально орієнтована діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства. Соціальна педагогіка має кілька розділів: агогіка — наука про шляхи запобігання відхилень у поведінці дітей і підлітків; герогіка — наука про соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку; андрагогіка — наука про освіту та виховання людини впродовж усього її життя; віктимологія — наука про різні категорії людей, які стали жертвами насильств та несприятливих умов соціальної організації. У процесі соціологізації особистості важливого значення набуває засвоєння нею норм, правил поведінки та установок, що визначають виконання ролі представника чоловічої чи жіночої статі у суспільстві. Цим питанням займається гендерна педагогіка, яка останнім часом активно розвивається в Україні. Професійні педагогіки — галузі педагогіки, що вивчають особливості, форми і методи навчання людей, які здобувають або мають певний фах (лікувальна, театральна, військова, спортивна педагогіки та ін.). Серед галузей педагогіки, зосереджених на педагогічних проблемах дорослих, інтенсивно розвивається педагогіка вищої школи, яка розкриває закономірності навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах, специфічні проблеми здобуття вищої освіти. До системи педагогічних наук належить також історія педагогіки і школи. Історія педагогіки і школи — галузь педагогіки, що вивчає розвиток педагогічних ідей і практику освіти різних історичних епох. Окрема група педагогічних наук — часткові (предметні) методики. Часткові (предметні) методики — галузі педагогіки, предметом дослідження яких є закономірності викладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін у закладах освіти всіх типів. Інтегруючи напрацювання різноманітних педагогічних галузей, вони концентрують свої зусилля на особливостях опанування знань з конкретного предмета. Подальший розвиток людської цивілізації, очевидно, буде супроводжуватися формуванням нових галузей педагогічних знань. Зв'язок педагогіки з іншими науками. Оскільки проблему виховання особистості вивчають різноманітні науки, педагогіка з ними тісно пов'язана. Міжпредметні зв'язки педагогіки — зв'язки педагогіки з іншими науками, що дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, явища і процеси. Педагогіка пов'язана із соціологією, етикою, естетикою, психологією, анатомією, фізіологією, гігієною людини тощо. Зв'язок її з іншими науками має такі аспекти: — спільність понятійно-категоріального апарату (понять, закономірностей, концепцій, предметів, процесів, критеріїв, методів); — міжпредметна взаємодія (взаємовплив, взаємопроникнення, інтеграція). — запозичення ідей інших наук (наприклад, ідею, згідно з якою «людина формується у діяльності» — з філософії), використання їх методів дослідження (зокрема, анкетування — із соціології), творче опрацювання результатів досліджень інших наук (насамперед психології), участь у спільних дослідженнях; замовлення іншим наукам на вивчення певних явищ. Соціологія, етика, естетика допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно враховувати закономірності людського буття і мислення, надають оперативну інформацію про зміни в науці та суспільстві, коригуючи спрямованість виховання. Психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка — ефективність виховних впливів, які спричиняють зміни в її внутрішньому світі й поведінці. Тому кожен розділ педагогіки спирається на певний розділ психології. Анатомія і фізіологія людини дають змогу зрозуміти перебіг основних фізіологічних процесів людського організму та особливості людини як біологічної істоти. Інформація про функціонування вищої нервової діяльності, першої та другої сигнальних систем, розвиток і функціонування органів чуття, опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної систем обов'язково враховується у навчально-виховному процесі. Знання вимог до гігієни дітей та підлітків оптимізує зміст заходів щодо зміцнення здоров'я, фізичного розвитку школярів, організації їх трудової діяльності, є важливим чинником організації роботи навчальних та дитячих закладів різних типів. Зв'язок педагогіки з медициною є умовою розвитку корекційної педагогіки, що розробляє засоби, які дають змогу досягти терапевтичного ефекту й полегшити процеси соціалізації дітей із вродженими чи набутими відхиленнями в розвитку, компенсувати наявні дефект

2. Методи навчання та їх класифікація.

Метод навчання - спосіб упорядкованої, взаємопов'язаної діяльності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання. Складовим елементом методу навчання є прийом навчання.Прийом навчання - деталь методу, часткове поняття щодо загального поняття "метод". Класифікують методи навчання з урахуванням дидактичного завдання, яке вони мають вирішувати. У класифікації повинна виявлятися внутрішня сутність методу, форма взаємопов'язаної діяльності вчителя та учнів як засіб управління їх пізнавальною діяльністю. У дидактиці існують такі класифікації методів навчання: а) за джерелами передачі й характером сприйняття інформації: словесні, наочні та практичні (С. Петровський, Е. Талант); б) за основними дидактичними завданнями, які необхідно вирішувати на конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями, формування умінь і навичок, застосування отриманих знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов); в) за характером пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі (М. Скаткін, І. Лернер); г) на основі внутрішнього логічного шляху засвоєння знань: індуктивний, дедуктивний, традуктивний, аналітичний, синтетичний, порівняння, узагальнення, конкретизації і виділення головного. Сучасний дослідник педагогіки Ю. Бабанський виокремлює три великі групи методів навчання (кожна передбачає декілька класифікацій), в основу яких покладено: а) організацію та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; б) стимулювання і мотивацію навчально-пізнавальної діяльності; в) контроль і самоконтроль навчально-пізнавальної діяльності. Ця класифікація теж недосконала, оскільки в практиці навчання метод застосовують не ізольовано, а в певному взаємозв'язку і взаємозалежності з іншими методами і прийомами. Проте вона найпослідовніша й найзручніша

3. Процес виховання, його структура та рушійні сили.

Процес виховання - система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Специфіка цього процесу полягає передусім у Його цілеспрямованості. Наявність конкретної мети робить його систематичним і послідовним, не допускає випадковості, епізодичності, хаотичності у проведенні виховних заходів. Особлива роль у формуванні людської особистості належить шкільному вихованню, оскільки цілеспрямований виховний вплив, на неї передбачає не лише виховання позитивних якостей, а й подолання наслідків впливу негативних об'єктивних чинників. Процес виховання складається з мети і завдання, змісту й методики організації виховного впливу, а також його результату і корекції. Структура процесу виховання, спрямованого на формування особистості, охоплює свідомість особистості, емоційно-почуттєву сферу, навички та звички поведінки. Провідну роль відіграє розвиток її свідомості. Свідомість - властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому мисленому їх накресленні і передбаченні наслідків, у регулюванні відносин людини з людиною і соціальною дійсністю. Процес виховання залежить від об'єктивних і суб'єктивних чинників. Об'єктивними чинниками є особливості розбудови України взагалі та системи закладів освіти зокрема, перебудова економіки на ринкових засадах, особливості розвитку соціальної сфери, відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки, розширення сфери спілкування з іноземними громадянами, вплив природного середовища.До суб'єктивних чинників належать соціально-педагогічна діяльність сім'ї та громадських організацій, навчально-виховна діяльність навчальних закладів, цілеспрямована діяльність засобів масової інформації, закладів культури, позашкільних установ, церкви. Процес виховання - динамічний, неперервний, безупинний. Його рушійними силами є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. За своєю природою суперечності можуть бути внутрішніми й зовнішніми. До внутрішніх суперечностей належать: а) суперечність між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно розв'язати вихованцю, і можливостями, що обмежують спрямовані на їх розв'язання його вчинки та дії. Ця суперечність супроводжує виховання особистості, тому її розвиток може призупинитися, якщо не ставити перед нею нових ускладнених завдань; б) суперечність між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями вихованця. Виховний процес повинен так вибудовуватися, щоб його зміст або форми реалізації цього змісту не викликали спротив у вихованця. Серед зовнішніх суперечностей виокремлюють: а) невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї. Нерідко батьки не дотримуються вимог, які висуває до їхніх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні школярів; б) зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на школярів зовнішніх обставин. До таких негативних чинників належать вуличні підліткові групи, низькопробні твори масової культури та ін. Вирішення цієї суперечності можливе лише за умови формування у школярів внутрішньої стійкості й уміння протистояти негативним явищам; в) неоднакове ставлення до учнів учителів, які не завжди дотримуються принципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується ситуативна поведінка, пристосовництво, безпринципність, що негативно позначаються на виховному процесі взагалі; г) суперечність, породжена наявністю в окремих учнів досвіду негативної поведінки, їх постійними конфліктами з педагогами, однокласниками, батьками. Йдеться про сформований динамічний стереотип, такі етапи: 1) визначення сукупності рис і властивостей особистості (певного ідеалу), які слід сформувати у вихованця.  2) вивчення індивідуальних особливостей вихованця (колективу), його позитивних рис, недоліків у характері й поведінці, а також рис, які перебувають на стадії зародження.; 3) реалізація програми виховання, тобто запланованих виховних заходів, що передбачає залучення вихованців до різних видів діяльності,  4) спонукання учнів до самостійної роботи з розвитку особистості. Свідченням настання цього етапу є заняття учня самоосвітою і самовихованням.