45. Сутність систематичного підходу та його реалізація під час аналізу педагогічної діяльності.

48. Загальна характеристика дидактичного проектування. Структура дидактичного проектування.

49. Методика професійного навчання:основні передумови виникнення, цілі курсу. Проблеми сучасної професійної освіти. Основні передумови виникнення курсу «Методика професійного навчання»

Методика викладання зародилася як навчальний предмет у системі професійної освіти вчителів шкіл та являла собою навчальний курс, що розкривав досвід викладання розділів навчального матеріалу окремих навчальних предметів, -методики викладання фізики, математики тощо.

Поняття «навчальний предмет» та «наука» хоча й різняться за своєю суттю, але в той же час пов'язані одне з одним. Якщо наука містить знання про предмет та способи його дослідження, то навчальний предмет - це модель науки, що містить навчаль­ний матеріал, дібраний залежно від цілей та завдань освіти.

Традиційно на початковому етапі становлення галузі знання спочатку з'являється наука, її теоретична та практична основи, після чого, через необхідність передавання знань, з'являються навчальні предмети, які ілюструють ті чи інші аспекти науки.

Методика професійного навчання на початковому етапі виникла як навчальний предмет, у якому зосереджено емпірич­ний досвід викладання тієї чи іншої дисципліни. Інакше кажучи, «методика викладання» була частиною дидактики та розгля­дала рецепти викладання окремих тем або дисциплін у середній школі.

Це було пов'язано з тим, що у процесі свого розвитку дидактика не могла повною мірою розкривати специфіку навчальної роботи абсолютно в усіх дисциплінах, оскільки вивчення таких дисциплін, як математика, фізика, література, має свої характерні особливості. Виходячи з цього, у дидактиці почали виділяти окремі педагогічні дисципліни і серед них методики викладання певних дисциплін, які формувались емпірично і являли собою опис рецептів викладання окремих тем та розділів відповідних дисциплін. Такий підхід допускався під час підготовки викладачів шкіл, оскільки в педагогічних інститутах студентам доводилось вивчати методику викла­дання однієї "Ги максимум двох навчальних дисциплін, зміст яких тривалий час залишався відносно стабільним.

Інша ситуація складалася в системі професійної освіти, де професійна підготовка містила до 10-20 навчальних дисциплін, і дати рецепти їхнього викладання в одному курсі неможливо.

Крім того, у системі сучасної професійної освіти з'являються окремі суперечності, властиві освіті взагалі.

Так, посилюється розбіжність між обсягом необхідної інфор­мації та часом, відведеним на її засвоєння. Це пов'язано із засто­суванням нових технологій, прискореним упровадженням досягнень науки у виробництво, появою зарубіжної техніки на сучасному українському ринку.

Згідно із статистичними даними, знання подвоюються кожні 8,5 років, що свідчить про постійне збільшення обсягу необ­хідної інформації. Унаслідок цього кожен викладач системи професійної освіти повинен за мінімальний термін викласти максимум інформації. При цьому необхідно зважати на те, що до навчального плану постійно вводяться нові дисципліни, пов'язані з економічними, правовими, екологічними аспектами розвитку держави {наприклад, основи правознавства, основи конституційного права, екології тощо), за рахунок яких зменшується кількість годин, відведених на вивчення фунда­ментальних дисциплін.

У той же час виникнення нового устаткування та сучасних технологій не дає права вилучати з навчальних курсів інформа­цію про застаріле устаткування, а також про методи його контролю, монтажу, налагодження та експлуатації, оскільки воно продовжує використовуватися в сучасному виробництві. Унаслідок цього відбувається постійне нарощування навчаль­ного матеріалу на незмінне ядро курсу, проте час на його вивчення постійно зменшується.

Іншою суперечністю в системі професійної освіти є розбіж­ність між низьким рівнем загальноосвітньої підготовки учнів та вимогами до спеціаліста на ринку праці. Це зумовлено тим, що в сучасній середній школі переважають, як правило, репродуктивні методи навчання, які не розвивають творчий потенціал учня, не сприяють формуванню в нього вмінь працю­вати з інформацією, виділяти в ній головне, аналізувати та систематизувати її тощо. У той час як сучасний спеціаліст пови­нен не тільки володіти інформацією, але й уміти застосовувати її в різних професійних ситуаціях.

Крім цих основних суперечностей, у системі професійної освіти існує низка інших, пов'язаних із вимогами до сучасної системи навчання та наявністю дидактичних та технологічних засобів. Це, наприклад, невідповідність між витратами праці педагога та засобами їхньої оцінки і т. ін.

Отже, у сучасній педагогіці професійної освіти існує низка проблем, головними з яких є визначення оптимального обсягу інформації, що має бути засвоєний спеціалістом, та найбільш ефективних способів його навчання. Іншими словами, у сучас­ній професійній освіті виникла проблема: як із мінімальними витратами засобів та часу отримати максимальний результат навчання та підготувати кваліфікованого спеціаліста. Власне кажучи, усі ці проблеми складають проблему оптимізації навчання, яка повинна вирішуватися за допомогою методики професійного навчання. У такому разі сама методика з навчаль­ного предмета перетворилася на науку, головним завданням якої е пошук таких способів, які дозволили б перетворити процес навчання на цілеспрямований механізм із наперед запрограмованим результатом.

Завдання оптимізації навчання повинен уміти вирішувати кожен викладач у межах свого курсу під час підготовки та реалі­зації навчального процесу. Виходячи з цього, у програму освіти інженера-педагога введено навчальний курс «Методика профе­сійного навчання» (далі МПН), мета якого - сформувати вмін­ня оптимізувати систему навчання, тобто створювати такі власні системи навчання, які дозволяли б із мінімальними витратами часу та засобів підготувати кваліфікованого спеціаліста.

Усе викладене вище представлене у такій схемі (рис. 1.1).

Вирішення поставлених завдань неможливе без урахування сучасних тенденцій розвитку системи освіти і, відповідно, без знання наукових підходів до організації та реалізації на­вчально-виховного процесу в професійних навчальних закладах. Тому далі наводяться сучасні тенденції розвитку освіти та наукові підходи до її організації та реалізації.

Сучасні тенденції розвитку освіти безпосередньо пов'язані з тими вимогами, які висуваються до спеціаліста на даному етапі розвитку суспільства. Необхідно відзначити, що у зв'язку з інтеграцією світового співтовариства ці вимоги на сьогодні висуваються до спеціалістів усіх країн світу, у тому числі й до спеціалістів України.

Випускник професійного навчального закладу, який буде жити та працювати у XXI столітті, для того, щоб протягом усього життя мати можливість знаходити собі роботу і, відповідно, засоби для існування, повинен у першу чергу мати такі якості:

- адаптуватися у мінливих професійних та життєвих ситуа­ціях, виробляти вмін

необхідні йому знання, вдало застосовувати їх на практиці під час вирішення різноаспектних професійних завдань;

• мати самостійне критичне мислення, уміти бачити проблеми, що виникають, та знаходити способи їх вирішення, уміти орієнтуватися на ринку праці, передбачати та прогнозувати появу нових професій, спеціальностей і спеціалізацій, визначати, яким чином наявні у нього знання можна застосувати на практиці;

• мати здатність генерувати ідеї та самостійно мислити;

• грамотно працювати з інформацією (уміти добирати необхідні факти, аналізувати їх, висувати гіпотези, робити необхідні узагальнення, зіставляти різні варіанти рішень, робити аргументовані висновки);

-бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах, уміти співпрацювати в різних галузях, у різних ситуа­ціях, уміти знаходити вихід із будь-яких конфліктних ситуацій;

- самостійно працювати над розвитком власної мораль­ності, інтелекту, культурного рівня.

Згідно з вимогами, які висуваються до сучасного спеціаліста, стратегічним напрямом розвитку системи освіти є визначення особистісно-орієнтованої освіти, тобто такої, в якій особистість уч­ня була б у центрі уваги психолога, педагога, освіти, в якій провід­ною була б навчально-пізнавальна діяльність, а не викладання.

Іншою тенденцією розвитку сучасної освіти є той факт, що розвиток стає ключовим словом педагогічного процесу, сут­ністю, глибинним поняттям навчання. Це виявляється в поси­ленні практичної спрямованості змісту курсів природничо-наукового, гуманітарного та соціально-економічного циклів дисциплін, у зміні акцентів у навчальній діяльності, спрямо­ваних на інтелектуальний розвиток учнів шляхом зменшення частки репродуктивної діяльності.

Усі ці тенденції знаходять відображення в сучасних підходах до аналізу та побудови освіти, запропонованих педагогами, практиками та дослідниками.

Викладачеві XXI століття необхідно володіти сучасними методами наукових досліджень, які використовуються в педа­гогіці, уміти застосовувати їх на практиці під час побудови та реалізації оптимальних педагогічних систем. Для цього в під­ручнику наводяться найбільш прогресивні й актуальні підходи до освіти педагогів у Європі, а також поширені способи педаго­гічного аналізу: системний, діяльнісний і технологічний підходи до навчання.

Найбільш прогресивним на сьогодні є підхід до побудови програми інженерної педагогіки, запропонований 1972 року А. Мелецинеком, який і досі застосовується у Європі для навчання сучасних викладачів технічних ВНЗ.

Як справедливо відзначає А. Мелецинек, предметом інженерної педагогіки є все те, на що спрямоване покращення навчання технічних дисциплін, і всі види діяльності викладачів, які стосуються цілей, змісту та форм навчання.

У західних, країнах 40 років тому виникла проблема навчання викладачів інженерних дисциплін, які прийшли до ВНЗ із виробництва. Вони мали величезний досвід роботи, але не вміли викладати. Для їх навчання залучили педагогів із класичних університетів. Після прослуховування кількох лекцій інженери відмовилися далі слухати цей курс, бо, на їхню думку, він не навчав їх конкретній педагогічній діяльності, а давав лише загальне уявлення про категорії педагогіки.

Адольф Мелецинек, інженер за фахом, вирішив пристосувати курси педагогіки та психології для навчання інженерів. При цьому він ураховував такі особливості інженерної діяльності:

• технологічність і цілеспрямованість;

• алгоритмізацію;

• наукове обґрунтування;

• процесуальність (кожна дія служить певній меті);

• системність.

Результатом цього стало створення курсу інженерної педагогіки, основними принципами якого є:

• інтегральний характер;

• науковість;

• системність;

• зв'язок теорії з практикою.

Розглянемо основні принципи побудови цього курсу.

П роцес навчання в сучасній педагогіці розглядається як ціле­спрямована

взаємодія викладача та учнів, мета якої - досяг­нення результату навчання. Схематично цей процес може бути представлений таким чином (рис. 1.2):

Такий процес, як і будь-який інший, підлягає певним законо­мірностям та перебуває під впливом певних чинників. До них належать:

-цілі викладання (Ц) (навіщо викладають?); -навчальний матеріал (НМ) (що викладають?);

• психологічна структура (ПС) (кому викладають?); -соціальна структура (СС) (де викладають?);

• засоби навчання (ЗН) (за допомогою чого?);

• методи навчання (МИ) (як?).

Інакше кажучи, чинники, що впливають на навчальний процес, можна представити у вигляді питань: для чого - що -кому - де - чим (за допомогою чого) - як викладають¹?

Питання «навіщо викладають?» визначає найважливіший чинник навчального процесу - чинник його мети.

Питання «що викладають?» визначає навчальний матеріал, або зміст навчальної дисципліни.

Питання «кому викладають?» зіставляється з чинником, який ураховує вплив на навчальний процес психомедичних якостей учнів, він визначає «психологічну структуру навчальної групи».

Питання «де викладають?» визначає чинник соціальної структури, котрий характеризує соціокультурне середовище, з якого вийшли учні і де здійснюється процес викладання.

Питання «за допомогою чого?» стосується використовуваних на занятті засобів, за допомогою яких здійснюється процес навчання.

Відповідь на питання «як викладають?» є найцікавішою для практика, вона визначає методи навчання.

Метод навчання у цьому випадку є функцією п'яти педаго­гічних змінних і може бути записаний у такому вигляді:

МH = f (Ц, НМ, ПС, СС, ЗН).

У своїй книзі А. Мелецинек поділяє цілісний процес навчан­ня на окремі елементи та розглядає вплив кожного чинника на систему навчання. Такий же підхід буде використано І для побудови нашого курсу «Методика професійного навчання».

Порівняльний аналіз цих педагогічних систем продемон­стрував, що вони мають однакові принципи, однаковий зміст, цілі та способи навчання. Але разом із тим є певні особливості вітчизняної сучасної інженерної педагогіки, на які хотілося б звернути увагу.