34. Способи формування базового матеріалу.

Способи формування базового матеріалу реалізують міжтемні зв'язки. До цих способів пред'являються вимоги повного охоплення базового матеріалу і швидкість його засвоєння відповідно з цим формування базового матеріалу має здійснюватися шляхом швидкого і чіткого відтворення необхідної інформації з метою її відновлення в пам'яті учнів. Для цього викладачу необхідно попередньо представити задану інформацію в вигляді опорного конспекту або логічної структури.

Іншим способом формування базового матеріалу є включення його в орієнтовну основу діяльності при викладі нового матеріалу У цьому випадку текст викладу слід будувати з урахуванням базового матеріалу, доповнюючи деякі його розділи і підрозділи

Третім, найбільш ефективним способом формування базового матеріалу, є вирішення завдань з міжпредметних вмістом. Це сприяє узагальненню та систематизації знань з кількох предметів одночасно, досягається єдність і взаємозв'язок, формуються комплексні вміння. Продуктом діяльності з формування базового матеріалу.

Одним з основних способів формування базового матеріалу є повторення. Повторення повинно відповідати таким вимогам:

1.Базовий ( повторюваний ) навчальний матеріал повинен відтворюватися не завжди в тому порядку, в якому він вивчався . Логіка відтворення матеріалу в даному випадку визначається його значенням у подальшій навчальній діяльності, у суспільному та особистому житті, ступенем його труднощі в

процесі оволодіння внутріпредметними і міжпредметні зв'язки.

2.Повторення має вестися на базі нового технічного матеріалу. Так, якщо при поясненні був використаний один тип (марка) електродвигуна, то при повторенні необхідно використовувати інший його тип або марку. Технічний матеріал для повторення бажано накопичувати в кабінеті, використовувати натурне обладнання, збирати виставкові проспекти про новій техніці. 3.В процесі повторення навчають, повинні дізнаватися нові відомості,

подробиці і деталі досліджуваних об'єктів новий матеріал яких навчають дізнаються при ознайомленні із зразками деталей, при зіставленні досліджуваних пристроїв з відомими пристроями, при аналізі різних схем . 4.Необходімо використовувати питання творчого характеру, пошук відповідей на які вимагає нестандартного підходу поряд з ними слід давати питання на повторення основних визначень, законів, формул. 5.Широко використовувати таблиці, графіки, схеми, технологічні карти.

35. Поняття мотивації в навчанні. Класифікація навчальної мотивації.

Мотивація_ це так звані психічні явища,що стали спонуканням до виконання тієї або іншої дії,учинку,що визначають активність особистості та її спрямованість на досягнення запланованого результату.

Мотивація навчальної діяльності є найважливішим компо­нентом технології навчання в цілому, і від неї багато в чому залежить результат навчання та формування професійних умінь. Навчальна мотивація визначається як окремий вид мотивації, включений у пізнавальну діяльність.

Мотивація в широкому плані відповідає на запитання: що спонукає людину до діяльності, якими є мотиви її здійснення? У найзагальнішому плані мотив – це те, що визначає, стиму­лює, спонукає людину до здійснення будь-якої дії, включеної в зумовлену цим мотивом діяльність.

Як справедливо відзначив С. Л. Рубінштейн, «світоглядні почуття виступають як внутрішні умови, включені в загальний ефект, визначені закономірним відношенням зовнішніх і внут­рішніх умов. Від такого узагальненого, підсумкового ставлення людини до життя залежить і поведінка людини в будь-якій ситуа­ції, у якій вона перебуває, І ступінь її залежності від тієї ситуації або свободи в ній».

Іншими словами, мотивація розглядається як складний багато­рівневий регулятор життєдіяльності людини. Із цього випливає важливість мотивації в навчальному процесі, оскільки вона визна­чає поведінку учня і, отже, істотно впливає на результат навчання.

Мистецтво мотивації є невід'ємною якістю викладачів і май­стрів виробничого навчання, які працюють творчо.

Одним із показників результативності мотиваційного компонента навчання є швидкість включення викладача у на­вчальну діяльність, стійкість інтересу до неї, наполегливість У вирішенні навчальних проблем.

Говорячи про цілі мотивації, можна відзначити, що моти­ваційні технології покликані сприяти швидкому включенню учнів у професійну навчально-пізнавальну й навчально-вироб­ничу діяльність без тривалого «вживання» в роботу, підтри­мувати діяльність на необхідному рівні активності.

Мотиваційний компонент дидактичного процесу повинен знімати напруженість у процесі навчання, створювати атмо­сферу позитивного емоційного настрою і співробітництва учас­ників педагогічного процесу, орієнтувати учнів на практич­ний зміст їхньої навчальної діяльності та підвищувати оцінки особистості в очах оточення.

Мотивація не виникає сама по собі. її формування - завдання й ознака майстерності педагога.

Мотив – усвідомлена потреба, яка викликає активність людини й визначає спрямованість цієї активності.

Стимул – спонукальна причина (звичайно зовнішній вплив), що суб'єктивно сприймається й викликає спрямовану активність людини. У деяких випадках стимул може стати мотивом, для чого людина мусить усвідомити стимул, «переробити» та від­бити його у свідомості. У цьому випадку можна говорити про мотивування або мотивовану поведінку особистості.

Мотивування – пояснення людиною причин своїх дій із поси­ланням на обставини, що спонукали її до вибору певної дії. Мотивування може виступати як одна з форм усвідомлення людиною справжніх мотивів її поведінки.

Мотиваційна поведінка – це результат дії двох чинників: особистісного та ситуаційного.

Чим відрізняється внутрішня мотивація від зовнішньої?

У сучасній педагогічній і психологічній літературі виділя­ється два типи мотивації - зовнішня й внутрішня.

Зовнішня мотивація заснована на заохоченнях, покараннях та інших видах стимуляції, які або спрямовують, або гальмують пове­дінку людини.

У разі зовнішньої мотивації чинники, що регулю­ють поведінку, не залежать від внутрішнього «Я» особистості.

Підґрунтям внутрішньої мотивації є чинники, які походять із внутрішнього усвідомлення особистістю своєї поведінки, вони не залежать від заохочень, крім власної активності. «Люди поринають у діяльність заради неї самої, а не для досягнення яких-небудь зовнішніх нагород. Така діяльність є самоціллю, а не засобом для досягнення іншої мети».

36. Алгоритм діяльності викладача з проектуванням мотиваційних технологій.

37. Характеристика процесу засвоєння професійної діяльності.

38. Загальна структура діяльності викладача щодо розробки технологій навчання.

40. Алгоритм діяльності викладача під час створення начально-змістових матеріалів.

41. Перспективно-тематичний план. Етапи його розробки.

Перспективно-тематичний план (ПТП) навчального процесу з дисципліни - це організація і методична розробка системи занять по всьому навчальному предмету спрямована на забезпечення зв'язку теоретичним навчанням і виробничим навчанням, широке застосування засобів, методів і форм навчання, на підвищення самостійності активності та контролю виконання програми. Перспективно-тематичний план (календарно-тематичний план) – погодинна розбивка навчального матеріалу згідно розділів.

У підготовці вчителя до занять центральне місце займає планування навчального процесу.  Завдяки плануванню стає можливим передбачити всі дії вчителя й учнів на заняттях у майстернях, у відповідності з цілями і завданнями трудового навчання, його принципами та іншими вимогами, що пред'являються до роботи з учнями.  У процесі планування навчальної роботи у кожного вчителя повинні з'явитися наступні документи, які й визначатимуть його роботу протягом всього року:  1. Календарний план.  2. Перспективно-тематичний план.  3. Поурочний план.  4. План розвитку навчального кабінету (майстерні) на рік.  5. Перспективний план розвитку навчального кабінету (майстерні) на 3-5 років.  6. План позакласної роботи вчителя технології.  Підготовка вчителя до занять починається зі складання календарного плану.  Календарний план може складатися відразу на весь навчальний рік, на півріччя, або на навчальну чверть. Весь матеріал навчальної теми вчитель розподіляє на уроки. При цьому вирішується питання про розробку системи уроків по кожній темі, тобто такій їх сукупності, при якій забезпечується дидактично обгрунтована взаємозв'язок між ними. У календарному плані пишуться теми кожного уроку в їх логічній послідовності; виріб, який учні повинні виготовити на уроці; дата проведення уроку або номер тижня, якщо є декілька паралельних класів. Календарний план потрібен для того, щоб точніше визначити логічну та тимчасову послідовність вивчення навчального матеріалу. Цей план дає можливість в будь-який момент перевірити швидкість вивчення програмного матеріалу і, в разі необхідності, вчитель може скорегувати відставання або випередження в проходженні програми.  Аналіз роботи передових учителів показує, що, будуючи систему уроків з тієї чи іншої теми, необхідно враховувати:  1. Місце теми в навчальному предметі і коло знань, умінь і навичок, якими повинні оволодіти учні.  2. Зв'язок теорії з практикою.  3. Значення матеріалу теми для розвитку пізнавальних можливостей учнів.  4. Готовність учнів до засвоєння нової теми.  5. Логіку викладу матеріалу.  6. Можливість творчої роботи учнів.  7. Очікуваний результат вивчення теми.  8. Зв'язок уроків з позакласною роботою учнів.  Знаючи заздалегідь зміст кожного заняття, учитель має можливість визначити підготовленість учнів і поставити перед ними завдання з повторення пройденого матеріалу.  У результаті всієї зазначеної вище роботи вчитель може переходити до розробки перспективно-тематичного плану. Строго певної форми перспективно-тематичного плану немає, тому в різній методичній літературі можна побачити різні його форми. Але у всіх увага звертається на вибір типів уроків, зв'язки між ними, методи навчання, об'єкти роботи учнів та ін