1.2. Поняття, зміст та класифікація особистих немайнових прав в міжнародному приватному праві

Особисті немайнові права - права, які довічно належать кожній фізичні особі від народження або за законом, юридичній особі з моменту державної реєстрації (крім тих, які за своєю природою притаманні тільки людині), тісно пов'язані з ними та не мають економічного змісту [22, c.279].

За висновком професора З.В. Ромовської, особисте немайнове право – це право, яке виникає з приводу благ, позбавлених економічної цінності, тісно пов’язане з особистістю уповноваженого, а тому не передається і не відчужується від нього [20, с. 23].

Л.В. Малюга, розрізняючи особисті немайнові права та відносини, зазначає, що особисті немайнові відносини 9не пов’язані з майновими), врегульовані нормами права, - це правові зв’язки між суб’єктами з приводу особистих немайнових благ, а з цього випливає, що особисті немайнові права у цивільному праві – це суб’єктивні права громадян та юридичних осіб; вони виникають у зв’язку з регулюванням нормами цивільного права особистих немайнових відносин, не пов’язаних з майновими [12, с. 48].

Досліджуючи систему особистих немайнових прав у цивільному праві, Л.В. Федюк надала визначення, що особисті немайнові права – це абсолютні суб’єктивні права, які належать кожній фізичній особі, є невіддільними від неї, не мають економічного змісту, володіють властивістю індивідуалізації особи, що виникають у неї від народження (чи за законом) та належать їй довічно [24, с. 110].

Як стверджує Н.О. Давидова, особистим немайновим правом фізичної особи є особисте, абсолютне, довічне право, яке не має майнового еквівалента, об’єктом якого є нематеріальні (духовні) блага, що притаманно всім і кожному не залежно від інших прав, і виникає від народження або за законом та не відчужується [10, с. 34].

Таким чином, на сьогодні не існує єдиного визначення особистих немайнових прав, яке б найповніше розкривало його суть. Щоб надати таке визначення особистого немайнового права, необхідно розкрити ознаки даного поняття.

Особистим немайновим відносинам притаманні такі ознаки:

- утворюються в духовній сфері життя суспільства і не мають майнового, економічного змісту (хоча можуть бути пов'язані з майновими правами). У так званих чистих особистих немайнових відносинах відсутній безпосередній зв'язок з майновими відносинами;

- мають особистий характер, оскільки складаються з приводу особливої категорії об'єктів - немайнових благ (життя, здоров'я, особиста недоторканість, ім'я, честь, гідність тощо), які неможливо відокремити від конкретної особи;

- мають абсолютний характер. Так, людині, їх носію, протистоїть необмежене коло зобов’язаних осіб, кожна з яких повинна утримуватися від порушення цих прав. Якщо у відносних правовідносинах заздалегідь відомі обидва суб’єкти цих відносин, то в абсолютних - відомим є тільки один суб’єкт (носій особистого права), інший суб’єкт або суб’єкти (зобов’язані особи) - невідомі. Їх існує невизначена кількість, і кожний з них зобов’язаний не порушувати особистого права, що охороняється законом. І тільки у разі порушення особистого права виділяється з невизначеної кількості зобов’язаних утримуватися від порушення осіб порушник, який і є суб’єктом відповідальності;

- належать кожній без винятку фізичній особі та спрямовані на її розвиток;

- їх виникнення та припинення пов'язане, як правило, із народженням та смертю фізичної особи і більшості з них вона не може бути позбавлена [22, c. 281].

Виходячи з вищезазначеного, особисте немайнове право - це абсолютне суб'єктивне право, що належить кожній фізичній особі, є невіддільним від неї, не має економічного змісту, має властивість індивідуалізації особи, яке виникає у неї від народження (чи за законом) та належить їй довічно. Це є міра можливої поведінки управомоченої особи щодо невіддільних від її особистості абсолютних благ немайнового характеру, які позбавлені економічного змісту і надають людині можливість за своїм розсудом, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку в сфері особистого життя.

Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи на власний розсуд, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Фізична особа не просто має повноваження визначати власну поведінку в сфері свого приватного життя, а вчиняти це вона може вільно та на власний розсуд. Така конкретизація означає, що при визначенні своєї поведінки фізична особа користується тільки доброю волею та власними інтересами. І тому, у випадку, коли поведінка зумовлюється іншими мотиваційними чинниками, наприклад, насильством, погрозою, обманом, або ж буде вчинятись не на власний розсуд фізичної особи, наприклад, під впливом наркотичного, алкогольного чи іншого сп'яніння, то така поведінка може бути визнана неправомірною та такою, що не складає зміст особистого немайнового права [27, c. 115].

Одну з перших класифікацій особистих немайнових прав запропонував В. Рясенцев, виокремивши такі види цих прав: 1) особисті права, сутність яких становлять немайнові блага, невіддільні від особистості (життя, здоров’я, недоторканність особистості); 2) особисті права, в основі яких — немайнові блага, що індивідуалізують особу в колективі (ім’я, честь, гідність тощо); 3) особисті немайнові права у сфері шлюбно-сімейного права; 4) особисті немайнові права у сфері творчої діяльності, а також інтереси, що випливають з реалізації права на відпочинок, різноманітні культурні потреби та ін.; 5) особисті немайнові права, в основі яких — майновий інтерес [21, с. 26-27].

Л.О. Красавчикова вперше використала такий кваліфікаційний критерій як мету, на досягнення якої спрямоване відповідне особисте немайнове право. Обґрунтувала класифікацію особистих немайнових прав залежно від ієрархії потреб, які покликані забезпечити ці права. Такі потреби вона класифікувала на: а) фізіологічні (потреби першого рівня) — право на життя, здоров’я, безпечне довкілля, свободу та особисту недоторканність; б) соціальні (потреби другого рівня) — право на ім’я, честь, гідність, ділову репутацію, приватне життя, свободу пересування та ін. [11, с. 22-24].

Більшість науковців, класифікуючи особисті немайнові права, застосовують такий критерій, як цільова спрямованість особистих немайнових прав або взагалі розмежування відбувається без будь-яких критеріїв. Виокремлюють такі види особистих немайнових прав:

1) права, спрямовані на індивідуалізацію особи, тобто індивідуалізують особу в суспільстві;

2) права, що забезпечують фізичну недоторканність особи;

3) права, спрямовані на забезпечення недоторканності внутрішнього світу;

4) права, спрямовані на автономне існування особи;

5) права, що забезпечують недоторканність особистого життя громадян;

6) права, спрямовані на особисту недоторканність, свободу, на життя та здоров’я;

7) права на нематеріальні блага, втілені в самій особі;

8) права захисту від протиправного втручання у сферу приватного життя;

9) права на охорону інтелектуальної та іншої діяльності;

10) права, що сприяють всебічному розвитку особистості;

11) права на свободу творчості [8, с. 324].

Загальноприйнятою є класифікація особистих немайнових прав на дві групи:

- права, що забезпечують природне існування фізичної особи: право на життя; право на охорону здоров’я; право на усунення небезпеки, що загрожує життю і здоров’ю; право на надання медичної допомоги; право на інформацію про стан свого здоров’я; право на таємницю про стан здоров’я; права фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров’я; право на свободу; право на особисту недоторканність; право на донорство; право на сім’ю; право на опіку або піклування; право на безпечне для життя і здоров’я середовище;

- та права, які забезпечують соціальне буття фізичної особи: право на ім’я, його зміну й використання імені; право на повагу до гідності та честі; право на повагу до людини, яка померла; право на недоторканність ділової репутації; право на індивідуальність; право на особисте життя та його таємницю; право на інформацію; право на особисті папери, розпорядження ними та ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів; право на таємницю кореспонденції; право на захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- і відеозйомок; право на охорону інтересів особи, зображеної на фотографіях та у інших художніх творах мистецтва; право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості; право на місце проживання; право на недоторканність житла; право на вибір роду занять; право на свободу пересування; право на свободу об’єднання; право на мирні зібрання [8,

с. 197-198].

Таким чином, особисте немайнове право - це міра можливої поведінки управомоченої особи щодо невіддільних від її особистості абсолютних благ немайнового характеру, які позбавлені економічного змісту і надають людині можливість за своїм розсудом, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку в сфері особистого життя. Його розвиток та становлення в міжнародному приватному праві вмістив в себе основні три покоління прав людини і нове четверте покоління, що являють собою історичний етап в еволюції уявлень про права людини, визначений хронологічними рамками, доповненими за змістом нормативно-правовими актами.