
- •1. Предмет політології, її зміст і методи
- •2. Місце політології в системі наук про політику. Закони і категорії науки.
- •3 .Сучасна транзитологія. Проблеми демократичного транзиту.
- •5. Политика как общественное явление. Сущность, структура и функции.
- •6. Мислителі Середньовіччя про сутність і форми реалізації влади (Аврелій Августін, Фома Аквінський, Марсилій Падуанський).
- •7. Раціонально-критичне розуміння політики мислителями Нового часу (т.Гоббс, Дж.Локк, ш.-л. Монтескьє, ж.-ж.Руссо).
- •8 .Основні риси політичних ідеологій. «Посткласичні» ідеологічні течії у хх1 ст.
- •1. Неолиберализм
- •2. Неоконсерватизм и новые правые
- •3. Идеологические поиски социалистов
- •4. Коммунитаризм
- •5. Феминизм
- •6. Антиглобализм
- •9. Особливості розвитку політичної думки України (кінець х1х – поч.Хх ст) (м.Грушевський, в.Липинський, м.Шаповал).
- •Вопрос12. Влада: природа, ресурси, структура
- •13 Політична влада у контексті глобалізації (Елвін Тоффлер “Метаморфози влади”).
- •14. Права людини: поняття, історія боротьби за виживання та їх еволюція в умовах глобалізації.
- •16. Поняття, структура та функції політичної системи. (Концепції д.Істона, г.Алмонда)
- •15. Основні ідеї праці м.Вебера “Політика як покликання та професія”.
- •17. Поняття і типологія політичних режимів. Особливості політичного режиму сучасної України.
- •19. Характерні риси і різновиди тоталітарних політичних режимів.
- •20. Авторитарний політичний режим. Головні відмінності авторитаризму від тоталітаризму.
- •22. Демократія: загальні ознаки, види, форми і типи. Складність демократичного правління
- •23. Походження і сутність держави. Ознаки держави.
- •24. Основні напрями зовнішньої політики України.
- •25. Перелічить аспекти принципу поділу влади. Проблема оптимізації цього принципу у сучасній Україні.
- •26. Соціальна держава. Умови формування, типи, основний зміст діяльності.
- •27. Місцеве самоврядування: поняття, завдання та принципи. Європейська хартія про місцеве самоврядування й зміст Закону України про місцеве самоврядування.
- •28. Політична свідомість: загальне поняття, структура і типи.
- •29. Специфіка формування громадянського суспільства в Україні.
- •30. Соціально-етнічні спільноти як суб’єкти та об’єкти політики.
- •31. Етнонаціональні відносини: сутність та особливості на пострадянському просторі.
- •32. Головні напрямки державної політики України у сфері міжнаціональних відносин.
- •33. Ознаки правової держави. Протиріччя становлення правової держави в Україні.
- •34. Сутність і цілі економічної політики України на шляху до Європи.
- •35. Трансформація суспільства і проблеми соціальної політики. Особливості формування соціальної політики в Україні.
- •36. Політичні технології: суть і особливості реалізації.
- •37. Економічні функції держави в умовах ринкової економіки.
- •38. Проблеми соціальної політики у сучасній Україні.
- •39. Доктрина державного суверенітету у працях ж.Бодена, т.Гоббса та народного суверенітету ж.Ж..Руссо.
- •41. Політичне лідерство в Україні: типи лідерів та специфіка їхнього впливу.
- •42. Ефект “майдану” і політична система України після кризи 2004 р. Та 2007 р.
- •43. Особистість як суб’єкт і об’єкт політичної діяльності. Типологія особистостей за рівнем політичної активності.
- •44. Критерії демократії Поппера. Типи демократії.
- •45. Класичні теорії політичних еліт (в. Парето, г. Моска, р. Міхельс)
- •46. Сучасні теоретичні уявлення про сутність і роль політичних еліт.
- •47. Особливості президентської виборчої кампанії в Україні у 2009-2010 рр.
- •48. Типологія сучасних політичних ідеологій.
- •50. Форми державного правління та адміністративно-територіального устрою держави
- •51. Групи інтересів: поняття, функції, типологія
- •Функції груп інтересів
- •52. Політичні партії в демократичному суспільстві. Функції партійних програм у електоральному процесі.
- •53. Громадські об’єднання і рухи: поняття, зміст і особливості діяльності.
- •2) За поставленими цілями — соціально-вартісні й асоціальні, політизовані й неполітизовані;
- •54. Поняття і типи партійних систем. Проблеми функціонування політичних партій в Україні.
- •55. Пряма та репрезентативна форми демократії
- •Плюси і мінуси кожної форми демократії.
- •56. Політична культура як соціальний феномен. Типологія політичної культури за Алмондом і Вербою.
- •Типологія політичних культур
- •57. Функції засобів масової інформації в українському суспільстві.
- •58. Проблеми ефективності влади у транзитивних суспільствах. Необхідність реформування політичної системи України.
- •59. Політичні конфлікти: теоретичне осмислення і типологія.
- •60. Концепція розподілу функцій влади та особливості її реалізації у сучасній Україні.
- •61. Місце і роль політичних партій в українському суспільстві.
- •62. Виборчі системи: типи, значення у політичному процесі.
- •63. Переваги і недоліки пропорційної виборчої системи. Зміст і основні характеристики виборчої системи в Україні.
- •64. Переваги і недоліки мажоритарної виборчої системи.
- •65. Національні інтереси суверенної України та їх реалізація. Співвідношення національних інтересів та загальноцивілізаційних цінностей за умов глобалізації.
- •66. Особливості президентської виборчої кампанії в Україні у 2004 р.: її результати та наслідки.
- •67. Виборча система і форма правління. Пошуки ефективного поєднання.
- •68. Взаємодія форм правління, партійних і виборчих систем.
- •69. Євроатлантичний вибір України в контексті глобалізації.
- •70. Глобалізація – новітня політична ідеологія Заходу (е.Валлерстайн, с.Хантінгтон, о.Тоффлер, о.Панарін).
- •71. Взаємозв’язок економіки та політики. Особливості економічної політики.
- •72. Національний інтерес. Політика України в галузі національних відносин.
- •73. Смисл і призначення терміна «легітимність». М.Вебер про типи легітимності влади у роботі «Політика як покликання та професія».
- •74. Характеристика політичної системи Української держави.
- •75. Політичні рішення і типологія їх реалізації у тоталітарному демократичному суспільствах.
60. Концепція розподілу функцій влади та особливості її реалізації у сучасній Україні.
Суспільно-політичне життя сучасної України засвідчує не тільки здобутки в державно-політичній сфері, а й низку проблем, пов’язаних, зокрема, із реалізацією принципу поділу функцій влади. Політична практика взаємовідносин вищих органів державної влади в Україні часто демонструє їх деструктивну поведінку та недієздатність, відсутність сталої співпраці гілок влади для проведення життєво необхідних економічних, соціальних і політичних реформ.
Під час реалізації політичної реформи в Україні виникла низка проблем, як то: забезпечення функціональної спроможності представницького органу, адекватної політичній і соціальній ролі парламенту в умовах парламентарно-президентської форми правління, забезпечення функціональної самостійності і стабільності виконавчої влади, пошук відповідної національним політичним реаліям моделі парламентського способу формування Уряду України, вироблення механізму реального співробітництва Верховної Ради й Кабінету Міністрів України, визначення оптимального на сучасному етапі розвитку України положення в системі вищих органів державної влади Президента України, відсутність гарантій незалежності судової гілки влади та забезпечення її позаполітичного статусу. Це вимагає здійснити аналіз світового та вітчизняного досвіду теоретичного осмислення принципу поділу функцій влади як одного з найефективніших способів її організації та функціонування й запропонувати нові схеми його практичної реалізації в сучасній Україні, критично переглянути модель поділу функцій влади, запропонувати шляхи її реформування на найближчу перспективу.
Вироблення механізму узгодженої взаємодії вищих органів державної влади України в рамках принципу поділу функцій влади є одним із найактуальніших завдань в політичному житті України.
Розв’язання сучасних проблем національного державотворення зумовлює потребу в теоретичних працях, спрямованих на створення механізму поєднання вимог збереження єдності державної влади з її функціональною диференціацією. Відсутність системних досліджень з цієї проблематики негативно впливає на діяльність державних органів, на збереження цілісності та єдності державної влади, призводить до складних конфліктів між гілками влади. Як наслідок, питання, пов’язані з практикою реалізації принципу поділу функцій влади в Україні, набувають особливої суспільно-політичної значущості.
Становлення реального поділу функцій влади в сучасній Україні видається неможливим поза попереднім теоретичним усвідомленням сутності його найважливіших елементів та інститутів, зокрема, функцій у системі стримувань і противаг “політичних”, вищих органів державної влади, на яких лежить основна й безпосередня відповідальність за демократичний напрям розвитку національної державності.
61. Місце і роль політичних партій в українському суспільстві.
Партии знаменовали собой определенный этап в усложнении политической системы индустриального типа. Они возникли как результат ограничения абсолютной монархии, включения в политическую жизнь "третьего сословия", всеобщего избирательного права (XIX в.), послуживших значительному развитию представительной системы. Оно означало, что не только выполнение управленческих функций стало требовать расширения состава политической элиты, но и само ее рекрутирование превратилось в дело избирательного корпуса. Теперь те, кто хотел сохранить (или приобрести) власть и влияние, должны были обеспечить себе массовую поддержку. Именно партии стали этими законными орудиями артикуляции интересов различных групп избирателей и отбора элиты.
Правда, первоначально партии представляли собой не сплоченные объединения, нацеленные на борьбу за власть, а различного рода клубы, литературно-политические образования, являвшиеся формой объединения единомышленников (Клуб кордельеров времен Великой французской революции или "Реформ Клаб", возникший в Англии в 30-е гг. XIX в.). Первые же партии, боровшиеся против феодальной власти, были созданы сторонниками либеральных воззрений (виги в Великобритании, прогрессивная партия Германии, Бельгийская либеральная партия и т.п.).
Таким образом, исторически партии формировались как представительные структуры, выражавшие определенные групповые интересы; как институты, оппозиционные государству и другим политическим объединениям; как союзы единомышленников. Эти черты, выражая относительную самостоятельность и независимость от государства политических позиций известных групп населения, способствовали восприятию партий как источников кризисов и раскола общества. Причиной в основном такого негативного отношения к партиям было повсеместное распространение убеждения в том, что только государство является выразителем народного суверенитета (либеральная традиция) и общей воли общества (феодально-аристократическая и монархическая традиции). Не случайно, к примеру, Дж. Вашингтон в "Прощальном послании" американскому народу говорил об опасных последствиях "партийного духа", характеризуя партии как "готовое оружие" для подрыва власти народа и узурпации власти правительственной. Отрицательно относились к партиям и другие политики и ученые, среди которых А. Токвиль и Дж. Милль. В то же время, например, Ф. Бэкон и Э. Берк были к партиям более лояльны, а Н. Макиавелли даже считал их по-своему полезными, поскольку "умудренные пагубным опытом других" (уже испытавших порожденные партиями вражду и раздоры) граждане "научились бы сохранять единство"112.
Только постепенно, по мере развития парламентских, конституционных основ буржуазной государственности, партии укрепили свой политический и правовой статус. И в настоящее время они представляют такой институт власти, без которого не может осуществляться выборное формирование государственности, легальное завоевание различными слоями населения ведущих политических позиций.
Итак, в результате исторического формирования партия заявила о себе как специализированная, организационно упорядоченная группа, объединяющая наиболее активных приверженцев тех или иных целей (идеологий, лидеров) и служащая для борьбы за завоевание и использование политической власти. Воплощая право человека на политическую ассоциацию с другими людьми, партия отображает общегрупповые интересы и цели разнообразных (социальных, национальных, конфессиональных и проч.) слоев населения, их идеалы и ценности, утопии и идеологии. Через этот институт люди выдвигают свои групповые требования к государству и одновременно получают от него обращения за поддержкой в решении тех или иных политических вопросов. Таким образом партия развивает как прямые, так и обратные связи народа и государства.
От всех других политических институтов, в том числе и групп интересов, партию отличают свойственные ей функции и характерные способы их осуществления, определенная внутренняя организация и структура, наличие политической программы действий, та или иная идеологическая система ориентаций, а также ряд других, менее значимых признаков.
Длительная история существования партий выкристаллизовала и типичные для нее внутренние группы и объединения. К ним прежде всего относятся лидеры партии; партийная бюрократия; мозговой штаб, идеологи партии; партийный актив; рядовые члены партии. В том случае, если партия добивается успеха на выборах, в ее составе выделяются "члены партии - законодатели" и "члены партии - члены правительства", которые нередко становятся вторым руководящим звеном партии. Существеннейшую роль в определении судьбы и политического веса партии играют и - находящиеся в общем-то за ее рамками - "партийный электорат", "сочувствующие" партийной программе (т.е. те, кто голосует за нее на выборах), а также "меценаты", оказывающие ее организациям определенную поддержку. Все эти группы специфически влияют на осуществление партией своих функций, способствуют усилению или падению ее авторитета, возможности воздействовать на государственные органы.
Будучи звеном вертикальной связи народа и государства, участвующим практически во всех фазах политического процесса, партия выступает одним из важнейших механизмов распределения (перераспределения) в обществе властных статусов. Прежде всего партия нацелена на борьбу за завоевание и использование политической власти в интересах поддерживающей ее группы населения. Иначе говоря, если группы интересов, как правило, пытаются решать те или иные проблемы в рамках сложившегося режима правления, то партии,' выдвигая собственную программу решения внутри- и внешнеполитических вопросов, могут выдвигать претензии и на изменение высшей политической власти (как в центре, так и на местах). Однако и при подобном характере политических требований партии чаще всего обеспечивают мирное перераспределение власти между различными общественными силами. В этом смысле они выступают таким механизмом агрегирования интересов граждан, который дает возможность избежать общественных потрясений при изменении баланса политических сил.
Выдвигая тот или иной набор властных притязаний, партии обеспечивают связь населения с государственными структурами, институциализацию политического участия граждан, заменяют стихийные формы общественно-политической активности населения формами формализованными, подверженными контролю со стороны своих лидеров. В этом отношении партии являются одним из наиболее эффективных средств борьбы с политической апатией и гражданской пассивностью людей.
Одной из важнейших функций партий является отбор и рекрутирование политических лидеров и элит для всех уровней политической системы. Помимо выдвинутых ими профессиональных политиков, в управлении делами общества и государства нередко самое активное участие принимают и партийные эксперты, аналитики, специалисты.
Неотъемлемой задачей деятельности партий является углубление связей и отношений между различными ветвями власти, местными и центральными органами государственного управления, разнообразными политическими институтами. Как правило, это происходит в процессе выдвижения партийных программ, определения союзников и противников среди участников политического процесса, включающих, кстати, и иные партийные образования.