
- •1.Постмодерністський дискурс
- •2. Cучасна українська література періодизація і покоління
- •3.Бубабістська форма постмодернізму в сучасній українській літературі
- •4. Творчий доробок валерія шевчука на межі тисячоліть
- •5. Творчість о.Забужко
- •Нагороди[ред. • ред. Код]
- •7. Творчість Андруховича
- •Критика[ред. • ред. Код]
- •Андрухович і цензура в літературі[ред. • ред. Код]
- •Мемуари[ред. • ред. Код]
- •Переклади[ред. • ред. Код]
- •9.Творчість Люко Дошвар. Аналіз одного з творів.
- •10. «Станція» особливості конфлікту в п’єсі
- •13. Творчість с.Жадана
- •Бібліографія[ред. • ред. Код]
- •Дитячі книги[ред. • ред. Код]
- •Поезія[ред. • ред. Код]
- •Есеїстика[ред. • ред. Код]
- •14. Творчість є.Кононенко .Аналіз одного з творів.
- •Бібліографія[ред. • ред. Код]
- •15. Творчість і.Малковича
Критика[ред. • ред. Код]
У 2010 році Юрій Андрухович зробив заяву про можливість відокремлення від України Криму й Донбасу[1]. Ця заява була вкрай негативно сприйнята в українському суспільстві. Народний депутат Тарас Стецьків зазначив, що заява Андруховича скидається на «істерику інтелігента» за принципом «шеф, усе пропало!» [1].
« |
«Такі висловлювання можна зрозуміти і частково виправдати лише як емоційну реакцію на те, що коїться нині в державі, – каже Тарас Стецьків. – Але ставитися серйозно до цих слів не можна! Люди, які свідомо виголошуватимуть такі тези, будуть поставлені поза суспільством, оскільки в українському суспільстві не має настроїв і запитів на якесь відокремлення». |
» |
Рівненський критик Микола Кульчинський називає його «Теребливим анфантом»[2] і стверджує, що вся метушня Андруховича і навколо нього не створює навіть «теми для розмови»:
« |
Бог йому таки дав талант. І неабиякий. Тому це, фактично, проблема - Зради... Серйозна проблема. І Андрухович тут є не виключенням, а справжнім - дзеркалом української інтелігенції. Принаймні, дуже великої її частини. <...> маємо справу ще з одним мотивом. Суто - творчим. Справа в тому, що рівень текстів, які він видає на гора останніми роками ніяк не відповідають сучасним масштабам України і тому місцю, яке наша країна могла б зайняти за певних обставин не тільки у Європі, але й у світі. <...> справжня проблема Андруховича полягає в тому, що він як літератор сьогодні, може й міг би бути «хорошим письменником» для Галичини. Але для України від Ужгорода до Луганська - він не достатньо хороший. Просто кажучи - заслабкий. Саме як письменник [2][3] |
» |
.
Андрухович і цензура в літературі[ред. • ред. Код]
В січні 2010 року група літераторів (Юрій Андрухович, Андрій Бондар, Сергій Жадан і Лесь Подерв'янський) започатковали громадську кампанію, кінцева мета якої — скасування моральної цензури та відміна закону «Про захист суспільної моралі», що містить загрозу базовим демократичним свободам. Одне із гасел кампанії — ініціювати широке громадське обговорення діяльності моральної комісії — збігається з першим пріоритетом самого НЕКу (Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі), неодноразово проголошеним у пресі та в офіційних документах, а саме — «започаткувати відкритий діалог з суспільством», «організувати відкриту дискусію про суспільну мораль». У листопаді 2011 року Андрухович виступив проти законопроекту «Про захист суспільної моралі». Про це він заявив 15 листопада в ефірі ток-шоу «Портрети з Сергієм Дорофеєвим» на 5 каналі, як повідомила прес-служба телеканалу. На думку Андруховича, державні органи хочуть контролювати шляхом заборон приватне життя громадян. «Мені здається, що все це заборонне законодавство спрямоване перед усім на створення корупційного простору, тобто ніхто ж не збирається дотримуватись заборон, насправді починають всі думати як їх обходити, а обходять це вони через корупцію», — заявив Андрухович.
Бібліографія[ред. • ред. код]
Поетичні збірки[ред. • ред. код]
«Небо і площі» (1985)
«Середмістя» (1989)
«Екзотичні птахи і рослини» (1991)
«Екзотичні птахи і рослини з додатком „Індія“: Колекція віршів» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997)
«Пісні для мертвого півня» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2004)
«Листи в Україну» (К.: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2013).
Оповідання[ред. • ред. код]
«Зліва, де серце» (1989) (журнал «Прапор», 1989)
«Трициліндровий двигун любові» (Харків: Фоліо, 2007) (разом із Сергієм Жаданом і Любком Дерешем)
«Письменники про футбол» (Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2011) (у співавторстві)
«Лексикон інтимних міст» (Meridian Czernowitz, 2011)
Романи[ред. • ред. код]
«Рекреації» (Сучасність, 1992; Київ: Час, 1997; 1998; Львів: Піраміда, 2005)
«Московіада» (1993, 1997, Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000; Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2006)
«Перверзія» (Сучасність, 1996, № 1-2; Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997; Львів: Класика, 1999)
«Дванадцять обручів» (Київ: Критика, 2003; 2004; 2005; 2006)
«Таємниця. Замість роману» (Харків: Фоліо, 2007)
Збірки есеїв[ред. • ред. код]
«Дезорієнтація на місцевості» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1999; 2006)
«Моя Європа» (спільно із Анджеєм Стасюком) (Львів: Класика, 2000; 2005; 2007)
«Диявол ховається в сирі» (Київ: Критика, 2006)