4.3. Міжнародний досвід охорони комп'ютерних програм і перспективи становлення національного законодавства України

Нині не лише Україна — весь світ — поставлений пе­ред проблемою недосконалої охорони комп'ютерних програм. Для формування національної стратегії охорони важливо зверну­тися до досвіду охорони комп'ютерних програм в США. Ця най­більш технологічно розвинута країна першою започаткувала пра­вову охорону комп'ютерних програм. її досвід може стати в на­годі Україні.

На першому етапі виникнення комп'ютерних програм, в 1950-их рр. програми в США підлягали охороні положеннями ліцен­зійних договорів про охорону комерційної таємниці. В середині 1960-их рр. з розвитком комп'ютерних технологій та пожвавлен­ням процесу інвестування створення комп'ютерних програм пос­тало питання про залучення інших заходів охорони. Виявилося, що охорона комп'ютерних програм нормами законодавства про комерційну таємницю та ліцензійного договору є недосконалою. Законодавство про авторське право виявилося на той час най­більш досконалим для забезпечення комп'ютерних програм охо­роною. Переваги авторського права для охорони комп'ютерних програм полягали в наступному:

• авторське право встановлювало досить тривалий строк охорони проти несанкціонованого відтворення;

• порядок реєстрації твору не вимагав значних витрат;

• для надання комп'ютерній програмі охорони авторським правом програма повинна була відповідати мінімальному рівню творчого характеру.

Федеральний закон про авторське право, що був чинним з 1964 р., встановлював строк охорони 28 років, а також надавав можливість продовження на додаткові 28 років. Після опубліку­вання твору автор був наділений можливістю зареєструвати твір у Відомстві з питань авторського права. Авторське право охоро­няло «вираз» твору, однак не розповсюджувалося на ідею. В 1964 р. Відомство з питань авторського права ухвалило рішення про здійснення реєстрації комп'ютерних програм як об'єктів автор­ського права. Обов'язковою вимогою реєстрації було депонуван­ня повного тексту комп'ютерної програми до Відомства, що було обґрунтовано конституційним призначенням авторського права, яке полягає у сприянні розвиткові та розповсюдженні знань.

Впродовж 1960—70-их рр. невелика кількість програм була зареєстрована у Відомстві з питань авторського права (1200 заре­єстрованих програм за період з 1964 до 1978 р.). Це відбувалося тому, що деякі компанії були незадоволені вимогою про необхід­ність депонування повного тексту вихідного коду програми, що означало оприлюднення програми та розкриття комерційної таєм­ниці та позбавляло їх можливості охороняти програми за допо­могою законодавства про комерційну таємницю. Інші не покла­дали надії на реєстрацію як на дієву охорону комп'ютерної про­грами. Однак найважливішою причиною малої кількості заре­єстрованих програм було те, що комп'ютерна програма на той час не була «масовим» продуктом, а тому не вимагала охорони, яку покликане надавати авторське право. Авторське право спря­моване на охорону «масових» продуктів, в той час як проблему охорони «немасового» продукту більш вдало могли вирішити норми права про комерційну таємницю [145].

Незабаром після започаткування процедури реєстрації комп'ютерних програм Патентне відомство США висловило свої погляди на можливість патентування комп'ютерних програм, заз­начивши, що програма або інтелектуальні процеси, втілені в ній, не можуть бути патентоспроможними. Відповідно до розділу 101 Зводу законів США, лише механізми (machines), вироби (manufactures), склади матеріалу (compositions of matter) та про­цеси (processes) є патентоспроможними. Процеси, що стали ре­зультатом чиєїсь інтелектуальної діяльності, навіть якщо вони закріплені за матеріальним носієм, були визнані непатентоспро-можними як «процеси ментальної діяльності». Політика Патент­ного відомства виявилася узгодженою з рекомендаціями Комісії, що була скликана Президентом для обговорення стратегії форму­вання ефективної охорони комп'ютерних програм. Комісія виз­нала, що винаходи у сфері комп'ютерної діяльності не можуть бути об'єктами патентної охорони. Але незважаючи на прийняті Верховним судом США рішення у справах Gottschalk v. Benson та Parker v. Flook про виключення алгоритмів з-під патентної охо­рони, розробники комп'ютерних програм не втрачали надію на визнання програм об'єктами патентної охорони.²

²¹ Gottschalk v. Benson, 409 U.S. 63 (972) and Parker v. Flook, 437 U.S. 584, 1978.

Впродовж 1960-70-их рр. відбувся значний поступ у сфері комп'ютерних технологій. Важливі зміни 1980-их рр. розширили масштаби комп'ютерної індустрії та вдосконалили систему охо­рони прав інтелектуальної власності в зазначеній сфері. По-перше, відбулося представлення світові персонального комп'ю­теру. По-друге, в 1980 р. Закон про авторське право був доповне­ний положенням про розширення переліку об'єктів авторського права комп'ютерними програмами. Такі зміни в законодавство про авторське право були внесені з рекомендації Національної Комісії з використання нових технологій авторських творів (National Commission on New Technological Uses of Copyrighted Works — CONTU), скликаної Конгресом США. На думку Комісії, авторське право якнайкраще може «впоратися» з проблемою охорони комп'ютерних програм. Було зазначено, що у випадку охорони комп'ютерних програм законодавство про комерційну таємницю є безсилим, оскільки з першим продажем програми комерційна таємниця стає загальнодоступною.

На початку 1980-их рр. Відомство СІЛА з питань патентів та торгових знаків (U.S. Patent and Trademark Office) змінило свої пог­ляди щодо патентоспроможності комп'ютерних програм. Це було пов'язано з прийняттям в 1981 р. Верховним судом СІА рішення, відповідно до якого комп'ютерна програма визнавалася патенто­спроможною. В середині 1980-их рр. Відомство почало практику з видачі патентів на комп'ютерні програми. Тепер тільки «матема­тичні алгоритми в абстракції» вважалися непатентоспроможними.

Наприкінці 1980-их рр. поміж розробників комп'ютерних про­грам зросло занепокоєння щодо рівня охорони інтелектуальної власності, необхідного для зберігання та подальшого розвитку інноваційної активності в комп'ютерній індустрії. Усвідомивши, що комп'ютерна індустрія стає прибутковою сферою, ряд ком­п'ютерних компаній розпочали активну діяльність з розробки комп'ютерних програм. Звісно, ці компанії були зацікавлені у надійній охороні комп'ютерних програм, адже їх створення ви­магало значних інвестицій. З часом ці компанії утворили табір рішучих прихильників забезпечення комп'ютерних програм охо­роною як нормами авторського, так і патентного права. До нього увійшли компанії IBM Corporation, Apple Computer Corp., Digital Equipment Corp. Цікаво, що IBM Corp. була поміж розробників програмного забезпечення, які на початку 1970-их рр. відстоюва­ли у Верховному суді СІА неможливість охорони комп'ютер­них програм нормами патентного права.

Розробники комп'ютерних програм у Сполучених Штатах за­хищають продукти програмного забезпечення шляхом застосу­вання різноманітних правових механізмів таких, як норми автор­ського, патентного права і права про комерційну таємницю. Лі­цензійні договори часто доповнюють зазначені форми охорони. Охорона комп'ютерних програм, однак, характеризується знач­ною кількістю суперечностей, що ускладнюють її застосування та породжують дискусії серед дослідників.

²² Whelan Associates, Inc. v. Jaslow Dental Laboratories, Inc. 797 F. 2d 1222 (3d Cir. 1986).

Влітку 1986 р. Апеляційний суд Третього округу підтвердив рішення суду на користь компанії Whelan Associates, Inc. у справі про авторське право на комп'ютерну гго ограму, ініційовану проти компанії Jaslow Dental Laboratories . Комп'ютерна програма відповідача, призначена для впорядкування даних стоматологіч­ної лабораторії, містила схожі дані та структуру файлів програми позивача. Шляхом застосування тесту суд вирішив, що мало міс­це порушення авторського права. Суть тесту зводилася до дослі­дження програми щодо того, чи мало місце використання «вира­зу» ідеї програми. Однак пізніше застосований тест було піддано критиці, оскільки суди прийшли до висновку, що існує кілька способів неправомірного відтворення функції комп'ютерної про­грами, не обов'язково шляхом використання «виразу». Потенцій­ний порушник має можливість здійснити неправомірне викорис­тання програми шляхом відтворення «методу», «системи» або «процесу», які не підлягають охороні авторським правом. Цей прецедент змусив дослідників поставити питання про недоскона­лість правової охорони комп'ютерних програм нормами авторсь­кого права у зв'язку з виключенням певних об'єктів програми з-під авторської охорони.

У випадку комп'ютерної програми норми авторського права можуть бути застосовані для охорони від загального відтворення програми, а також від копіювання комп'ютерного коду (такі по­рушення входять до поняття «літературних»). Авторське право також забезпечує охорону комп'ютерних програм від деяких «нелітературних» порушень, таких яких відтворення екранних заставок (screen displays). Суттєвий недолік авторської охорони полягає в неможливості запобігти створенню конкуруючої комп'ю­терної програми з використанням ідеї існуючої.

Недосконалість охорони комп'ютерних програм нормами ав­торського права змусила дослідників звернутися до ідеї впрова­дження патентної охорони. Однак, впроваджена на початку 1960-их рр. у США практика з видачі патентів на комп'ютерні програ­ми стала приводом для дискусій, що продовжують бути актуаль­ними й нині.

Прихильники ідеї необхідності охорони комп'ютерних прог­рам нормами патентного права в США часто зосереджують свої аргументи на положенні Закону про патенти, яким встановлено, що новизна, неочевидність та корисність «процесів» робить про­грами патентоспроможними. Програма є процесом, оскільки вона може втілювати певний процес. Позиція Відомства з питань па­тентів та торгових знаків полягає у відмові видавати патенти на комп'ютерні програми як такі, однак, дає згоду на патентування «процесів комп'ютерних програм». Відстоюючи доцільність па­тентної охорони комп'ютерних програм, прихильники посила­ються на конституційний принцип патентного права сприяти розвиткові «корисних ремесел», наполягають на тому, що патен­тне право має такий самий потенціал для розвитку комп'ютерної індустрії, як і для регулювання інших технологічних сфер.

Інша група дослідників у сфері комп'ютерних технологій вис­тупають проти ідеї патентної охорони комп'ютерних програм. Аргументи табору опонентів зводяться до наступного. По-перше, вони ставлять під сумнів компетентність Відомства з питань па­тентів та торгових знаків щодо видачі патентів на комп'ютерні програми. По-друге, зазначають, що навіть якщо припустити, що Відомство з часом видаватиме «гідні комп'ютерні патенти», то постає питання, чи сприятиме така практика розвиткові іннова­ційної діяльності у комп'ютерній індустрії.

Противники «комп'ютерних» патентів зосереджують увагу на так званих «недосконалих» патентах («bad» patents), що видаються Відомством з питань патентів та торгових знаків. Іноді Відомство видає патенти на винаходи, що на час їх видачі вже були відомі в інших штатах. Деякі патенти видаються на «очевидні» винаходи, не варті патентної охорони. Врешті-решт, противники патентної охорони комп'ютерних програм посилаються на некомпетентність Відомства, яка полягає у відсутності адекватної класифікації комп'ютерних програм та нестачі фахівців належної освіти й до­свіду у сфері комп'ютерних технологій, що унеможливлює здійс­нення професійної діяльності з видачі патентів на програми.

Друга група аргументів противників ідеї патентної охорони ґрунтується, здебільшого, на економічному підході до проблеми. Збільшення кількості патентів може призвести до падіння інно­ваційної активності у зв'язку з основним призначенням патенту, що полягає в обмеженні доступу суспільства до «банку» знань. Необхідність залучення значних фінансових ресурсів для одер­жання патенту також породжує проблему створення перешкод для винахідницької діяльності.

Деякі фахівці у сфері комп'ютерних технологій та математики висловлюють занепокоєння з приводу видачі патентів на алгорит­ми. На їх думку, алгоритми є відкриттями фундаментальної істи­ни, а тому повинні бути загальнодоступними суспільству. «При­ховування» алгоритмів від суспільства може значно стримати до­слідницьку діяльність.

Позиція щодо недоцільності охорони комп'ютерних програм нормами патентного права була підтримана рішеннями Верхов­ного Суду СІЛА у трьох справах, відповідно до яких було сфор­мульоване правило про те, що алгоритми комп'ютерних програм не відповідають умовам патентоспроможності.

Нині очевидним є той факт, що патенти на комп'ютерні прог­рами здатні забезпечити значно досконалішу охорону, ніж норми авторського права. Перевага патентної охорони для комп'ю­терних програм полягає у можливості захистити певний алго­ритм, втілений в комп'ютерній програмі, від використання його іншими особами без дозволу. Зрозуміло, що авторське право на­дає вужчі можливості, охороняючи лише «вираз» ідеї та залиша­ючи поза межами охорони саму ідею програми.

Дискусії щодо охорони комп'ютерних програм виникають та­кож з приводу одночасного застосування норм авторського та па­тентного права. У спільному звіті Відомства з питань патентів та торгових знаків та Відомства з питань авторського права США 1991 р. містилися оптимістичні зауваження з приводу співісну­вання двох форм охорони комп'ютерних програм: комплексний підхід до охорони не спричинить виникнення значних проблем, адже авторське право охороняє лише «вираз» ідеї, в той час, як норми патентного права спрямовані на охорону «процесів» про­грами. Однак, без сумніву, одночасне застосування норм авто­рського та патентного права все-таки породжує колізії та створює загрозу підривання економічного та суспільного призначення па­тентної системи. Щоразу за необхідності одержати охорону комп'ютерної програми розробник постає перед вибором форми охорони: на яку властивість програми орієнтуватися — її творчий характер або «корисність».

Дослідження проблеми охорони комп'ютерних програм зако­номірно приводить до питання: можливо, комп'ютерні програми за своєю природою не можуть підпадати під режим охорони жод­ного об'єкту інтелектуальної власності, оскільки є «гібридними» за суттю? У зв'язку з тим, що програма містить два об'єкти вина­ходу (пристрій і спосіб), кожен з них має захищатися з урахуван­ням характерної лише йому специфіки.

Так, Франція, наприклад, встановлюючи охорону для комп'ю­терних програм в межах законодавства про авторське право, від­несла комп'ютерну програму до тієї ж категорії, що й промислові ремесла — об'єкт інтелектуальної власності, строк охорони якого складає 25 років (на відміну від строку охорони авторського пра­ва, що є значно тривалішим). Німецькі суди дійшли висновку, що для задоволення програмою вимоги щодо «оригінальності» її ав­тор повинен довести, що програма стала результатом творчої діяль­ності програміста. Однак, першою країною, яка спробувала зас­тосувати спеціальний підхід до правової охорони комп'ютерних програм, була Японія. Міністерство міжнародної торгівлі та про­мисловості Японії рекомендувало впровадження 15-річного стро­ку охорони комп'ютерних програм від несанкціонованого від­творення, а також встановлення вимоги щодо «оригінальності» програми як необхідної умови реєстрації програми авторським правом. Такі пропозиції, однак, не були втілені урядом в життя. Нині комп'ютерні програми в Японії охороняються як спеціальна категорія. Законодавство Японії містить положення, яким обме­жено сферу дії авторського права щодо програм: мови, правила, алгоритми програми не підлягають охороні авторським правом.

Нині практично в усьому світі прийнята модель охорони комп'ютерних програм нормами авторського права, що зумовле­но процесами глобалізації та уніфікації законодавства.

Вперше на глобальному рівні питання охорони комп'ютерних програм обговорювала в 1971 р. Консультативна група урядових експертів ВОІВ. У 1978 р. ВОІВ схвалила «Типові положення про охорону програмного забезпечення обчислювальних ма­шин». Становлення національної охорони комп'ютерних програм в багатьох країнах було пов'язане з їх приєднанням до Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів, згідно з якою комп'ютерні програми належать до категорії об'єктів, які охороняються як літературні твори. Охорона комп'ютерних прог­рам нормами авторського права на міжнародному рівні закріпле­на також в Договорі ВОІВ про авторське право, Директиві ЄС про правову охорону комп'ютерних програм, Угоді ТРІПС.

Застосування більшістю країн моделі охорони комп'ютерних програм нормами авторського права не означає відмову від зас­тосування так званої подвійної охорони із застосуванням норм патентного права. В країнах — членах Бернської конвенції ефек­тивно використовуються переваги авторської охорони комп'ю­терних програм з одночасною компенсацією її недоліків шляхом застосування правових норм, зокрема, патентного права. Як пра­вило, мова йде про ті випадки, коли комп'ютерна програма є час­тиною технологічного процесу, технічного пристрою тощо і тому може бути визнана об'єктом патентної охорони. Таким шляхом має йти і Україна.

Як країна-учасниця Бернської конвенції, з огляду на необхід­ність дотримання вимог Угоди ТРІПС при створенні національ­ної охорони комп'ютерних програм Україна обрала охорону комп'ютерних програм авторським правом. В Україні комп'ю­терна програма стала користуватись охороною згідно з Законом України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р., який містить визначення комп'ютерної програми як літе­ратурного твору, що повністю відповідає міжнародним вимогам, яких Україна зобов'язалася дотримуватися.

Україна має сформувати гнучкий підхід до охорони комп'ю­терних програм, який би не суперечив її зобов'язанням, однак надав можливість залучення норм патентного права при охороні комп'ютерних продуктів. Для ефективної охорони комп'ютерних програм в законодавстві слід передбачити не лише можливість охорони зазначеного об'єкту інтелектуальної власності нормами авторського та патентного права, а також розробити типові дого­вори на створення і використання комп'ютерних програм, які до­цільно виділити в окрему групу договорів в Цивільному кодексі України. Законодавство про недобросовісну конкуренцію, охоро­ну комерційної таємниці необхідно доповнити спеціальними но­рмами, спрямованими на запобігання неправомірного викорис­тання й відтворення комп'ютерних програм. Використання алго­ритмів, реалізованих у комп'ютерній програмі, може бути визна­не неправомірним, якщо такий алгоритм є конфіденційною інфо­рмацією, а тому підпадає під законодавство про комерційну таєм­ницю. Очевидним залишається той факт, що охорона комп'ю­терних програм має бути комплексною. Законодавство України слід розширити спеціальним законом про охорону прав на комп'ютерні програми, який визначить об'єкти комп'ютерної програми, що підлягають охороні в межах законодавства про ав­торське право; об'єкти винаходів при патентуванні комп'ютер­них програм, законодавчо закріпивши сферу дії патентної охоро­ни щодо процесів комп'ютерної програми; закріпити право на державну реєстрацію комп'ютерних програм з визначенням про­цедури її здійснення та передбачити ведення реєстру; додати по­ложення про те, що імпорт, виготовлення, поширення й викорис­тання апаратних засобів, метою яких є зняття технічного захисту з комп'ютерних програм, є незаконними; закріпити права закон­ного користувача програми на виготовлення її копій, дозволених ліцензійною угодою, або ж однієї копії за умови, що така копія необхідна для використання програми. В межах Кодексу про ад­міністративні правопорушення та Кримінального кодексу доціль­но розробити, відповідно, адміністративні та кримінальні заходи, спрямовані на попередження і невідкладне припинення контра-фактних дій [158].

Врахування зазначених рекомендацій при формуванні націо­нального режиму охорони комп'ютерних програм сприятиме розвитку комп'ютерної індустрії та підвищенню рівня економіки України.

висновки до розділу 4

1. Охорона авторського права виникла в Англії та на­була подальшого розвитку в Сполучених Штатах Америки. В цих країнах вперше усвідомили необхідність запровадження правової охорони інтересів авторів та видавців, після чого розширили сферу охорони авторського права на інші об'єкти, в тому числі на комп'ютерні програми.

2. Законодавство України розвивається в напрямку гармоніза­ції до міжнародних стандартів охорони, які формувалися під впливом законодавства країн центру, зокрема, США. Втім, при­рода становлення правового поля України у сфері інтелектуаль­ної власності значно відрізняється від історії формування відпо­відної охорони в США. Законодавство про інтелектуальну власність виникло в США зі звичаїв та прецедентів. В Україні за­сади правового регулювання були закладені шляхом запозичення правових норм із законодавства країн центру. Зокрема, помітним є вплив законодавства США на правову охорону інтелектуальної власності в Україні.

3. В процесі гармонізації законодавства до міжнародних стандартів Україна значно наблизила національне правове по­ле до законодавства країн центру. Порівняльний аналіз зако­нодавства США і України у сфері охорони інтелектуальної власності свідчить про необхідність підвищення рівня охорони її об'єктів в Україні. На відміну від країн центру, для яких ха­рактерним є високий рівень охорони прав інтелектуальної влас­ності, законодавство України достатньою мірою не забезпечує адекватної охорони прав авторів і власників об'єктів інтелек­туальної власності.

4. Законодавство України недостатньо врегульовує правовід­носини у зв'язку з деякими об'єктами інтелектуальної власності (зокрема, комп'ютерними програми і комерційною таємницею). Національне законодавство не встановлює чітких строків розгля­ду заявок на отримання патентів на винаходи і переобтяжує по­рядок одержання патентів формальностями. Актуальною є проб­лема неправомірного використання об'єктів авторського права і суміжних прав. Врешті, Україні бракує досвіду судового розгля­ду справ про порушення прав інтелектуальної власності, високо­кваліфікованих фахівців та належного рівня загальної правової культури громадян. Правові засади охорони інтелектуальної влас­

Контрольні питання

ності США доцільно використати для розвитку відповідних по­ложень законодавства України і практики його застосування.

1. З якою метою англійська королева Марія Тюдор створила Організацію книговидавців?

2. Яка англійська колонія у Північній Америці першою ухвалила закон про авторське право?

3. Історичне значення Статуту Анни (1710р.).

4. Як розуміють поняття «суспільне надбання»?

5. Зміст доктрини літературної власності.

6. Коли і де було ухвалено перший закон США про ав­торське право?

7. Що означає нав'язування додаткових зобов'язань при наданні ліцензії на патент?

8. Недоліки сучасного патентного законодавства України.

9. Як розуміють автоматичний характер авторського права?

10. Проблеми охорони комп'ютерних програм.

11. Що означає поняття «подвійна охорона комп'ютер­них програм»?

12. Напрями вдосконалення законодавства України про інтелектуальну власність.

в

исновки

1. Глобалізація є об'єктивним явищем сучасності, в процесі якого необхідно подолати внутрішні суперечності глобальної економіки, що загострюють старі та породжують нові проблеми на- ціональних економік. Як імперативна вимога сучасного суспільс- тва і науково-технічного прогресу, глобалізація є прогресом в стратегічній перспективі. Однак нині вона характеризується пе- ревагами для одних суб'єктів глобалізації та втратами для інших.

Основний внутрішній конфлікт глобалізації — загострення світової економічної нерівноваги, що виражається в нееквівалент-ності обміну між суб'єктами глобалізації. Нерівномірність розпо­ділу переваг глобалізації пов'язана з монополією країн центру і ТНК на транснаціональний капітал. Контроль країн центру і ТНК над міжнародними науково-технічними зв'язками спричиняє дискримінацію країн периферії та обмежує доступ глобальної спільноти до новітніх технологій.

Хоча в довгостроковій перспективі глобалізації немає альтер­нативи, тенденції її розвитку не є прямолінійними, а наслідки важко передбачити. Вирішення проблем глобалізації вимагає об'єднання глобальних ресурсів і зусиль світової спільноти.

2. Інтелектуальна власність в інноваційній економіці. Процеси глобалізації розгортаються в умовах постіндустріальної (інноваційної) економіки. У зв'язку зі швидким економічним рос- том 1950-60-их рр. відбулося підвищення ролі науки і технологій як основного фактору виробництва.

В умовах науково-технічного прогресу рушійною силою стає нематеріальна (інтелектуальна) власність, що перетворюється на провідний чинник економічного зростання та міжнародного об­міну, радикальних структурних зрушень, стає головним факто­ром у визначенні ринкової вартості високотехнологічних компа­ній і формуванні високого рівня конкурентоспроможності. В умо­вах інноваційної економіки інтелектуальна власність виступає як товар і капітал. Як товар інтелектуальна власність — це немате­ріальний актив, що використовується у господарській діяльності та може бути швидко і без значних витрат відтворений і розпо­всюджений. Як капітал інтелектуальна власність є нематеріаль­ними ресурсами (знання, досвід, інформація), що використову­ються суб'єктом господарювання у матеріальному виробництві для зменшення матеріальних затрат у його процесі. Зростання значення інтелектуальної власності зумовлено необхідністю роз­витку науково-технічного потенціалу для підвищення конкурен­тоспроможності та вимагає розробки ефективної системи її охо­рони.

3. Правові та економічні відносини у сфері інтелектуальної власності є взаємопов'язаними та існують нерозривно. Економіч­ні відносини інтелектуальної власності виникають тоді, коли ре­зультати інтелектуальної діяльності стають об'єктами комерціа­лізації. Метою економічного регулювання є одержання прибутку, досягнення конкурентних позицій на ринку та можливості впли­вати на ринкову кон'юнктуру. Право інтелектуальної власності є агентом впливу на параметри інноваційної економіки, механіз­мом охорони об'єктів інтелектуальної власності в процесі їх ко­мерціалізації. Метою правового регулювання відносин інтелекту­альної власності є забезпечення охорони прав в процесі ство­рення і використання її об'єктів.

Економічне й правове регулювання відносин інтелектуальної власності ускладнюється специфічним характером її інституту в порівнянні з інститутом матеріальної власності. Інтелектуальна діяльність є кумулятивним процесом: її продукти розповсюджу­ються вільно в просторі та часі й стають базою для створення но­вих творів і винаходів. Іншою важливою характеристикою інте­лектуальної власності є те, що відтворення інтелектуальних товарів не вимагає значних фінансових і часових витрат, а вияв­лення порушень прав інтелектуальної власності є вкрай склад­ним. Відносини інтелектуальної власності характеризуються над­звичайно високим ступенем динамічності й різнобічності. Зміст поняття «інтелектуальна власність», його структура постійно розширюються та якісно оновлюються. Особливістю права інте­лектуальної власності є територіальний характер прав інтелекту­альної власності і можливість одночасного використання об'єкту інтелектуальної власності необмеженим колом осіб. Складний характер інтелектуальної власності утруднює розробку ефектив­ного режиму її охорони.

4. Оптимальний режим охорони інтелектуальної власнос- ті. Проблема оптимального режиму охорони інтелектуальної влас- ності пов'язана з необхідністю досягнення балансу між інтереса- ми власників прав інтелектуальної власності та суспільними ін- тересами шляхом забезпечення стимулів до здійснення іннова- ційної діяльності й доступу суспільства до інформації та техно- логій.

Охорона інтелектуальної власності забезпечує стимул для здійснення інноваційної діяльності і є необхідною передумовою її розвитку. Забезпечуючи власників прав інтелектуальної влас­ності доходами, така охорона є, передусім, привілеєм власників. Як випливає з економічного аналізу, в умовах низького рівня охорони власники прав не можуть одержати дохід від інтелекту­альної діяльності або навіть відшкодувати витрати на її здійснен­ня, що викликає спад інноваційної діяльності. Занадто високий рівень охорони, втім, завдає шкоди інтересам суспільства, оскіль­ки обмежує доступ суспільства до інформації та технологій, створюючи перешкоду процесу обміну знаннями. Оптимальний режим охорони інтелектуальної власності забезпечується рівнем охорони, яка, з одного боку, ефективно виконує функцію запобі­гання і попередження порушенням прав інтелектуальної власнос­ті та стимулює здійснення інноваційної діяльності, а з іншо­го — достатньою мірою надає суспільству доступ до знань і технологій. В досягненні та збереженні цього балансу полягає основна проблема ефективного режиму охорони інтелектуаль­ної власності.

5. Баланс відносин інтелектуальної власності. Виконуючи роль агента впливу на економічний розвиток, право інтелектуаль- ної власності забезпечує регулювання балансу між інтересами власників прав і суспільства. Механізмами досягнення балансу в сфері інтелектуальної власності є норми авторського і патентного права.

Авторське і патентне право містять положення, спрямовані як на забезпечення власників певними правовими гарантіями охо­рони, так і на обмеження монополії власників на права інтелекту­альної власності. До правових положень, покликаних виконувати цю функцію, належать, зокрема, обмеження охорони певним строком; встановлення вимог для одержання патенту на винахід щодо новизни, винахідницького рівня і промислової придатності, необхідності розкриття інформації про винахід в заявці на одер­жання патенту тощо. Такі правові положення застосовуються в національних законодавствах та в міжнародній системі охорони інтелектуальної власності для встановлення і збереження зазна­ченого балансу.