Глава 29 Закону сша про патенти визначає засоби захисту прав у випадку порушення патенту. Власник порушеного патенту може використати такі засоби судового захисту:

• попередня й постійна судові заборони;

• грошова компенсація, яка зазвичай відповідає втраченому прибутку, встановленій або можливій виплаті за користування патентом і відсотковим відрахуванням;

• прогресивна компенсація;

• прокурорський збір.

Значним досягненням законодавства США про патенти є виз­начення способів виміру грошової компенсації за неправомірне використання патенту. Двома такими традиційними способами є відшкодування втраченого прибутку і плата за користування па­тентом. Спосіб виміру втраченого прибутку застосовується, якщо власник патенту і порушник конкурують на одному ринку. Ком­пенсація не може бути меншою, ніж обґрунтована плата за вико­ристання патенту. Отже, потерпіла сторона має право на одер­жання компенсації прибутку, втраченого через зменшення обся­гів продажу, падіння ціни і зростання витрат, довівши ці причини збитків. Правило перевірки всіх обставин справи для вирішення питання про виплату компенсації було сформульоване Верхов­ним суддею з митних і патентних апеляцій Мерлі у справі Panduit Corp. v. Stahlin Bros. Fibre Works Inc., яке проголошує, що для одержання як компенсації прибутку від продажу, який мав би місце за відсутності порушення, власник патенту має довести:

• наявність попиту на запатентований винахід;

• відсутність аналогів винаходу, права на які не було пору­шено;

• виробничі та ринкові можливості задоволення попиту;

• розмір прибутку, який він одержав би при цьому [24, cc. 177—79].

Пункт 2 ст. 34 Закону України встановлює, що у випадку пору­шення патенту власник має право вимагати припинення такого по­рушення, відшкодування заподіяних збитків і поновлення поруше­них прав. Статтею 432 Цивільного кодексу України впроваджені додаткові заходи судового захисту. Відповідно, у випадку порушен­ня прав інтелектуальної власності суд може ухвалити рішення про:

• застосування негайних заходів щодо запобігання порушен­ню права інтелектуальної власності та збереження доказів;

• зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням прав інтелек­туальної власності;

• вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених в цивільний оборот з порушенням права інтелектуаль­ної власності;

• вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з пору­шенням права інтелектуальної власності;

• застосування разового грошового стягнення замість від­шкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності;

• опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рі­шення щодо такого порушення.

Незважаючи на неодноразове внесення змін до Закону Украї­ни «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (зміни від 10.01.2002 р., 04.07.2002 р., 15.05.2003 р. і 22.05.2003 р.), ситуація в сфері охорони прав на винаходи в Україні не покращувалася, оскільки ці зміни мали радше декларативний характер, а концеп­ція залишалася незмінною. З прийняттям Книги IV Цивільного кодексу України «Право інтелектуальної власності» ситуація змі­нилася на краще, оскільки нові положення заповнили деякі про­галини національного законодавства; вирішено питання права ін­телектуальної власності на об'єкти, створені у зв'язку з виконан­ням трудового договору та на замовлення; впроваджені додаткові заходи судового захисту прав інтелектуальної власності; вдоско­налено порядок одержання патенту.

Аналіз національного правового поля України дозволяє зро­бити висновок, що, на відміну від країн центру, для яких харак­терним є високий рівень охорони прав інтелектуальної власності, законодавство України в достатній мірі не забезпечує охорону прав авторів і винахідників. Українське законодавство досі не міс­тить чітко встановлених строків розгляду заявок на отримання патентів на винаходи і переобтяжує порядок одержання патентів формальностями, що перешкоджає розвитку інноваційної діяль­ності. Україні бракує досвіду з судового розгляду справ про по­рушення патентів. Законодавство США чітко формулює обстави­ни, що підлягають з'ясуванню при розгляді позову, способи виміру грошової компенсації тощо, а українське законодавство містить лише уніфіковані (загальні для всіх інститутів цивільного права) процесуальні положення Цивільного процесуального ко­дексу України. Очевидно, що такі положення не можуть бути ефективно застосовані при розгляді справ про порушення патен­тів на винаходи, оскільки не враховують специфіки права інтелек­туальної власності. Законодавство України про патенти на вина­ходи має бути розширене й доповнене для усунення вказаних вище недоліків та прогалин.