1. Поняття конституційного права, конституційне чи державне право.

Конституційне право У – 1) - це провідна галузь національного права, що становить систему конституційно-правових норм та принципів, які регулюють та охороняють найбільш важливі та загальні політико-правові суспільні відносини, мають найвищу юридичну силу та забезпечуються легітимними заходами суспільного та державного впливу.

2) - сукупність норм права, які визначають засади народовладдя, економічної і політичної організації суспільства, взаємовідносин держави з конкретною особою, загальний устрій держави та основні засади функціонування державних органів.

У сучасній науці конституційного права існує термінологічна дискусія щодо найменування галузі права: "конституційне право" чи "державне право".

Використання терміна "державне право" характерне для правової системи Німеччини, Швейцарії, Скандинавських країн. Застосування терміна "державне право" визначається не теоретичною позицією чи вподобаннями вчених-правників, а офіційною позицією вказаних держав. У незалежній Україні офіційно визнана назва "конституційне право".

Сьогодні майже в усіх країнах світу прийнято конституції, в яких передбачено і гарантовано невід'ємні права і свободи людини та громадянина, визначено основні засади організації та діяльності публічних органів влади, тому використання терміна "конституційне право" чи "державне право" не має істотного значення. Зазвичай, на теренах певної держави утверджується та назва галузі права, яка є історично виправданою з огляду на традиції розвитку відповідної національної правової системи.

2. Предмет галузі конституційного права. Предмет галузі конституційного права - це особливе коло суспільних відносин, які регулюються, охороняються та гарантуються конституційно-правовими нормами і принципами. Відносини, що становлять предмет конституційного права, складаються в усіх сферах життєдіяльності суспільства (політичній, економічній, соціальній, духовній), пов'язані з основами суспільного ладу та державного устрою, правовим статусом особи, організацією та діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування, а також іншими суспільними відносинами, що виникають при здійсненні публічної влади і народовладдя.

3. Метод конституційного-правового регулювання. Метод конституційно-правового регулювання - це сукупність способів, прийомів та засобів правового впливу на суспільні відносини, що становлять предмет конституційного права Імперативний метод правового регулювання - пріоритетний для конституційного права, оскільки останнє є публічною галуззю права, норми якого регулюють відносини владарювання в державі, правовий статус людини і громадянина, народовладдя, територіальний устрій та ін.

Метод заборони не допускає вчинення тих чи інших дій суб'єктами конституційно-правових відносин.

Метод уповноваження дістає практичну об'єктивізацію у повноваженнях суб'єктів конституційно-правових відносин.

Метод зобов'язання встановлює вид і міру необхідної, належної поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин.

Метод декларації об'єктивується у проголошенні принципів, які стають правовими орієнтирами розвитку публічно-правових інститутів у державі. Метод декларації поширений у разі прийняття міжнародно-правових актів (угод, декларацій, меморандумів, хартій, статутів).

Диспозитивний метод правового регулювання визначає законодавчо допустимі варіанти поведінки учасників правовідносин, тобто дає їм право вибору.

Метод дозволу надає суб'єктам конституційно-правових відносин правовий простір у виборі власної поведінки в межах норм права, підтверджує особисте бажання (небажання) суб'єкта бути учасником конституційно-правових відносин: брати участь у виборах, референдумах, право обирати і бути обраним в органи державної влади чи місцевого самоврядування.