Політичний розвиток України у другій половині XVII ст.

27 липня 1657 р. помер Б.Хмельницький. Тридцятирічний період від його смерті до обрання гетьманом Івана Мазепи (1687 р.) увійшов в історію під назвою Руїни. Це був час смути, руйнації, громадянської війни і безперервних вторгнень на територію України армій сусідніх держав.

Ще за життя гетьмана його наступником було обрано його сина Юрія, що зазначало спадковість гетьманату. Але після смерті Богдана Михайловича гетьманом був обраний генеральний писар Іван Виговський. Таким чином, в Україні династич­ний принцип гетьманської влади поступився місцем республіканського, що від­крило шлях для старшинських угрупувань до боротьби за гетьманську булаву і, врешті решт, призвело до занепаду держави. Після обрання Виговського стар­шина поділилися на його прихильників та противників. Для боротьби з опози­цією Виговський скористався допомогою кримського хана. У травні-червні 1658 р. гетьманське і татарське війська здійснили похід на Полтавщину, де знаходився центр опозиційного руху. Вперше в історії України татари залучалися не для захисту від зовнішньої небезпеки, а для боротьби із внутрішньою опозицією.

Виговський прово­див антиросійську політику, де основну ставку робив на Річ Посполиту.

У вересні 1658 р. між гетьманом та польським урядом була укладена Гадяцька угода:

• Чернігівське, Київське та Братиславське воєводство утворювали Руське князівство, яке входило до Речі Посполитої на правах автономії;

• відновлювалися соціально-економічні відно­сини, які існували до визвольної війни;

• Руське князівство позбавилося права на самостійну зовнішню політику.

Переорієнтація гетьмана на Річ Посполиту не знайшла підтримки в сус­пільстві. Лівобережні полковники заявили про перехід на бік Росії та почали во­єнні дії проти прибічників гетьмана. Виговський, рятуючи життя, зрікся булави та втік до Польщі. Гетьманом був обраний Юрій Хмельницький.

У жовтні 1659 р. у Переяславі були підписані договірні статті між гетьма­ном та Російським урядом, які суттєво обмежували автономію України. Ці статті викликали незадоволення козацтва. Восени 1660 р. польський уряд запропону­вав гетьману розірвати союз з Росією та підписати нову угоду з Польщею. У жовтні 1660 р. сторони підписали Слободишенський трактат, за умовами якого Україна поверталася до складу Польщі на засадах автономії. Цей трактат викликав не­однозначну реакцію українського народу. Більшість козацтва і старшини Лівобережжя, де переважали проросійські орієнтації, виступили проти угоди і відмовилися визнавати владу Ю. Хмельницького. Усвідомлюючи свою політичну неспроможність, у січні 1663 р. двадцятиоднорічний гетьман склав булаву. Його наступником на Правобережжі став П. Тетеря, а на Лівобережжі ще навесні 1662 р. гетьманом був обраний Я. Сомко. У червні 1663 р. на Чорній раді в Ніжині гетьманом Лівобережної України був обраний кошовий отаман Запорізької Січі І. Брюховецький, який робив ставку на російський уряд.

Противники трактату зібралися на Лі­вобережжі, а прихильники - на Правобережжі. Кожна сторона обрала свого ге­тьмана. Таким чином, українська держава розкололася на два державних утворення, з окре­мими урядами, які перебували у стані війни, були створені умови для розподілу України по Дніпру між Україною та Польщею.

У 1667 р. Росія та Польща уклали Андрусівське перемир’я, за яким Польща визнавала входження Лівобережної України до складу Росії, а Правобе­режна Україна входила до складу Польщі; Київ на 2 роки залишався за Росією, Запорізька Січ контролювалася обома країнами.

Укладення Андрусівського перемир’я було здійснено без участі українців. Боротьбу за об’єднання України очолив гетьман Правобережжя Петро Дорошенко. На початку лютого 1668 р. на Лівобережжі вибухнуло антимосковське повс­тання, під час якого Дорошенко усунув лівобережного гетьмана Брюховецького та був обраний гетьманом об’єднаної України. Від­крилася перспектива відродження єдиної України, але Росія та Польща, не ба­жаючи втрачати свою присутність в Україні, виступили проти її возз’єднання, свою негативну роль відіграла і відсутність єдності в діях українських сил. У тому ж році за підтримки Росії гетьманом Лівобережжя був обраний Д. Многогріш­ний. Дорошенко почав шукати союзу з турецьким султаном, але сподівання ге­тьмана на турецький захист не виправдалося. У 1676 р. Дорошенко, зазнавши поразки у своїй боротьбі, присягнув на вірність російському цареві. У 1686 р. був укладений Вічний мир, який закріплював основні положення Андрусівського перемир’я.

У ході тривалих війн Україна виявилася роздробленою: Слобожанщина, Київщина, Лівобережжя , Запоріжжя перебували під владою Росії; Правобережжя у Речі Посполитій; Туреччина за Бахчисарайським миром ( 1681 р. ) захопила Південну Київщину, Брацлавщину та Поділля.