Городище — залишки стародавнього укріпленого поселення або міста (города), оточеного валами, ровами з використанням відповідних природних умов.

Гривня — злиток срібла, що служив грошовою і ваговою одиницею Давньої Русі; розрізняли гривню срібла — вагову одиницю і гривню кун — грошово-розрахункову одиницю.

Громада — організації української інтелігенції (українофілів) у другій половині ХІХ – початку ХХ ст., що вели національно-культурну й суспільно-політичну діяльність.

Громадянська війна — регулярні бойові дії на території будь-якої держави між населенням цієї держави (класами, соціальними, релігійними, національними політичними групами, тощо) задля досягнення певних цілей, головною з яких є досягнення повноти державної влади.

ГУТАБ (Головне управління виправно-трудових таборів, рос. ГУЛАГ) — у СРСР у 1934-1956 рр. підрозділ НКВС (МВС), що здійснював керівництво системою виправно-трудових таборів.

Декларація про державний суверенітет України 1990 р. — політико-правовий документ, спрямований на збільшення прав УРСР у складі СРСР, прийнятий Верховною Радою 16 липня 1990 р.

Демократія (від. грец. demos – народ і kratos – влада) — народовладдя, що виходить з організації та функціонування державної влади на засадах визнання народом її джерелом та носієм.

Держава – це політична форма організації громадського життя, яка складається як результат виникнення й розвитку публічної влади і характеризується наявністю системи органів управління, права (обов’язкових правил поведінки), встановлених державою податків, визначеної території

Державний переворот — форма насильницької, незаконної зміни носія влади.

Диктатура пролетаріату — у теоретичній спадщині класичного марксизму-ленінізму фундаментальний, стержневий принцип здійснення соціалістичної революції і переходу від капіталізму до соціалізму.

Диктатура ( від лат. dictature) — нічим не обмежена влада особи, класу чи іншої соціальної групи , що спирається на силу, а також відповідний політичний режим.

Директорія УНР — альтернативний тимчасовий верховний уряд УНР у складі п’ятьох осіб (голова — В. Винниченко (до лютого 1919 р.), С. Петлюра), яка за головну мету мала боротьбу з гетьманським режимом.

Дисидент ( від лат. disidio – незгодний) — особа, яка виявляє незгоду з будь-якою офіційною ідеологією.

Думи козацькі — пісні вільного розміру, що виконуються під звуки бандури або кобзи, твори українського козацького епосу.

Емський указ 1876 р. — указ, підписаний імператором Олександром ІІ 18 травня 1876 р. у м. Емсі про заходи, спрямовані на припинення українофільської пропаганди.

“Епоха застою” — історіографічна назва періоди системної кризи радянського ладу у 70-х – початку 80-х рр.

Запорозька Січ — військово-політична організація українського козацтва; виникла внаслідок стихійної колонізації земель Середнього та Нижнього Подніпров’я в середині ХVІ ст.; приблизно з 1552 р. про неї є достовірні історичні відомості, коли вона була розташована на о. Мала Хортиця.

Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) — українська держава, створена в листопаді 1918 р. на західноукраїнських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії.

Зборівський договір 1649 р. — мирний договір, укладений між гетьманом України Б. Хмельницьким і польським королем Яном ІІ Казимиром 8 (18) серпня 1649 р. у м. Зборов після перемоги козаків у Зборівський битві 1649 р. Був підписаний під тиском кримського хана Гірея ІІІ, який, намагаючись не допустити посилення України, підтримав польські пропозиції про укладення перемир’я.

Земельна рента — частина додаткового продукту, створеного безпосередніми виробниками в сільському господарстві, що привласнюється власниками землі; основна частина орендної плати, виплачуваної орендарями землі її власникам.

Золота Орда — монголо-татарська держава, що існувала у ХІІІ – ХV ст. на території Середньої Азії та Східної Європи, виникла на початку 40-х рр. ХІІІ ст. внаслідок загарбницьких походів хана Батия (Бату); руські князівства не входили територіально до складу Золотої орди, а перебували у васальній залежності від неї, сплачуючи данину та зобов’язуючись надавати монголо-татарам військову допомогу тощо.

Імперія — складна держава, утворена з нерівноправних територій, в якій основна територія (метрополія) контролює інші (колонії).

Індустріалізація — процес форсованого розвитку великого машинного виробництва, який забезпечує переважання у валовому внутрішньому продукті продукції промислового виробництва.

Києво-Могилянська колегія (академія) — один з перших загальноосвітніх вищих навчальних закладів у Східній Європі, бере початок у 1615 р. з Київської братської школи, у 1632 р. отримала назву Києво-Могилянської на честь її заступника митрополита П. Могили, статус академії отримала у 1701 р. за часів Петра І.

Кирило-Мефодіївське братство (офіційна назва – “Україно-слов’янське товариство св. Кирила та Мефодія”) — нелегальна організація 1845 (1846) – 1847 рр. української інтелігенції (лідер М. Костомаров), яке сповідувало ідею панславізму — федерації вільних слов’янських народів, об’єднаних євангельськими правилами любові, лагідності й терпіння.

Кіш Запорозької Січі (від тюркського kish, khosh - головне житло старшого чабана-отамана, тимчасовий табір) — 1) Збірна назва для визначення усього військового співтовариства запорозьких козаків. 2) Центральний орган управління в Запорозькій Січі, що відав адміністративними, військовими, фінансовими, судовими й іншими справами. 3) Козацькій військовий табір, в якому знаходилася військова старшина на чолі з кошовим отаманом.

Клейноди (від нім. kleinod – коштовність) — дорогоцінні військові знаки, регалії або атрибути українського козацтва, що використовувалися в ХVІ - ХІХ ст.

Князь — первісно у давніх слов’ян старший, вождь племені; пізніше титул спадкового володаря князівства; вважається, що титул князя на Русі почали вживати після 882 р., тобто з часу укняження в Києві династії Рюриковичів.

Кобзар — український народний співак, який акомпанує собі на кобзі (бандурі).

Козацтво (тюркське kozak – самотня людина, схильна до завоювань)— військово-промисловий прошарок, що сформувався на Півдні України в ХV – ХVІ ст.

Колективізація — перехід від індивідуальних дрібних селянських господарств до великих колективних (колгоспів) у 30-тих роках ХХ ст., в ході якого відбувалося відчуження безпосередніх виробників як від засобів виробництва, так і від кінцевого продукту.

“Коліївщина” — найбільше селянсько-козацьке повстання 1768 р. на Правобережній Україні проти феодально-кріпосницького, національного та релігійного гніту шляхетської Польщі.

Коломацькі статті 1687 р. — договір, укладений 25 липня 1687 р. на р. Коломак ( тепер Харківська обл.) між новообраним гетьманом І. Мазепою і козацькою старшиною, з одного боку, і московським урядом — з іншого, які були спрямовані на подальше обмеження української автономії.

Кошовий отаман (від татар. otaman – старший чабан) — голова військового управління в Запорізькій Січі, що називався кошем.

Кревська унія 1385 р. — угода, укладена між Польщею і Великим князівством Литовським 14 серпня 1385 р. у замку Крево (Литва), яка передбачала об’єднання Польщі й Литви в єдину державу в результаті шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла.

Кримське ханство — татарська феодальна держава в Криму у ХV – ХVІІІ ст., що виділилася із Золотої Орди.

Легіон українських січових стрільців (УСС) — українська військова частина в складі австрійської армії, що діяла на російському фронті в 1914-1918 рр.

Литовські статути — кодекси середньовічного права Великого князівства Литовського, котрі діяли на приєднаних українських землях у ХVІ - першій половині ХІХ ст.

Люблінська унія 1569 р. — угода, укладена між Польщею і Великим князівством Литовським 1 липня 1569 р. у м. Люблін про створення дуалістичної держави з назвою Річ Посполита.

Магдебурзьке право — середньовічне міське право, за яким міста звільнялися від управління й суду з боку великих земельних власників (сеньйорів, феодалів) і створювали органи місцевого самоврядування.

Магнати — назва великої шляхти в Речі Посполитій.

Малоросійська колегія — центральний орган державного управління Російської імперії у справах Гетьманщини; утворена наказом Петра І у 1722 р.

Маніфест 17 жовтня 1905 р. “Про удосконалення державного порядку” — маніфест Миколи ІІ, опублікований у дні Жовтневого загальноросійського страйку 1905 р., де проголошувалось скликання першого російського парламенту — Державної Думи та обіцялося дарувати народу “непорушні основи цивільної свободи

Масові репресії – це покарання, що застосовуються державою у масштабах усієї країни

“Молода гвардія” — підпільна комсомольська організація, що діяла у м. Краснодон, Луганська область в роки Великої Вітчизняної війни.

Москвофільство (русофільство) — літературна і суспільно-політична течія серед українського населення Галичини, Буковини та Закарпаття в середині ХІХ –30-х рр. ХХ ст., відстоювало національно-культурну, а пізніше – державно-політичну єдність з російським народом та Росією.

Народний Рух України за перебудову (1989 р.) — національно-суспільний рух , з 1993 р. — політична партія.

Народний секретаріат — перший радянський уряд України, утворений 17 грудня 1917 р. у Харкові за постановою обраного І з’їздом Рад України ЦВК Рад України.

Народництво — ідеологія й рух різночинної інтелігенції, що панували на буржуазно-демократичному етапі визвольної боротьби (1861-1895 рр.) і відбивали інтереси селянської демократії.

Народовці — суспільно-політична течія серед західноукраїнської інтелігенції, що виникла у 60-х рр. ХІХ ст. на противагу москвофільству, виступали за єдність українських земель і розвиток єдиної української мови на основі українських говорів.

Націоналізація — процес зміни форми власності з приватної на державну.

Нова економічна політика — сукупність економічних реформ, здійснених радянською владою у 20-ті роки, які базувалися на засадах відновлення елементів капіталістичних відносин (приватна власність, товарообіг, вільна торгівля, тощо)

Оброк — продуктові або грошові податки, що виплачувалися феодально-залежними селянами феодалам у вигляді продуктової (натуральний оброк) або грошової (грошовий оброк) феодальної земельної ренти.

Операція “Висла” — репресивна акція польського комуністичного режиму проти українського населення на території Польщі в 1947 р.; полягала в примусовій депортації українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя й Холмщини на території у західній і північній частинах Польщі, які до 1945 р. належали Німеччині.

Опришки— учасники повстанського руху на Галичині, Буковині й Закарпатті проти угорської, польської й австрійської шляхти у ХVІ – першій половині ХІХ ст.

Організація українських націоналістів (ОУН) — український політичний рух у ХХ ст., що мав за свою мету утворення незалежної України; виникла у 1929 р. у м. Прага.

Острозька академія — вища школа, заснована близько 1576-1580 рр. у м. Острог на кошти князя К. Острозького, осередок православної культури в Україні тих часів.

Острозька біблія — перше повне видання Біблії у перекладі на старослов’янську мову, надрукована у 1581 р. І. Федоровим у м. Острозі.

Пакт Молотова - Ріббентропа — укорінена в громадсько-політичній та історичній літературі назва радянсько-німецького договору про ненапад від 23 серпня 1939 р., особливо його секретного додатка, підписаного В. М. Молотовим та І. Ріббентропом від імені своїх урядів та держав.

Панщина — відробіткова рента, одна з форм феодальної земельної ренти, дарова примусова праця феодальнозалежного селянина, що працює власним інвентарем у господарстві феодала.

“Перебудова” — комплекс реформ другої половини 80-х рр. ХХ ст., пов’язаний з ім’ям Генерального секретаря ЦК КПРС М. С. Горбачова, який призвів до значних змін у житті країни і світу в цілому, у тому числі прискорив розпад СРСР.

Переяславська рада 1654 р. — збори представників українського народу, скликані гетьманом Б. Хмельницьким 8 (18) січня 1654 р. у м. Переяславі, які прийняли рішення про приєднання України до Росії.

Печеніги — об’єднання тюркських та інших племен у VIIІ - ІХ ст. у заволзьких степах; у 90-х рр. ІХ ст. переселилися у причорноморські степи; перша згадка у “Повісті минулих літ” відноситься до 915 р., остання — до 1168 р.

Полюддя (від ”ходіння по людям”) — щорічний об’їзд князем і його дружиною усіх володінь і підлеглих племен з метою збирання данини.

Приватизація — процес зміни власності з державної на приватну.

Продрозкладка — система заготівель сільськогосподарських продуктів під час політики “військового комунізму”; полягала в обов’язковій здачі селянами державі за твердими цінами встановлених норм хліба й інших продуктів.

Промисловий переворот (революція) — система економічних і соціально-політичних змін, в яких знайшов вираження перехід від заснованій на ручній праці мануфактури до великої машинної індустрії.

“Просвіта” — українське культурно-освітнє товариство, засновано у Львові групою народовців, головним завданням якої було сприяння просвіті українського народу в культурному, національно-політичному й економічному напрямках.

Рада Народних Комісарів — назва вищого органа виконавчої гілки влади (уряду) в радянській Україні з 1919 по 1947 рр.

Революційна українська партія (РУП) — перша українська політична партія в російській частині Україні, створена у 1900 р. харківськими студентами з українофільських гуртків, головною метою було створення незалежної української держави.

Революція — корені, глибокі якісні змини в розвитку певних явищ, які виникають та здійснюються в результаті накопичення суперечностей у процесі розвитку, котрі розв’язуються різкими змінами.

Реєстрове козацтво — частина українського козацтва, яке у ХVІ – ХVІІІ ст. перебувало на службі у польського, а пізніше –російського урядів і було занесено до списку — реєстру.

Ремісничі цехи (нім. однина Zunft, Zeche) — у містах за феодалізму професійні організації ремісників, які були дрібними, економічно самостійними виробниками.

Решетилівські статті 1709 р. — законодавчій документ, який регулював відносини Московського царства з Гетьманщиною, спрямовані на поступову ліквідацію української політичної автономії.

Ризький мир 1921 р. — договір між РРФСР і УСРР з одного боку, і Польщею – з іншого, про припинення війни і нормалізації відносин, за яким західні землі Білорусії та України входили до складу Польщі; підписаний 21 березня 1921 р. у м. Рига.

Розкуркулювання — процес насильницької ліквідації прошарку заможного селянства під час колективізації у 30-х рр. ХХ ст.

Руїна — історіографічна назва тридцятирічного (1657-1687 рр.) періоду смути, громадянської війни, безперервних вторгнень іноземних армій та економічного занепаду України.

“Руська правда” — збірник норм давньоруського права, складений переважно у ХІ –ХІІ ст., найважливіше джерело для вивчення суспільних відносин, історії і правової системи Київської Русі.

“Руська трійця” — суспільно-культурне об’єднання, яка сформувалася в середовищі української студентської молоді Львова у 30-х рр. ХІХ ст.; прагнула сприяти підйому освітнього рівня та пробудженню національної свідомості галичан.

Русько-українська радикальна партія — перша українська політична партія (І. Франко, М. Павлик, С. Данилович, В. Будзиновський та ін.), заснована у 1890 р., прагнула поєднати відстоювання соціальних інтересів українських селян Галичини із захистом національних прав українського народу.

Селянська реформа 1861 р. — буржуазна реформа, що скасувала кріпацьке право в Росії та поклала початок розвитку капіталізму в країні.

Січові стрільці — одне з військових з’єднань Армії УНР у період революції і громадянської війни 1917-1920 рр.

Смерди — найменування селян у Давній Русі та деяких інших слов’янських країнах, які поступово втрачали волю (цілком або частково), правове становище окремих груп яких було різним.

Союз визволення України (1930 р.) — вигадана підпільна організація, процес над учасниками якої проходив з 9 березня по 19 квітня 1930 р. у Харкові.

Столипінська аграрна реформа — серія заходів на початку ХХ ст. в Російській імперії (автор – прем’єр-міністр П. А. Столипін), спрямованих на комерціалізацію сільського господарства, переведення його на капіталістичні рейки розвитку.

Тимчасовий уряд — вищий орган виконавчою влади в Росії, який сформувався в результаті Лютневої революції та існував з 2(15) березня до 25 жовтня (7 листопада) 1917 р.

Товариство українських поступовців (ТУП) — нелегальна міжпартійна громадсько-політична організація, що діяла в Наддніпрянській Україні у 1908-1917 рр. на основах парламентаризму та конституціоналізму діячів демократично-радикальної, соціал-демократичної та ліберальних партій; основні напрямки діяльності: культурна робота, виховання національної самосвідомості, створення блоків з іншими організаціями у відстоюванні політичних свобод, участь у виборах в Державну Думу.

Тоталітаризм ( від лат. totalis – увесь, повний) — форма державного устрою, що визначається повним (тотальним) контролем держави над усіма сферами суспільства.

Тризуб — геральдичний знак київської династії Рюриковичів; з 1992 р. — малий Державний герб України.

“Українізація” — політика ВКП(б), здійснювана в Україні в 20- ті - на початку 30-х рр. ХХ ст., різновид політики “коренізації”, суть якої полягала в тому, що управлінські структури опановували мову і культуру місцевого населення, а також поповнювалися за рахунок його представників, що мало забезпечити центру контроль над периферією не тільки силовими, але й адміністративно-політичними засобами

Українська військова організація (УВО) — нелегальна військова організація, що існувала в 20-тих роках ХХ ст. у Західній Україні; виникла у 1920 р. у м. Відень.

Українська греко-католицька церква (уніатська) — церква, утворена на Брестському соборі 1596 р. внаслідок відмовлення Київської метрополії від ієрархічного верховенства константинопольського патріарха та перехід під протекторат Папи Римського.

Українська національно-демократична партія — провідна українська політична партія в Галичині на початку ХХ ст., заснована у 1896 р. (Ю. Романчук, І. Франко, К. Левицький та ін).

Українська повстанська армія (УПА) — назва націоналістичних партизанських загонів, що діяли в Західній Україні в 1942-1952 рр.

Українська Центральна Рада це перший в новітній історії України з початку - загальногромадянський, а потім - ви­щий державний орган, який протягом 14 місяців ( березень 1917 р.- квітень 1918 р.) очолював національно-визвольний рух.

Універсали Української Центральної Ради — чотири звернення програмного характеру, видані Центральною Радою у червні, липня, листопаді 1917 р. та січні 1918 р.

“Устав на волоки” 1557 р. — правовий документ, затверджений 1 квітня 1557 р. польським королем, великим князем литовським Сигізмундом ІІ Августом про проведення аграрної і фінансово-податкової реформи на території Великого князівства Литовського.

Установчі збори — вищий представницький виборний орган в Росії, який визначає конституційний устрій держави.

Федерація — складна держава, утворена з рівноправних та незалежних держав, які делегували частину своїх повноважень центру.

Фільварки (польськ. folwark, від нім. Vorverk – хутір, ферма) — у Польщі, Литві, Україні й Белорусії в ХІV –ХІХ ст. багатогалузеве поміщицьке господарство, що ґрунтувалося на даровій праці кріпаків.

Хазари — кочовий тюркомовний народ, що з’явився в Південно-Східній Європі у ІV ст.; у середині VII ст. створили власну державу —Хазарський каганат; до 966 р. руси платили данину хазарам.

Холопи — 1) категорія феодально-залежних людей на Русі та в Росії Х –ХVІІІ с., за правовим станом наближалися до рабів. 2) Особа, яка знаходиться на службі у іншій особи або держави (наприклад, “государєв холоп”)

“Хрущовська відлига” — історіографічна назва періоду правління М. С. Хрущова (1953-1964 рр.), який характеризується відносною лібералізацією в суспільному житті і економіці країни.

Челядь — назва залежного населення Київської Русі; у VІ –ІХ ст. — це раби-бранці в стані патріархального рабства, у ІХ –Х ст. вони стали об’єктом купівлі – продажу, у ХVІІІ - ХІХ челяддю називали двірських людей поміщиків.

Червоне козацтво — загальновійськове з’єднання, створене наприкінці грудні 1917 р. для захисту Радянської влади в Україні й боротьби проти Центральної Ради.

Шляхта (польськ. szlachta, від верхньонем. slahta – рід, порода) — у ряді країн Центральної Європи (особливо в Польщі, Літві, Україні) назва основної частини панівного феодального класу.

Язичество ( від церк.-слов. язици — народи, іноземці), позначення дохристиянських, у широкому розумінні — політеїстичних у релігійній літературі християнських народів; поряд з богами, які уособлювали сили природи, шанували нижчих демонів, духів лисів, джерел, гір, боліт, та ін.; суть язичницьких культів — магічний вплив на природу.