Соціально-економічний розвиток українських земель у XVI — і половині XVII ст.

Основним процесом, який визначає особливості розвитку українських земель у цей час є процес феодалізації сільського господарства, яке базується на експлуатації залежної робо­чої сили та розвитку панщини. Прагнучи інтенсифікувати сільське господарство і зорієнтувати його на потреби зовнішнього ринку, поляки утворювали власні господарства, які називалися фільварками (у перекладі з німецької – хутір, ферма). У 1557 р. відбулася аграрна реформа відома під назвою „Устава на волоки”, основною метою якої було поширення фільваркової системи. Під фільварки відводилися найкращі землі, а їх розвиток забезпечувався за рахунок панщини — примусової підневільної праці селян. Розгортання фільваркової системи зменшило селянські наділи, призвело до збільшення панщини і втрати селянами права переходу.

Нова система ліквідувала права власності вільних селян на землю. Наприкінці XVI ст. завершується оформлення кріпацтва в Україні. Протягом XV-XVI ст. збірки законів, відомі як Литовські статути, постійно збільшували контроль власника над селянином. У 1588 р. III Литовський статут заборонив право виходу та, таким чином, завершив юридичне оформлення кріпацтва в Україні.

Найпомітнішим явищем міського життя XІV ст. стало надання містам Магдебурзького права, тобто права на самоврядування. Найважливішою рисою розвитку промисловості цього періоду стало зародження мануфактурного виробництва, що прискорило економічний розвиток українських земель.

Українське козацтво.

Термін „козак” вперше згадується у сер. ХІІІ ст. і походить з тюркських мов. Означає “одинокий”, “схильний до розбою”, “страж”.

Перші відомості про походи українських козаків датуються кінцем 80 рр. XV ст. Козацтво виникло в південноукраїнських землях, на території від середнього Подніпров’я і майже до Дністра ( південні окраїни Київщини, Брацлавщини, Поділля). Ці землі називалися Диким полем. Центром козацтва стало Запоріжжя — степи за порогами Дніпра.

Причини виникнення:

• посилення соціального та релігійного гноблення, за­кріпачення селянства;

• селяни та міщани тікали від податків та повинностей;

• постійна військова небезпека з боку кримського ханства та ко­чових татарських орд;

• в окремих випадках - організаторська роль місцевих прикор­донних землевласників.

На нових землях складався своєрідний козацький лад. Козаки об’єднувалися в громади та колективно вирішували всі проблеми та обирали старшину. Але влада в громадах поступово зосереджується в руках заможних козаків. Крім того землі, на яких мешкають козаки починають контролювати ма­гнати (крупна шляхта).

Козаки, не задоволені контролем магнатів, шли далі на південь до дніп­ровських порогів. Видатну роль у згуртуванні Запорозького козацтва у збройну силу, фактично автономного у відношенні до уряду польсько-литовської дер­жави зіграв князь Дмитро Вишневецький, козаки якого у 1556 р. звели укріп­лення на о. Мала Хортиця, але укріпленні табори козаки мали і до Вишневецького. З тих пір Запорізька Січ з її постійним гарнізоном, що мешкав в окремих куренях, розглядалася козаками, як їхнє головне укріплення й притулок, себе ж козаки почали офіційно називати Військом Запорозьким низовим. Жінки й діти сюди не допускалися. Запорозька Січ стала зародком нової української (козацької) державності. Її, як державне утворення, характеризують такі ознаки:

Ознаки державності	Характер прояву ознак
Військовий устрій	Січові козаки складали військо-кіш, кіш поділявся на військові одиниці – курені (кількість – 38)
Територіальний устрій	Територія, яку контролювала Січ, поділялася на паланки (5 – 10 паланок) на чолі з полковниками. Паланкове козацтво проживало на хуторах та в містечках
Форма правління	Запорізька Січ була козацькою республікою. Верховна влада належала козацькій раді, брати участь в якій мали право всі козаки. Козацька рада обирала старшину: кошового отамана, писаря, обозного, суддю, осавула. Кожен курінь обирав аналогічну курінну старшину.
Правова система	Вживалося звичаєве право, яке склалося в ХV – сер ХVІ ст. Козаки були рівними перед законом, рівними у праві користуватися землею, брати участь у радах, обирати старшину.

З діяльністю Вишневецького Запорізька Січ виходить на міжнародну арену і перетворюється на лідера боротьби з Кримським ханст­вом та Туреччиною. Найбільш резонансні походи проти татар і турків пов’язані з іменами гетьманів Ружинського, Самійла Кішки, Петра Конашевича-Сагайда­чного. Останній вважається найвизначнішим гетьманом до Хмельницького, його заслугою було те, що він повернув козаків до української культури та православ­ної церкви, об’єднав військову силу козаків з політично слабкою церковною та культурною верхівкою України, проводив політику компромісів з Польщею, здійснив реформу козацького війська, вперше перетворивши його на регулярне військо з жорсткою дисципліною.

Крім вільних запорожців в Україні сформувалися ще два різновиди козаків — городові та реєстрові. Як і січовики, городові козаки ігнорували офіційну владу, підкоряючись тільки своїй старшині. Польський уряд прагнув взяти козаків під свій контроль. З цією метою ко­роль Сигізмунд ІІ Август у 1572 р. видав універсал про формування найманого за­гону з 300 городових козаків, які отримали назву реєстрових. Вкінці XVІ ст. реєстр був збі­льшений до 3000 тис. Реєстрові козаки користувалися особливими привілеями та контролювали інших козаків.

Національно-визвольна боротьба наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст.

Якщо Литва ставилася до православної церкви, культурного та економі­чного життя українського народу толерантно, то Річ Посполита взяла курс на насильницьке ока­толичення та закріпачення селян. У 1596 р. відбулася Брестська унія, де, внаслідок об’єднання православної та католицької церков, утворилася греко-католицька (уніатська) церква, яка зберігала православні обряди, але визнавала католицькі догмати та пере­йшла під владу Папи Римського. Існування православної церкви було заборо­нено. Проти церковної унії виступили народні маси, частина знаті на чолі з Василем Костянтином Острозьким, братства (громадські організації, створені для захисту православної пастви). Це змусило Польщу у 1632 р. знову дозволити легальне існування православної церкви. У ХVІ ст. великого суспільно-політичного і національно-культурного значення набули братства. Посилення національного та релігійного гніта на українських землях, захоплених Річчю Посполитою, змушувало братства активно виступати на захист українського православного населення. Згодом братства ставали все більш впливовими серед усіх прошарків населення. Наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. братства діяли у Києві, Луцьку, Острозі, Перемишлі та інших містах. Найстарішим і найвідомішим було Львівське братство, засноване близько 1453 р. Велику роль в національно-культурному житті України відіграло Київське братство, засноване у 1615 р. при Богоявленському монастирі. Осередками православної української культури залишалися освітні заклади. Серед них визначне місце посідала Острозька академія – перша вища школа в Україні, заснована князем Василем Костянтином Острозьким близько 1576-1580 рр. Вона працювала за програмами європейських університетів. Нажаль, після смерті князя у 1608 р. його наступники перетворили заклад на єзуїтську школу, яка проіснувала до 1640 р. У 1632 р. внаслідок злиття кількох навчальних закладів була утворена Братська колегія, яка, на честь свого засновника митрополита Петра Могили, одержала назву Києво-Могилянської академії. Вона була одним з перших загальноосвітніх вищих закладів у Східній Європі.

Посилення національного релігійного гноблення та зміцнення українських сил призвело до активізації українського антифеодального і визвольного руху. Наприкінці XVI ст. відбулося два великих козацько-селянських повстання: під проводом гетьмана К.Косинського (1591-1593 рр.) та під проводом Северина Наливайка (1594-1596 рр.). Після смерті Сагайдачного у 1622 р. козаки відмовилися від політики компромісів з Польщею. Найбільш відомі повстання цього періоду під проводом гетьманів Тараса Федоровича (1630 р.), Івана Сулими (1635), Якова Острянина та Павла Павлюка ( 1637-1638 рр.). Придушивши повстання, Польща вжила жорстоких заходів: у 1638 р. була прийнята “Ординація Запорізького реєстрового війська”, де обмежувалися привілеї козацтва:

• нереєстрові козаки оголошувалися підданими;

• втеча до козаків каралася смертю;

• самоуправління у реєстрових козаків скасовувалося;

• проти українців здійснювалася політика жорстокого терору.

Повстання, хоч і зазнали поразки, сприяли зростанню національної свідомості українців та накопиченню ними військового досвіду.