Соціальна структура. У соціальній структурі давньоруського суспільства можна виділити такі основні групи населення:

• знать (князі, бояри, князівські дружинники);

• духовенство (формується з прийняттям християнства);

• вільне населення: селянство (смерди), яке поступово перетворилося на економічно залежних, міщанство (міське населення), яке складало десь 15 % від усього населення.

• залежне населення - господарські холопи, закупи, рядовичі, раби та ін.

5. Економічний розвиток. Основне заняття — землеробство. На початку ІІ-го тисячоліття починають використовуватися дво- і трипілля, відбувається вдосконалення знарядь праці. Вирощують зернові, бобові, технічні культури, городину. Одним з основних занять було розведення великої і малої рогатої худоби, свиней і птахів. Протягом VIII-го-XII-го ст. зростає чисельність коней і зменшується чисельність волів. Помітно втрачає свою роль мисливство, населення займається рибальством і бджільництвом.

Центрами ремісничого виробництва стають міста. Існувало до 60 спеціальностей ремесел. Найважливішими були: чорна металургія, гончарство, ткацтво, ювелірне та деревообробне виробництво.

Постійно збільшується кількість купців, посилюється їх вплив на вирі­шення політичних справ. З Київської землі найбільш вивозилися хутра, віск, мед, ремісничі вироби, завозилися тканини, посуд, зброя, прикраси. З ХІ ст. осно­вною грошовою одиницею стає гривня ( злиток срібла різної ваги.)

Історичне значення Київської Русі:

• вперше об’єднала всі східнослов’янські племена в одну державну організацію;

• сприяла формуванню у східних слов’ян більш прогресивних соціально-економічних структур, розвитку культури;

• підняла авторитет східних слов’ян на міжнародній арені.

Галицько-Волинське князівство.

В середині ХІІ ст. роль Києва як центра руських земель занепадає. Зміцнюються та стають більш незалежними такі центри, як Володимир, Чернігів, Новгород тощо. У південно-західному регіоні посилюється Галич. У 1142 р. князь Володимирко об’єднав галицькі землі в одне князівство з центром у Галичі. Найвищої могутності воно досягло за князювання його сина Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.). Після смерті Ярослава князівство занепадає через міжусобну боротьбу між галицькими боярами.

У 1199 р. волинський князь Роман Мстиславович (1170-1205 рр.) захопив Галич і об’єднав під своєю владою Волинське й Галицьке князівства. У 1202 р. Роман приєднав до князівства київські землі, створивши, таким чином, державу, територія якої простяглась від Карпат до Дніпра. Створення Галицько-Волинського князівства на чолі з Романом Мстиславовичем стало важливим етапом в історії української державності.

Але князівство трималося переважно на сильній особистості князя. Тому після загибелі Романа у 1205 р. його вдова Ганна та його малолітні сини Данило та Василько не змогли встояти проти галицької боярської олігархії, яка виступила проти об’єднаного князівства. Тільки у 1238 р. молодий Данило Романович утвердився в Галичі остаточно. У 1239 р. він знову приєднав до свого князівства київські землі.

У 1241 р. у князівство почалося вторгнення монголо-татар. Князь Данило був змушений визнати залежність від Золотої Орди, але почав проводити активну антимонгольську політику:

• уклав союз з угорським королем;

• уклав союз з Папою римським, Папа обіцяв в допомогу Данилу організувати хрестовий похід проти монголо-татар, а князь обіцяв церковну унію з Римом, у 1253 р. він отримав від Папи королівську корону, однак обіцяна йому допомога не надійшла;

• організовував війська, укріпляв старі міста і будував нові (Холм, Львів)

Але головної своєї мети — визволення держави від монголо-татар — Данило не досяг.

Галицько-Волинське князівство припинило своє існування після 1340 р.