16 Липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суве­ренітет:

• проголошувалося право на самовизначення;

• народ України – єдине джерело влади в Україні;

• верховенство на території України української консти­туції та законів;

• право України на економічну самостійність, незалежні власні озброєні сили.

Такі ж події в інших країнах свідчили про необхідність перетворень в СРСР. Прийняття суверенітетів у 1990 р. отримало назву „параду суверенітетів”.

У 1991 р. було проведено референдум, на якому більшість громадян проголо­сувало за збереження Радянського Союзу як оновленої федерації. Проти висловилися Грузія та країни Балтії. Починається робота по створенню нової союзної угоди. Одночасно в країні посилюється консервативні сили, які прагнуть зберегти єдину державу. 19 серпня 1991 р. в Москві був створений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС), який заявив про перехід влади у його рук. Це була спроба державного перевороту. Демократичні сили не визнали ДКНС. 21 серпня заколот був подавлений. 24 серпня Верховна Рада прийняла Акт про державну незалежність України, згідно з яким Україна проголошувалася суверенною та незалежною державою.

Ще в липні був прийнятий пакет законів про утворення в Україні інституту президентства. Восени 1991 р. відбулася виборча компанія, в якій приймало участь 7 кандидатів. 1 грудня 1991 р. на виборах переміг Л.М.Кравчук. У той же день більш ніж 90% українців на референдумі підтримали Акт про незалежність. 7 грудня 1991 р. між Росією (Б. М. Єльцин) Україною (Л. Д. Кравчук) та Білорусією (С. М. Шушкевич) у Біловезькій пущі була підписана угода про створення Співдружність незалежних держав (СНД). 24 грудня 1991 р. СРСР завершив своє існування.

Розвиток України в умовах незалежності

Становлення державності України. За роки незалежності Україна пройшла нелегкий шлях становлення інституту держави. З 1991 р. главою держави є президент. У 1991-1994 рр. посаду Президента України займав Л. М. Кравчук, у 1994-2004 рр. — Л. Д. Кучма, з 2005 р. — В. А. Ющенко.

У 1992 р. державним прапором України було затверджене синьо-жовте полотнище та малий державним гербом України — княжий символ Рюриковичів — тризуб.

Закінченням державної побудови України є 28 червня 1996р — прийняття Конституції України. Згідно з нею Україна є незалежною, суверенною, соціальною та правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади Конституція визнає народ України, що здійснює державну владу безпосередньо, а також через систему державних органів і органів місцевого самоврядування. Головою держави є Президент, який обирається на п’ять років, вищим законодавчим органом влади (парламентом) є Верховна Рада України, яка складається з 450 депутатів, що обираються на чотири роки, з 2006 р. вибору у парламент проходять за пропорційною системою (по загальнодержавному списку громадяни голосують за партії). З 1 січня 2006 р. вступили у дію зміни до Конституції, згідно з якими Україна перетворилася на парламентсько-президентську республіку: повноваження Президента були скорочені, а повноваження парламенту розширені. Так, уряд (виключаючи міністра закордонних справ, силових міністрів та голову СБУ) формує парламент, який обирається на п’ять років. Гострою проблемою залишаються мовне питання, питання територіального устрою України.

Економічний розвиток України. Утвердження реальної політичної незалежності неможливе без утворення стабільної високоефективної національної економіки.

Руйнівний вплив на економіку України на початку 90-х рр. ХХ ст. мала загальна економічна криза, що охопила СРСР та розпад загальносоюзного економічного комплексу. В момент проголошення незалежності Україна виявилася немічною і деформованою в економічному відношенні: 95 % підприємств підпорядковувалися Москві, майже 80 % усього виробництва не мало завершеного технологічного циклу, лише 28 % становили галузі групи “Б”, екстенсивний шлях розвитку, науково-технічна і технологічна відсталість, низька конкурентноздатність продукції і т.д. Влада виявилася не готовою до такого погіршення ситуації. Основні причини невдач перших років незалежності полягали в нерішучості і половинчатості дій влади, у затягуванні формування твердої виконавчої гілки влади, блокуванні рішень уряду консервативною більшістю Верховної Ради, непродуманості програм соціального захисту людей, що робило реформи непопулярними.

З 1990 по 1994 рік валовий національний продукт скоротився на 44 %, обсяг промислової продукції – на 41 %, національний доход – на 54 %. У 1994 р. спад промислового виробництва України досяг свого максимуму – 27,7 %.

У 1994 р. у Посланні Президента України Л.Д. Кучми до Верховної Ради “Шляхом радикальних економічних реформ” були визначені такі напрями та пріоритети нової соціально-економічної стратегії:

• фінансова стабілізація;

• поглиблення банківської реформи;

• регульована та контрольована з боку держави поетапна лібералізація цін;

• докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки;

• децентралізація управління економікою;

• соціальний захист, що включає докорінні реформи заробітної плати, соціальної допомоги та соціального страхування.

Одним з пріоритетних завдань в президентській програмі була названа стабілізація фінансової системи. Основу її повинно було скласти проведення жорсткої монетарної політики, зменшення інфляції, здійснення грошової реформи. Протягом 1995-1996 рр. вдалося зупинити падіння курсу купоно-карбованця по відношенню до долара, яке досягало 10000 % за рік, що зробило можливим проведення у вересні 1996 р. грошової реформи: введення національної валюти – гривні. Це сприяло стабілізації грошової системи і створило умови для виходу з кризи. Але тільки наприкінці 90-х років були отримані перші результати реформ: було завершено формування власної податкової, банківської та інших систем, які визначили основну економічну інфраструктуру української держави, завершився перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки, розвинулися нові конкурентноздатні форми виробництва. У 1999 р. вперше за 10 років з’явилися ознаки економічної стабілізації, важливішою з яких було подолання падіння валового внутрішнього продукту та скорочення дефіциту державного бюджету.

Новим позитивним явищем стала поява в усіх галузях “точок зростання” – підприємств, що виробляли потрібну ринку конкурентноздатну продукцію.

Сьогодні, на початку 2006 р., Україна є однією з бідніших країн Європи. Ми маємо незбалансовану економіку з переважанням важкого машинобудування, з відсталими технологіями, які обумовлюють матеріало- та енергоємні продукти виробництва, енергозалежну від іноземних держав, з дешевою робочою силою. Україна, яка розташована в центрі Європи, не має належної транспортної системи: відсутність якісних шосе та портів призводить до втрати коштів за вантажоперевезення. Непрозорість законодавства та корупційність державної системи відлякують потенційних інвесторів. Однією з найважливіших та найтяжчих проблем є аграрна: відсталі технології, погана селекція худоби та знищення її поголів’я, активна міграція сільського населення у міста, невизначеність у питанні щодо власності на землі зробили найродючіші чорноземи Європи найневрожайнішими. Однак, попри всі труднощі, український народ спроможний наповнити незалежність реальним змістом і посісти гідне місце серед народів планети.

Українська діаспора: історія та сучасність

Канада. Історично українська етнічна група – одна з найбільших етнічних меншостей Канади. За офіційним переписом 1981 р. в Канаді мешкало біля 800 тис. осіб українського походження, що склало 3,1 % всього канадського населення та ставило українців на п’яте місце. Але в 1986 р. – майже мільйон. Більше половини українців проживають у провінціях, що розташовані у преріях – Манітоба, Саскачеван, Альберта. Вони нащадки перших піонерів освоєння канадського Заходу. За останні три десятиріччя в Канаді набрав високих темпів процес урбанізації. Канадські громадяни українського походження зайняті практично в усіх галузях національної економіки, сфери сервісу, науки та культури. Більшість українських політичних, громадських і культурних організацій об’єднані в національну координаційну раду, відому під назвою Конгрес українців Канади, що був заснований в 1940 р. Конгрес виступає від імені переважної більшості українців, представляючи їх у державних установах і засобах масової інформації. Культурна діяльність завжди була стрижнем українського громадського життя в Канаді, а мистецькі колективи невід’ємною стороною діяльності більшості громадських, політичних і релігійних організацій. Важливими осередками культурного розвитку українців у Канаді є різноманітні “фундації”. Найбільша з них – Українська фундація імені Т. Шевченка. У 1987-1988 р. вона володіла фондом у 3,5 млн. доларів. Субсидії надаються ансамблям і групам, на влаштування виставок, конференцій, концертів, фестивалів, для потреб українських канадських видавництв, преси, а також для музеїв, бібліотек і архівів. У широкій мережі громадських шкіл, відомих під назвою “рідні школи”, вивчають українську мову, літературу, культуру. У деяких провінціях українські студії (навчальні програми з української мови, літератури, історії, географії) становлять невід’ємну частину державної шкільної програми. У звичайних школах існують спеціальні класи з українською мовою навчання, що займають майже до 50 % навчального дня. В 1985-1986 р. україністика викладалась в дванадцяти канадських університетах. Крупнішими серед них є університети Оттави, Торонто, Саскачевану та ін.

США. На цей час у США українська етнічна група налічує близько двох мільйонів чоловік, що становить майже 1 % населення країни. Американці українського походження проживають здебільшого компактними групами в окремих районах країни. Майже половина з них сконцентрована в штатах Пенсільванія, Нью-Джерсі та Нью-Йорк. Для української етнічної групи властивий високий рівень урбанізації: понад 90 % українців живе у містах.

Нині на утриманні українських громад перебувають українські школи трьох типів:

• українські католицькі школи;

• суботні школи українознавства;

• недільні школи українознавства.

Близько 80 % українських православних парафій також навчають дітей українською мовою. Усі ці освітні заклади відвідують тільки 25 % дітей шкільного віку.

У ряді університетів (Гарвардський, Іллінойський, Нью-Йоркський та ін.) є можливість одержати диплом фахівця з української мови. Україністику (мова, література, географія, історія та ін.) викладають у 28 університетах та коледжах США. Американські українці належать до найактивніших громадян цієї країни у справі досягнення масової художньої самодіяльності. Вони мають чи не найбільшу кількість хорових і танцювальних ансамблів порівняно з представниками інших національностей. Щороку аматори виступають на чисельних українських мистецьких фестивалях, зокрема міжнародних, збираючи десятки тисяч зацікавлених глядачів, прищеплюючи любов до української культури новим поколінням нащадків. У США представлені українські організації різних політичних орієнтацій, численні громадські, професійні, жіночі, молодіжні осередки. У 1940 р. у Вашингтоні рядом українських організацій був створений Український конгресовий комітет Америки (УККА). Спочатку Комітет створювався як неполітична організація з метою об’єднання всіх українських осередків, політичних партій, різних установ для налагодження культурного співробітництва своїх членів у середовищі української діаспори в США.

Латинська Америка. Найбільш численні українські діаспори в Латинській Америці розташовані в Аргентині та Бразилії.

Точна цифра аргентинців українського походження невідома. Різні джерела подають від 100 тис. до 250 тис., хоч деякі дослідники-демографи й останню цифру вважають заниженою. Приблизно 50 % аргентинців українського походження працює в сільському господарстві. Вони переважно мають власні господарства, земельні наділи як правило від 20 до 50 га. Другою чисельною групою після селян серед українського населення є індустріальні робітники. Зайняті вони переважно на верстатобудівних, автомобілебудівних, металургійних заводах, будівельних комбінатах, меблевих фабриках.

Точну кількість громадян Бразилії українського походження встановити важко. Найімовірніше вважати, що кількість українців у Бразилії сягає 250-400 тис. Найбільше українських поселень зосереджено в південно-східній частині штату Парана. Загалом у Парані мешкає понад 200 тис. українців. 85 % української етнічної групи зосереджено в сільській місцевості, майже 80 % працює в сільському господарстві. Приблизно 20 % українців зайнято в промисловості, торгівлі, працює службовцями. Загалом матеріальний рівень української етнічної групи нижчий від середнього життєвого стандарту в Бразилії.

Менші за чисельністю українські етнічні групи розташовані у країнах Західної Європи, в Австралії, у Новій Зеландії тощо.