Український рух Опору.

Як у кожній окупованій країні, в Україні діяв рух опору. В країні існувало дві течії, одна з яких керувалася радянськими гаслами, друга була спрямована на створення незалежної держави.

Радянське підпілля та партизанський рух . До 1941 р. керівництво СРСР, розраховуя в майбутній війні вести бойові дії на території супротивника, не подбало про підготовку підпілля та партизанських загонів. Ця робота розгорнулась вже в ході війни і часто проводилася не кваліфіковано. У результаті вже першого тижня війни велика кількість подібних комітетів і груп була розгромлена німцями. Провал радянського підпілля був обумовлений і відсутністю підтримки з боку населення. Згодом, коли жителі України повною мірою відчули грабіжницький характер окупаційного режиму, радянський рух опору почав приймати більш організовані форми. Посиленню партизанського руху в Україні сприяла перемога під Москвою. У районах, де партизанський рух був особливо потужним, загони зливалися в з'єднання, найкрупніші з яких діяли під командуванням С.Ковпака, А.Федорова, А.Сабурова, М.Наумова і т.д.

Прагнучи централізувати командування українськими загонами, Державний комітет оборони в травні 1942 р. створив Центральний штаб партизанського руху, а в червні 1942 р. - Український штаб партизанського руху.

Великої шкоди нацистам заподіювали підпільні групи, що діяли як у лісових, так і в степових районах України. Однією з відомих організації є група «Молода гвардія» (м. Краснодон).

Основні напрямки діяльності підпільників.

• збір інформації,

• організація і проведення терористичних актів;

• поширення листівок;

• допомога радянським військовополоненим.

1943 р. явився апогеєм партизанського руху в Україні. Незважаючи на втрати, чисельність партизанських загонів зростала. У 1943 р. був здійснений ряд глибоких рейдів партизанських загонів на Правобережжя, спланованих ЦШПР. Найбільшим з них був рейд з'єднання Ковпака, що почався в липні 1943 р. Партизани успішно виконали завдання по виведенню з ладу нафтопромислів. Проти них були кинуті численні сили супротивника. Партизани кілька разів потрапляли в оточення, несучи при цьому важкі втрати. У жовтні 1943 р. партизани з'єднання, розділивши на групи, намагалися залишити Західну Україну. Частина ковпаківців були перехоплені на Волині і Галичині військами УПА, а іншим вдалося прорватися.

У партизанських загонах діяли сотні професійних розвідників. Найвідомішим був Микола Кузнєцов.

У 1944 р. партизанський рух в Україні здобуває нові риси в зв'язку з розгромом німецьких військ на Правобережжі: частина партизан вливаються в регулярні війська, частину формують у спеціальні загони, призначені для роботи в глибокому тилу супротивника.

По підрахунках радянських істориків, за роки війни у партизанських загонах та підпільних групах діяло 180-220 тис. чіл.

Українська повстанська армія. На передодні Другої Світової війни в ОУН між С.Бандерою і А.Мельником розгорілася війна за владу, у ході якої загинуло близько 200 оунівців.

Основну надію на допомогу в боротьбі з більшовиками і бандерівці і мельниківці покладали на німців. Однак перші дні війни довели безглуздість надії на досягнення хоча б обмеженої незалежності України за допомогою німців. 30 червня 1941 р. керівництво ОУН прийняло рішення про відновлення незалежності в Україні й обнародувало “Акт проголошення відновлення Української держави”. Однак 9 липня самопроголошений уряд був розігнаний. Проте німці продовжували військове співробітництво з ОУН: так називані «голодні групи» рухалися за німецькими військами, що наступали.

Рух ОУН поширилося і на Східну Україну та на Крим.

Групи, що діяли на Волині й у Поліссі, об’єдналися під єдиним командуванням в Українську повстанську армію. Датою заснування УПА вважається 14 жовтня 1942 р. УПА своєю метою проголосило боротьбу як проти німців, так і проти радянської влади. Систематичні бойові дії УПА розгорнуло наприкінці 1942 р. — початку 1943 р. На цей час в її складі були добре навчені і озброєні загони, здатні виконувати самі складні бойові задачі. У 1943 р. загони УПА контролювали цілі райони Волині, Полісся, Галичини, проводили політику геноциду відносно до польського населення. У 1944 р. УПА в зв'язку з наступом радянських військ приводить разом з німцями кілька операцій. Після звільнення території України УПА продовжує вести війну проти радянських частин. У 1945-1946 р. радянські війська за підтримки міліцейських формувань і добровольців з числа місцевих мешканців організували блокаду з прочісуванням лісових районів Волині, Галичини й Прикарпаття. Усіх, хто підозрювався у зв’язку з партизанами, заарештовували та відправляли до Сибіру. З 1946 по 1949 рр. до Сибіру і на крайню Північ було депортовано близько 500 тис. осіб, частини вояків УПА вдалося прорватися через Карпати на територію Чехословаччини, а згодом — до Австрії. Зі свого боку, вояки УПА нещадно розправлялися з прихильниками радянського режиму та їх родинами, з російськомовними фахівцями зі Східної України. Командир УПА Роман Шухевич жадав від своїх підлеглих: ”Домагатися, щоб жодне село не визнало радянської влади. ОУН має діяти так, щоб усі, хто визнав радянську владу, були знищені. Не залякувати, а фізично знищувати! Не потрібно боятися, що люди проклянуть нас за жорстокість. Хай з 40 мільйонів населення залишиться половина — нічого страшного в цьому немає”. У 1950 р. він був вбитий. Останні загони УПА припинили опір в середині 50-х рр.

Підсумки війни. Знаходячись у зоні активних бойових дій і окупації, республіка втра­тила значну частину своїх людських ресурсів. Мільйони громадян України були мобілізованими в армію, з них загинуло 2,5 мільйона. Величезними були втрати се­ред мирного населення. Фашисти знищили 3 млн. 265 тис. мирних жи­телів, 1 млн. 366 тис. військовополонених, вивезли в Німеччину приблиз­но 2,2 млн. остарбайтерів. Безліч людей померло від голоду і хвороб у зв'язку з нестерпними умовами життя, створеними окупантами на за­хопленій території. Загальне число загиблих громадян України дорівню­вало 7,8 млн. осіб (тобто загинув кожен п’ятий).

Колосальний збиток був завданий народному господарству респуб­ліки. Було зруйновано 714 міст і містечок, більше 28 тис. сіл, 16 тис. промислових підприємств, 18 тис. медичних установ, майже 33 тис. шкіл, технікумів і вузів. Окупанти розорили 30 тис. колгоспів, радгоспів і МТС. Прямі збитки склали 285 млрд. карбованців, а загальна сума втрат, які зазнали населення та економіка республіки, склала близько 1,2 трлн. карбованців.

Позитивним моментом остаточного підсумку війни було приєднання Західної України до Радянської України, що дозволило українцям упер­ше за багато сторіч об'єднатися в межах однієї держави.

Виріс міжнародний авторитет України, яка 26 квітня 1945 р. стала одним із засновників і членів Організації Об'єднаних Націй (ООН).

Як складова частина СРСР Радянська Україна зробила величезний внесок у розгром гітлерівської Німеччини і вийшла переможцем як у Великій Вітчизняній, так і в Другій світовій війні.

РОЗДІЛ VІІ