Велика Вітчизняна війна.

Окупація України військами Німеччини та її союз­ників. 22 червня 1941 р. нацистська Німеччина та її союзники напали на Радянський Союз, почалася Велика Вітчизняна війна. Згідно з планом „Барбароса” на Україну наступала група армій ”Південь” (генерал – фельдмаршал Рундштедт). Вона мала такі задачі: за­хопити Правобережну Україну, форсувати Дніпро та розвивати наступ на Схід. Цим військам протистояли частини Київського та Одеського військових округів, які на початку війни були перетворені на Південно-Західний (генерал-полковник Кірпонос) та Південний (генерал армії Тюленів) фронти. В жорстоких боях в районах Володимир Волинського, Рівно, Дубна, Брод радянські війська зазнали поразки. Німецьке командування прийняло рі­шення нанести масованого удару по флангу радянських військ з метою їх оточення та знищення. 11 липня почалася битва за Київ. Німецькі танки прорвалися з Житомира до краю Київського укріпрайону, але 5-а армія (генерал Попов) завдала контрудару у районі Новгород Волинського, що змусило німецьке командування перекинути 9 дивізій на Північ Таким чином, 5-а армія тимчасово відтягнула сили противника від Києва.

Зустрівши стійкий опір в районі Києва, противник повернув на Південь для того щоб вийти у тил 6-й, 12-й та 18-й арміям. На початку серпня залишки 6-ї та 12-ї армій були оточені в районі Умані. Таким чином, у серпні 1941 р. німецькі війська зайняли всю Правобережну Україну окрім Києва та Одеси.

З 8 серпня до 16 жовтня тривала героїчна оборона Одеси.

На початку вересня противник вийшов до нижньої течії Десни і захопив плацдарм в районі Кременчука. Було зрозуміло, що ці угрупування будуть наносити зустрічні удари за для виходу у тил радянських військ Південно-Західного фронту з метою оточення. Ставка Верховного Головнокомандування (СВГК) переоцінила бойові можливості знесилених довгими бо­ями військ Південно-Західного фронту та поставила перед ними задачу утримати Київ, відхилив при цьому прохання командування про відве­дення військ за Дніпро. У середині вересня противник перейшов у наступ, 19 вересня радянські війська залишили Київ. При відступу був смертельно поранений генерал Кірпонос.

У жовтні-листопаді після тривалих боїв радянські війська залишили Донбас, противнику вдалося прорватися до Криму. 6 жовтня противник зайняв Мелітополь. 30 жовтня 1941 р. починається оборона Севастополя.

Після закін­чення Московської битви ( квітень 1942 р.) починається тимчасова тиша, під час якої сторони здійснили перестановку сил, розробили стра­тегічні плани майбутніх компаній.

1942 р. починається для радянських військ дуже невдало. Це пояснюється такими причинами:

• помилкове визначення напрямку головного удару противника та пов’язаний з цим невірний розподіл сил та засобів по ділянкам фронту;

• відсутність другого фронту у Європі, що дозволило противнику зосередити до 75 % сил та засобів на Східному фронті.

На початку травня 1942 р. радянські війська здійснили спробу наступу з Керченського півострова, але 8 травня противник завдав кон­трудару та 15-20 травня зайняв Керч. Втрата Керченського пів­острова серйозно ускладнила положення Севастополя. 30 червня війська противника підійшли до околиці міста, 4 липня радянські війська залишили Севастополь.

12 травня війська Південно-Західного фронту (маршал Тимо­шенко) здійснили спробу відбити Харків, але 19 травня противник за­вдав контрудару, внаслідок чого радянські війська потрапили в оточення.

22 липня радянські війська залишили місто Свердловськ Ворошиловоградської області. Територія України була повністю окупована.

Звільнення України Радянською Армією. Битва за Лівобережну Україну та Дніпро. Перемога під Курськом створила передумови для переходу радянських військ у наступ. 23 серпня 1943 р. був звільнений Харків. Німецьке командування праг­нуло зупинити наступ радянських військ та зберегти за собою стратегічно важли­вий район Лівобережної України. 11 серпня Гітлер віддав наказ про будування стратегічного оборонного рубежу лінією річок Молочна – Середній Дніпро – Сож - Нарва, який отримав назву „Східний Вал”.

СВГК перед радянськими військами поставила задачу звільнити Лівобе­режну Україну, Донбас, Крим та зайняти правобережні плацдарми. Центральний та Воро­нізький фронти наступали у київському напряму, Степовий — на полтавсько-кремен­чуцькому, Південно-Західний – у дніпропетровському та запорізькому, Південний фронт повинен був прорвати оборону противника та вийти до нижньої течії Дніпра.

В середині вересня 1943 р. противник розпочав відхід з Лівобережжя. 21 вересня радянські війська підійшли до Дніпра та протягом 10 днів форсували його у смузі 700 км, захопивши 23 плацдарми. Битва за Дніпро вступає до свого нового етапу. Перед радянськими військами ставиться завдання звільнити Київ, зосередити на Правобережних плац­дармах достатньо сил та засобів для розвитку наступу на Правобережну Україну. У перебігу Мелітопольської операції (26 вересня – 5 листопада) війська Південного фронту вийшли до низу Дніпра та почали підготовку до звільнення Криму.

20 жовтня 1943 р. Воронізький, Степовий, Південно-Західний, Південний фро­нти були перейменовані у І (генерал армії Ватутін), II (генерал армії Конєв), III (генерал армії Маліновський), IV (генерал армії Толбухін) Українські фронти.

1 листопада 1943 р. війська І Українського фронту ударом з Букринсь­кого плацдарму почали Київську визвольну операцію. 3 листопада було нанесено головний удар з Лютежського плацдарму. 6 листопада радянські війська звільнили Київ.

Германське командування спробувало відбити Київ. 13 листопада 1943 р. противник почав контрольний наступ та захопив Житомир, але розвинутий успіх йому не вдалося.

Битва за Правобережну Україну. Зимова компанія 1944 р. почалася з битви за Правобережну Україну (24 грудня-17 квітня), де приймали участь вій­ська 4-х Українських фронтів. Вона складалася з декількох операцій фронтів та груп фронтів: Корсунь – Шевченківської; Кіровоградської, Луцько-Ровенської, Одеської тощо. 24 грудня до наступу перейшли війська І Українського фронту, до 24 січня вони просунулися на 200 км, звільнили Київську, Житомирську, частину ра­йонів Вінницької та Ровенської областей, створили загрозу лівому флангу Корсунь-Шевченківському угрупуванню противника. 5 січня почали наступ війська ІІ Українського фронту та створили загрозу правому флангу Корсунь-Шевченківському угрупуванню. 24 січня радянські війська почали Корсунь-Шевченківську операцію: насту­паючи на зустріч, вони до 3 лютого створили внутрішнє та зовнішнє кільце оточення; 8 лютого 1944 р. противнику було висунуто ультиматум, який був відхилений; 17-18 лютого Корсунь-Шевченківська битва була закінчена. За аналогією ця битва отримала назву “українського Сталінграду”. На початку лютого війська інших фронтів зві­льнили Луцьк, Рівне, Нікополь, Кривий Ріг. На початку березня радянські війська поновили наступ та звільнили Одесу. 28 березня наші війська вийшли до Державного кордону СРСР (з Румунією). В результаті наступу, що проводився весняного бездоріжжя (це було несподіванкою для противника) була знищена сильне вороже групування на південному крилі фронту: групи армій “А” та “Південь”, звільнена Правобережна Україна та частина Західної.

Заключний етап визволення України. 8 квітня 1944 р. війська IV Українського фронту та окремої Приморської ар­мії (генерал полковник Єременко) почали Кримську операцію, у підсумку якої 9 тра­вня радянські війська звільнили Севастополь, а 12 травня – повністю Крим.

У липні – вересні 1944 р. війська І Українського фронту (маршал Ко­нєв) здійснили Львівсько-Сандомирську операцію.

У жовтні 1944 р. у перебігу Карпатсько-Ужгородської операції радянські вій­ська закінчили звільнення України: 27 жовтня був звільнений Ужгород, а наступного дня – інші пункти Закарпат­ської України. Таки чином, 28 жовтня 1944 р. територія України була повністю звільнена від німецьких загарбників.