Громадсько-політичне життя.

Встановлення тоталітарної системи. 24 січня 1921 р помер В. І. Ленін. Після його смерті розгорілась внутріпартійна боротьба за владу. В неї прийняли участь Л. Д. Троцький, М. І. Бухарін, Г.Є. Зинов’єв, Л. Б. Каменєв. Шляхом інтриг, зіткнення суперників, розколу їх блоків перемогу у цій боротьбі одержав І. В. Сталін.

З 1922 р. Сталін займав пост генерального секретаря партії.

Згідно до конституції, СРСР являвся федеративною державою, де було проголошено виконання усіх демократичних норм, прав та свобод людини. Однак на межі 20-30 рр. в СРСР формується тоталітарна система, найважливішою передумовою якої була монополія компартії на владу.

Культ особистості як політичне явище пов’язаний з встановленням диктатури особистої влади, право на яку виникає з визнання особливих достоїнств цієї людини. Для втримання особистої влади Сталіну була потрібна командно-адміністративна система. У той ж час сама система мала потребу в Сталіні як у гарантії стабільності.

Масові репресії. Невід’ємною частиною тоталітарної системи є репресивний апарат, який повинен тримати суспільні процеси під жорстким контролем, знищуючи будь-яку опозицію. Захисною реакцією тоталітарного режиму є масові репресії, оскільки при наявності широкої опозиції режим не зможе забезпечити свого існування.

Знаряддям здійснення репресій в СРСР були каральні органи ДПУ, реорганізовані у 1934 р. у наркомат внутрішніх справ (НКВС). Початок масових репресій датується 1 грудня 1934 р. В цей день у Смольному було вбито першого секретаря Ленінградського обласного комітету партії С. М. Кірова. У той ж день було видано закон “Про внесення змін в карно-процесуальне законодавство”. Він стосувався слідств по справах пов’язаних з терором і порушав усі демократичні принципи судочинства:

• слідство по справах пов’язаних з терором, повинні були закінчуватись на протягом 10 днів;

• обвинувачення пред’являлись підозрюваному за добу до початку процесу;

• сам процес проходив при зачинених дверях без змагання сторін;

• апеляції та касації не допускались, смертні вироки приводились до виконання негайно.

У другій половині 30-х років суди не справлялись з великою кількістю справ, тому були створені особливі наради (так звані “трійки”), які виконували вирок без судового розгляду.

Напрямки масових репресій в Україні:

• репресії проти селянства: розкуркулювання, штучний голодомор 1932-1933 рр.;

• боротьба з “підпільними націоналістичним організаціями”: справа проти “Спілки визволення України”(1930 р., засуджено 45 осіб — відомих українських вчених, письменників, політичних діячів колишньої УНР); протягом 1930-1937 рр. органи ДПУ – НКВС “викрили в Україні 15 великих “підпільних терористичних і диверсійних організацій націоналістів”;

• репресії проти членів КП(б)У: загинули Х. Раковський, Ю. Коцюбинський, С. Косіор, В. Чубар, М. Скрипник та інші, яких звинувачували в “українському буржуазному націоналізмі”, у “ворожій діяльності”, у “троцькізмі” і тому подібне;

• репресії проти української інтелігенції: репресовано багато вчених, письменників, діячів мистецтва, розігнано цілі наукові інститути; серед них Г. Косинка, О. Вишня, Лесь Курбас та інші;

• боротьба проти релігії та церкви: гоніння проти священиків та віруючих, зруйновано та закрито тисячі церков, у 1930 р. розпущена Українська автокефальна православна церква.

Наслідки репресій:

• були знищені мільйони українців, внаслідок чого українська нація зазнала величезних демографічних втрат;

• занепад української національної культури, інтелектуального потенціалу нації;

• деформація морально-етичних відносин (заохочення доносів, насадження атмосфери страху та абсолютної покори, формування тоталітарної свідомості);

• посилення політичної і економічної залежності України від центру.