Колективізація сільського господарства.

Перебіг колективізації. Колективізація – це процес об’єднання індивідуальних селянських господарств у колективні. Виділяють три мети колективізації:

• Офіційна: здійснення соціальних перетворень у селі.

• Напівофіційна: перекачування коштів із сільського господарства до бюджету.

• Неофіційна: забезпечення потреб економіки діловою робочою силою.

У листопаді 1929 р. було проголошено гасло “суцільної колективізації”. Одним з основних напрямків колективізації є розкуркулювання, тобто ліквідація заможного селянства. В січні 1930 р. був прийнятий наказ, що визначав порядок розкуркулювання. Згідно з яким куркулі поділялись на три групи:

• особи, що чинили активний опір радянській владі, підлягали ув’язненню в табори або в’язниці;

• особи, які чинили пасивний опір, разом з родинами виселялись у віддалені регіони країни;

• особи, які не чинили опір, отримували урізані наділи за межами колгоспних полів.

У січні - лютому 1930 р. спостерігається різке збільшення кількості антирадянських озброєних виступів, що були пов’язані з невдоволенням політикою, що проводилась. Прагнучи розрядити ситуацію, Сталін 2 березня 1930 р. опублікував статтю “Запаморочення від успіхів”, у якій усю відповідальність за перегини поклав на місцеве керівництво. Селяни сприйняли цю статтю як дозвіл виходити з колгоспів і до жовтня 1930 р. у колгоспах залишилось близько 30 % селян.

У листопаді 1930 р. починається друга хвиля колективізації, яка базувалась на фінансових методах примусу.

Підсумок колективізації:

• ліквідація індивідуального селянського землеволодіння;

• зниження продуктивності праці;

• обмеження селян в адміністративних правах: у 1934 р. після паспортної реформи селяни не отримали паспорти, тому колективізація отримала назву “другого видання кріпосного права”;

• жорсткість карного законодавства (указ 7.08.32 р. “Про боротьбу з розкраданням соціальної власності у сільському господарстві”);

• Голод 1932 – 1933 рр.

Голодомор 1932-1933 рр. Якщо у 1930 р. Україна здала державі 400 млн. пудів хліба, у 1931 р. — 380 млн. пудів, то до жовтня 1932 р. — тільки 136 млн. пудів. Такий низький врожай при нормальних кліматичних умовах 1932 р. можна пояснити такими причинами:

знесилення сільського господарства протягом суцільної колективізації;

• падіння продуктивності праці, незацікавленість селянина у результаті своєї праці, його фізичне знесилення;

• великі втрати при перевезенні та зберіганні врожаю.

З метою забезпечення виконання плану хлібозаготівель проти колгоспів та індивідуальних селянських господарств в Україні створюється спеціальна комісія на чолі з В. Молотовим., яка мала надзвичайні повноваження. Вона почала вживати країні заходи почали вживатися крайні заходи: здійснювалася тотальна конфіскація продовольчих запасів – аж до сухарів, солінь і фруктової сушки; райони, де не виконувався план, переводилися на блокадне положення — підвезення будь-яких продуктів харчування до них заборонялося. Хоча зобов’язання України були зменшені до 282 млн. пудів, на 1 лютого 1933 р. було зібрано тільки 104,6 млн. пудів. На початку 1933 р. їжі в Україні практично не залишилося, починається масовий голод, апогей якого приходиться на весну 1933 р.

Масовий голод 1932-1933 рр. охопив найрозвинутіші сільськогосподарські райони СРСР: Україну, Дон, Кубань, Північний Кавказ, Нижню і Середню Волгу і Казахстан. Згідно з даними статистики 30-х рр., прямі демографічні втрати України від голоду в 1932 р. становили близько 150 тис. осіб, у 1933 р. — 3 –3,5 млн. За сучасними оцінками Україна втратила від голодомору 1932-1933 рр. близько 5 млн. осіб.