Наддніпрянська Україна у 1918 р.

Політика Центральної Ради у 1918 р. Після від’їзду з Києва головним завданням Центральної Ради було повер­нення до влади. Досягнення цієї мети стає можливим при умові допомоги ззовні. 27 січня 1918 р. був укладений мирний договір з Німеччиною. Після наказу Л. Д. Троцького, народного комісара іноземних справ Росії, про демобілізацію російської армії німецькі та австро-угорські війська 18 лютого 1918 р. перейшли у наступ по всьому Східному фронту. 1 березня Київ покинули червоні частини, а 7 березня у місто в обозі німецької армії повернулася Центральна Рада.

В березні – квітні 1918 р. створюються умови, що привели до державного перевороту гетьмана П. П. Скоропадського:

• помилки Центральної Ради ( невиправдані поступки і компроміси, коли­вання в тактичних діях, відсутність єдності тощо);

• спроби становлення державності України на зброї окупантів;

• соціально-економічне положення, що постійно погіршувалося;

• зростання популярності генерала Скоропадського і посилення проти­річ між ним та Центральною Радою.

29 квітня 1918 р. Центральна Рада прийняла Конституцію УНР, де Україна прого­лошувалась незалежною державою, на тому ж засіданні Центральної Ради президентом України було обрано М. С.Грушевського.

Українська Держава П. П. Скоропадського. Дії Центральної Ради не знаходили підтримки у населення, все більш посилювалася ізоляція українського парламенту, його нерозуміння політичної ситуації. Німці хотіли мати в Україні тверду владу. Найкращою кандидатурою на пост правителя України вони вважали генерала П. П. Скоропадського. 26 квітня кайзер Вільгельм ІІ дав згоду на зміну уряду в Києві. 29 квітня 1918 р. на з’їзді хліборобів у Києві генерал П. П. Скоропадський був проголошений гетьманом України. В ніч з 29 на 30 квітня його прихильники зайняли найважливіші пункти у столиці. Державний переворот відбувся майже без кровопролиття. Таким чином, в Україні був встановлений диктаторський режим гетьмана П. Скоропадського.

Основні напрямки політики П. П. Скоропадського.

• замість УНР була проголошена Українська Держава, замість республіканської форми правління була встановлена диктаторська;

• відновлені поміщицьке землеволодіння та приватна власність на підприємства; поміщики почали рух за відшкодування збитків, завданих під час революції;

• був створений дієздатний адміністративний апарат, який діяв за допомогою репресивних методів: переслідувалися політичні опоненти, заборонялися мітинги, демонстрації, діяльність окремих газет;

• початок утворення регулярної української армії; передбачалося відродження українського козацтва, як окремого соціального прошарку;

• успішною та відносно незалежною була діяльність керівництва у культурній сфері: українізація освіти, створення нових гімназій, університетів, організація Української академії наук (листопад 1918 р.);

• активна зовнішня політика, насамперед відносно до Росії, Польщі, Криму тощо;

• був створений диктаторський режим, де існувала нерівність населення перед законом та порушувалось законодавство.

Гетьманський переворот, хоч і відбувся досить спокійно, масового схвалення не дістав. Орієнтація режиму на великих землевласників, буржуазію, німецьких окупантів позбавила його підтримки широких верств населення, а консервативні ідеї не змогли консолідувати суспільство.

Українська Директорія. Уряд гетьмана П. П. Скоропадського не був визнаний лівими силами. Опозиційні гетьману партії об’єдналися в Український національний союз, який був заснований влітку 1918 р.

13 листопада 1918 р. на засіданні УНС була створена Директорія у складі п’яти осіб (голова — В. К. Винниченко, з лютого 1919 р. — С. В. Петлюра), основним завданням якої була боротьба з гетьманським режимом. 14 листопада 1918 р. П. П. Скоропадський, який після поразки німців у І світовій війні намагався обпертися на Антанту, проголосив федерацію України та небільшовицької Росії. У відповідь Директорія почала повстання проти гетьманського режиму, яке охопило майже всю Україну. 14 грудня гетьман зрікся влади та покинув Київ. Того ж дня війська Директорії зайняли столицю.

Директорія була урядом соціалістичної спрямованості, але її роздирали внутрішні протиріччя щодо змісту та напрямків політики, вона проводила непослідовну, нерішучу внутрішню політику та невдалу зовнішню:

• видала закон про націоналізацію землі, але не поспішала з його виконанням:

• ліквідувавши гетьманський апарат, не зуміла створити нового;

• обіцяла позбавити буржуазію виборчих прав, але залишила їй всі права;

• не зуміла припинити єврейські погроми, які за час її правління досягли свого апогею;

• її не вдалося створити дисципліновану та боєздатну армію і т. д.

Війська Директорії не зуміли стримати наступ червоних та 2 вона лютого залишила Київ та переїхала до Вінниці.